Тема 15. Соціалістичні перетворення і формування тоталітарного режиму (1921-1939)

Ключові слова: конфедерація, автономія, федерація,

унітаризм, продрозкладка, продподаток, неп, денаціоналізація,

госрозрахунок, кооперація, кооператив, червонець, інфляція,

репресії, культ, класова боротьба, індустріалізація, план,

колективізація, конституція, змагання, новатори, стаханівці,

номенклатура, деспотія, привілеї.

Період боротьби за державну незалежність у 20 – 30-ті роки ХХ ст., змінився наступом на українські державницькі сили, українство загалом. Це був період згортання діяльності, придушування українських політичних сил, позбавлення України реальних прав суб’єкта у внутрішніх справах та в міжнародних зносинах.

Участь України в утворенні СРСР. Господарче і національно-державне будівництво на рейках непу. Встановлення сталінської диктатури. Протиріччя суспільно-політичного життя в Україні.

Література:

1. Аймермахер К. Политика и культура при Ленине и Сталине, 1917-1932.- М., 1998.

2. Бриндак О.Б. Ліквідація більшовиками політичної опозиції та встановлення однопартійної системи в Україні в 20-ті роки ХХ століття.- Одеса, 1998.

3. Ганжа О.І. Опір селян становленню тоталітарного режиму в Україні.- К., 1996.

4. Гринчуцький В. Промислові трести України в 20-ті роки.- 1997.

5. Индустриализация Советского Союза. Новые документы. Новые факты. Новые подходы. В 2-х частях.- М., 1998-1999.

6. Калиниченко В. Селянське господарство України в період непу: історико-економічне дослідження.- Харків, 1997.

7. Конквест Р. Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор.- К., 1993.

8. Костюк Г. Сталінізм в Україні (Генеза і наслідки).-К., 1995.

9. Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928).- К., 1996.

10. Новиков М.Н. Исторический опыт нэпа: идеи и реальности.- М., 1997.

11. Пиріг О.А. Ринок і торгівля України (історичний аспект).- К., 1996.

12. Шаповал Ю.І. У ті трагічні роки: Сталінізм на Україні.- К., 1990.

13. Шаповал Ю.І. Україна 20 – 50-х років: Сторінки ненаписаної історії. К., 1993.

15.1. Участь України в утворенні срср

Україна вийшла з громадянської війни поділеною на 4 частини: Галичина і Волинь опинилась у межах Польщі, Буковина – Румунії, Закарпаття – Чехословаччини; всі землі на схід від р. Збруч увійшли до складу Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР).

Формально УСРР виникла як самостійна Держава, що знаходилася з РСФРР лише у договірних відносинах, однак фактично, починаючи з 1919 р., вона була у повній залежності від останньої. Російські керівники не зважали на незалежний статус України і час від часу втручалася в її внутрішні справи.

З цього приводу українське керівництво (X.Г. Раковськнй, М.В. Фрунзе, М.О. Скрипник, Г.І. Петровський та ін.) звернулися у березні 1922 р. до ЦК РКП(б) з пропозицією упорядкувати відносини між РСФРР і УСРР, маючи на увазі утворення конфедерації радянських республік, тобто збереження їх суверенітету. Враховуючи, що подібні пропозиції були висунуті і в інших республіках, політбюро ЦК Російської компартії створило спеціальну комісію під головуванням В.В. Куйбишева. Спочатку комісія схилилася до пропозиції Й.В. Сталіна про входження республік до складу РСФРР на правах автономії. Однак після гострої критики плану «автономізації» з боку В.І. Леніна комісія ухвалила ленінський план створення федерації рівноправних республік.

Союз РСР був створений 30 грудня 1922 р. на І Всесоюзному з'їзді Рад. Його заснували: Росія, Україна, Білорусія, Закавказька федерація (Грузія, Вірменія, Азербайджан). Згідно з Союзним договором СРСР мусив стати федеративною державою, тобто союзом держав на чолі з центральною владою (конфедерація не має такої влади). Більшість питань внутрішньої та економічної політики мала вирішуватися на республіканському рівні. Однак жорстка централізація, що посилилася в умовах правління Сталіна, поступово призвела до повної ліквідації суверенітету республік і перетворення СРСР із федеративної держави в унітарну, тобто таку, де республіки фактично були не державами, а адміністративними територіями, хоча і зберігали деякі атрибути державності. Про це свідчать визнання територіальної цільності України, існування в республіці власного адміністративного центру та державного апарату, надання певних прав компактно проживаючим національним меншинам та ін. Свідченням унітарного характеру новоствореної багатона­ціональної держави є той факт, що більшість республіканських керівників України призначалися з Москви: у 1923 р. – П. Постишев, у 1925 р. – Л. Каганович, у 1938 р. – М. Хрущов.