35. Правові форми та підстави набуття права землекористування.

Виникнення права землекористування значною мірою зале­жить від виду цього права.

Право постійного землекористування набувається тільки із земель державної і комунальної власності виключно юридичними особами та громадянами, передбаченими ч. 2 ст. 92 ЗК. Право постійного землекористування виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Оренда засновується на договорі.

Договір оренди землі може розглядатися в різних розуміннях, (1) як правочин (угода) та (2) як правовідносини.

(1) Поняття договору оренди земельної ділянки [як правочину] сформульовано законодавчо: «договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства» (ст.13 ЗУ «Про оренду землі»).

(2) У значенні правовідносин договір оренди землі є правовідносинами, що складаються у зв’язку із використанням земельної ділянки на титулі права оренди.

Моментом виникнення права оренди є момент реєстрації цього права.

Концесія земельних ділянок (ст. 94 ЗК) здійснюється на підставі концесійного договору, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (концесієдавець) надає на платній та строковій основі суб'єктові підприємницької діяльності (концесіонеру) право створити (побудувати) об'єкт концесії чи суттєво його поліпшити та (або) здійснювати його управління (експлуатацію) з метою задоволення громадських потреб. Однак ч.2 ст.94 ЗК декларує можливість надання земельних ділянок у концесію лише у випадках, обумовлених законом. На сьогодні закон таких випадків не встановлює, і діє загальне правило ч.1 ст.94 ЗКУ, за якою «для здійснення концесійної діяльності концесіонеру надаються в оренду земельні ділянки у порядку, встановленому цим Кодексом». Таким чином, на сьогодні концесія не є окремим різновидом права землекористування.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для забудови, а також може виникати на підставі заповіту.

Право загального землекористування земельним законодавством України прямо не передбачене. У ЗКУ містяться лише окремі вказівки на існування такого права  частині згадування «земель загального користування». Натомість, існування права загального землекористування випливає із ч.2 ст.38 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища». Право загального користування набувається із народженням людини і припиняється із її смертю та особливого оформлення не потребує. Це право є невідчужуваним. У деяких випадках реалізація права загального користування допускається лише за згодою власників земельних ділянок. Як приклад можна навести положення ч.1 ст.17 ЗУ «Про фермерське господарство», за якою дії щодо загального землекористування дозволяються лише за згодою власників земельних ділянок.