11.Характеристика розвитку земельно-правового регулювання від часів Київської Русі до 1861 року.

Давньоруська держава княжа доба (9-10 ст) та доба феодальної роздрібненості (12 ст.).

Основу земельно-правового регулювання складає звичаєве право, а в 9 ст – писане право, яке зафіксувало становлення феодального поземельного устрою. За часів КР у нас відбувається поступовий перехід від патріархальних відносин родової общини до феодального устрою. Вважаючи селянські землі державними князівська влада починають відчужувати їх на власний розсуд разом з селянами. Таким чином в КР людина йшла за землею. Отже земля виступає головним об’єктом правового регулювання. Формуються: князівські землі, боярські і монастирські вотчини і землі зайняті населенням. Крім того тоді починає виникати індивідуально-сімейна земельна ділянка і як окремий пласт складають незаселені вільні землі верховним власником яких виступає Князь як очільник держави. Зароджуються 2 інститути: 1) сервітутні відносини на землю; 2) інститут оренди землі (9 ст.). Була кримінально-правова охорона меж земель.

Литовсько-польська доба.

Відрізняється джерельною базою. Продовжує діяти звичаєве право, які беруть свої корені з Руської правди, вводиться Магдебурзьке право, яке надавалось як містам, так і селам при чому головною відмінністю між містом і селом була наявність у місті органу самоврядування, а саме міської ради, а в селі рішення приймали солтиси (старости села) у віданні яких були всі земельні питання села.

Литовські статути (1529, 1588, 156..).

Особливості даного етапу: виділяють першу земельну реформу – волочний перемір Сигізмунда Августа. Земля закріплялась за дворами і ці двори оподатковувались одною мірою податку незалежно від кількості осіб, які там перебували. Вважалось, що такий переподіл є несправедливий і на цьому етапі роблять переділ всіх ділянок і роблять їх однакового розміру. З моменту здійснення такого переміру було скасовано можливість селян мати землю у власності і остаточно закрплюється норма за якою селяни вважались невіддільною приналежністю земельної ділянки (14-16 ст.). Відбувається розвиток правил добросусідства. Продовжують відбуватись розвиток відносин власності на землю і в литовських статутах знаходимо поділ земельної власності на нові класи, зокрема виділяють вотчинну власність, яка на тому етапі передбачала, що без згоди двору не можна відчужити земельну власність, яка належала цієї сім’ї. інший вид власності – вислужені маєтки. Особи були наділені землею за службу і відчуження не дозволялось без згоди князя або особи які наділяли землею. Куплені маєтки – передбачало, що особа може вільно розпоряджатись цією землею. Виникає поряд з орендою чіншове право – передбачає можливість користуватися землею без права її відчуження за відповідні заслуги, за які особа наділялась землею.

Гетьманщина.

Протягом даного періоду використовуємо звичаєве право. Формується займанщина – вільне зайняття земельної ділянки. Це правомірна форма використання земельної ділянки і передбачає юридичне оформлення. Займ. Посвідчувалась гетьманськими указами, якими узаконювались зайняті території. Всі землі знаходяться у Війську запорізькому і розпоряджатись мали право Гетьмани та адмін. Селяни йдуть за землею, ті що були на тер. Гетьман. то вони були вільні, проте мали повинності. Гетьманщина вважається періодом державної феодальної власності. виникають спеціалізовані суди – митні, ярмаркові, третейські, земські. Земельно-правовими питаннями займались всі суди.