35. Підстави припинення права користування на землю.

Відповідно підстави припинення права користування на землю врегульовано в Главі 22 Земельного кодексу, зокрема у ст. 141 вказано:

Стаття 141. Підстави припинення права користування земельною ділянкою

Підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

35. Поняття та види права землекористування.

Право землекористування можна розглядати в різних аспектах:

1) в суб’єктивному розумінні –

• як правомочність користування земельними ділянками, тобто застосування їх корисних властивостей (правомочність користування є складовою «класичної тріади» повноважень власника) або

• як правовий титул, що надає фізичним та юридичним особам суб’єктивне право використовувати земельну ділянку, відмінний від права власності. Такий титул відповідає певній сукупності повноважень щодо земельної ділянки - стосовно (1) користування та, у певних випадках, (2) володіння та (3) обмеженого права розпорядження нею (напр., шляхом надання земельної ділянки в суборенду).

2) в об’єктивному розумінні – як інститут земельного права, сукупність правових норм, що регулюють здійснення суб’єктивного права землекористування, його виникнення, зміну та припинення.

Виділяють класифікації за:

• безпосереднім об’єктом: речове або зобов'язальне. Речові права, на відміну від зобов'язальних, характеризуються тим, що вони (а) мають абсолютний характер, (б) своїм предметом мають індивідуально визначену річ, (в) характеризуються «правом слідування» та (г) похідні, залежні від права власності як основного речового права¹. Виділяють також таку ознаку речових прав, як їх пріоритет перед зобов’язальними². Із абсолютного характеру речових прав випливає те, що їх вичерпний перелік має бути визначений законом, до того ж, такі права мають бути зареєстровані (інакше зобов’язані особи не будуть повідомлені про свої обов’язки). Водночас, коло зобов’язальних прав не є обмеженим, сторони на свій розсуд можуть встановити у договорі право, що не передбачено законом;

• цільовим призначенням земельної ділянки, що використовується: (1) право с/г землекористування; (2) право несільськогосподарського землекористування. Можлива також більш детальна класифікація відповідно до категорій земель (ст.19 ЗКУ), виду угідь в межах однієї категорії земель;

• суб’єктом права землекористування: право землекористування громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства, різних видів юридичних осіб тощо;

• за обсягом повноважень користувача: (1) повне (виключне) та (2) неповне (обмежене, невиключне)³. До «повного» права землекористування слід відносити користування на підставі правового титулу, що виключає користування земельною ділянкою іншими особами на іншому «повному» праві, у тому числі власником (право постійного користування, оренда, емфітевзис, суперфіцій), обсяг користування за «повного» права дорівнює обсягу користування власника. До «неповного» права землекористування слід відносити право землекористування, що може «співіснувати» із «повним» і тим більше «неповним» правом користування – напр., сервітут, право загального землекористування, право використання земельних ділянок для проведення розвідувальних робіт тощо;

• терміном користування: (1) постійне – без заздалегідь встановленого строку; (2) право тимчасового землекористування. Зокр., відповідно до ст.19 Закону «Про оренду землі» термін договору оренди земельної ділянки визначається за погодженням сторін, але не більше як на 50 років. У свою чергу, оренда як різновид права тимчасового користування поділяється на короткострокову (до 5 років) та довгострокову (понад 5 років) – ч.4 ст.93 ЗКУ;

• платністю: оплатне / безоплатне;

• відношенням до права власності: (1) первинне (напр., оренда); (2) вторинне (напр., суборенда).