2. Об’єкти земельного права.

Ст. 2 ЗК:

1) земельні ділянки

2) права на земельні ділянки (критикується, оскільки права – це зміст)

3) права на земельні ділянки (паї).

Земля – це узагальнена категорія, Ст.79 – земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами.

Серед об’єктів земельних правовідносин є інші об’єкти, з приводу яких можуть виникати дані правовідносини, наприклад, земельно правова документація.

3. Предмет земельного права

Предметом земельного права прийнято вважати земельні відносини.

У ст.2 Земельного кодексу України (далі – ЗКУ) земельні відносини визначені як «суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею», тобто відносини власності на землю. Такий підхід справедливо критикується у науці земельного права. Вказується, що, виходячи із реального змісту земельно-правового регулювання, земельними слід визнавати, окрім відносин власності, ще багато інших різновидів суспільних відносин: відносини із охорони та відтворення земель3, здійснення управління у сфері земельних відносин, застосування юридичної відповідальності за земельні правопорушення тощо. Загалом, положенням ст.2, позбавленим регулятивного значення, взагалі не місце в законі.

На наш погляд, узагальнюючи існуючі в доктрині земельного права визначення земельних відносин4, їх можна визначити як відносини, що пов’язані із використанням, охороною та відтворенням земель.

У правовій доктрині, особливо російській, можна зустріти широке розуміння предмету земельного права (або «права нерухомості»), як такого, що охоплює, окрім земельних, ще й містобудівні, гірничі, водні та лісові відносини5. Для української правової доктрини такий підхід не властивий.

В.В. Носік визначає предмет як «врегульовані нормами та методами земельного, приватного, публічного права суспільні відносини, що виникають між суб’єктами у процесі здійснення права власності Українського народу, державного і самоврядного регулювання земельних відносин, виконання заходів з охорони і раціонального використання землі як основного національного багатства, захисту суб’єктивних земельних прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб, територіальних громад, держави».

4. Методи земельного права.

Метод правового регулювання - правові засоби, прийоми, способи впливу на суспільні відносини, поведінку їх учасників, їх певну сферу, соціальне середовище.

У доктрині земельного права існують погляди, за якими для земельного права характерна низка специфічних (галузевих) методів правового регулювання. Так, на думку В.В. Носіка, галузевими методами земельного права є «визначення цільового призначення земельної ділянки, зонінг, нормування, погодження, утримання від певних дій, відведення земельної ділянки в натурі, експертна, нормативна грошова оцінка земельних ділянок» та ін.

Проте більш прийнятим є виділення двох основних методи правового регулювання: (1) цивільно-правового (диспозитивного, автономного, методу координації), у якому переважають дозволи, та (2) адміністративно-правового (гетерономного, авторитарного, імперативного, методу субординації), де перевага надається приписам та заборонам.

Виділення окремого «земельно-правового» методу (методів) є недоцільним.

Імперативний метод у земельному праві застосовують у галузі управління використанням і охороною земель: визначення порядку реалізації функцій державного управління; ведення державного земельного кадастру; забезпечення земельного моніторингу; здійснення землевпорядкування; визначення порядку проведення земельних аукціонів і конкурсів; встановлення обмежень використання земель за цільовим призначенням тощо.

Диспозитивний метод притаманний регулюванню стосунків власників земельних ділянок з приводу використання землі та самостійного господарювання на ній. Власник має право на свій розсуд розпоряджатися належною йому земельною ділянкою у межах, встановлених законом. Учасники земельних відносин мають можливість у визначених межах регулювати свої стосунки.

У земельно-правовій літературі висловлена обгрунтована точка зору, відповідно до якої існують три основні різновиди диспозитивного методу регулювання земельних відносин:

Рекомендаційний метод правового регулювання полягає у наданні можливості альтернативної поведінки суб'єкта земельних відносин, коли суб'єкт має можливість самостійно вибрати спосіб своєї поведінки для досягнення поставленої мети.

Санкціонований метод полягає в тому, що рішення про реалізацію своїх земельних повноважень суб'єкт земельних відносин приймає самостійно.

Делегований метод правового регулювання полягає в наданні прав і свобод суб'єктам земельних відносин щодо того чи іншого кола правомочностей.