59. Юридична природа земельного податку

Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками.

Ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

Закон містить диференційовані правила визначення ставок зем податку для земель с/г призначення, земель населених пунктів, земель промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення, а також земель природоохоронного, оздоровчого, реакційного, історико-культурного призначення і земель лісового і водного фондів.

ЗП нараховується з дня виникнення права власності або права користування ЗД. У разі припинення права власності або права користування податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

30% коштів від земельног податку, що надійшли на бюджетні рахунки місцевих бюджетів, централізуються на спеціальному бюджетному рахунку Держкомзему, а 10% - на спеціальних бюджетних рахунках АРК і областей. За нецільове використання коштів, що надходять від ЗП у відповідний бюджет, фінансовими органами нараховується штраф у розмірі 100% використаних сум, які надходять до державного бюджету України на цілі забезпечення раціональног використання і охорони земель. За несвоєчасну сплату ЗП справляється пеня у розмірі 0,3% суми недоїмки за кожний день прострочення.

60. Юридична природа орендної плати за земельні ділянки

Згідно з чч. 1, 2 ст. 21 Закону про оренду орендна плата за землю – це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, а розмір, форма і строки внесення такої плати встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, окрім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (далі – плата), які встановлюються відповідно до Закону України “Про плату за землю” (далі – Закон про плату). Отже, законодавець виніс строки внесення плати за межі договірного регулювання, що є першим “натяком” на її публічно-правові ознаки. Далі – більше. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 14 Закону України “Про систему оподаткування” (далі – Закон) до загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів) віднесена плата. І нарешті, ст. 27 Закону про плату визначає, що контроль за правильністю обчислення і справляння плати здійснюють органи державної податкової служби (далі – ДПС). На практиці вони використовують для цього процедури, визначені Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Юридична природа плати полягає в тому, що вона є платежем за договором оренди земельної ділянки і вноситься орендарем у якості компенсації за її використання, на користь чого свідчать згадані положення ст. 1, 21 Закону про оренду. Згідно з ними єдиною підставою виникнення земельних орендних правовідносин, а отже, обов’язку орендаря ділянки вносити плату є саме договір оренди, у якому і зазначають конкретний розмір плати. Договір у цьому разі розуміється саме як двосторонній правочин, що підтверджують також положення ст. 792 Цивільного кодексу України, яка бланкетно врегульовує відносини оренди землі, відсилаючи до конкретного регулювання – насамперед на рівні Закону про оренду.

Плата навряд чи є податковим платежем, адже Закон про оренду, який містить положення щодо умов і порядку внесення плати, не можна вважати актом законодавства з питань оподаткування. А виключно такими актами відповідно до положень ч. 1 ст. 2 Закону можуть бути визначені порядок та умови сплати податків (зборів, обов’язкових платежів).

Другим аргументом на користь приватно-правової природи плати є юридична підстава її внесення. Ст. 13 Закону про плату визначає, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває в державній або комунальній власності, є договір оренди такої земельної ділянки. Більше того, розмір плати де-юре також визначається договором оренди, внаслідок погодження волі його сторін, у передбачених законодавством межах. Це дозволяє стверджувати, що єдиною підставою внесення плати є саме договір оренди землі.

Узагальнюючи сказане, можна провести паралель із відносинами оренди державного і комунального майна, які також ґрунтуються на відповідних договорах і передбачають умови внесення орендної плати