78. Поняття, склад та особливості правового режиму земель історико-культурного призначення.

Згідно зі ст.53 ЗКУ, До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. Це положення повністю дублюється у ЗУ «Про охорону культурної спадщини».

Відповідно до ЗУ «Про охорону культурної спадщини», «статус пам’ятки» об’єкт культурної спадщини отримує лише після його занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Землі історико-культурного призначення можна визначити як земельні ділянки, на яких розташовані об’єкти, включені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Класифікація земель історико-культурного призначення може бути проведена відповідно до класифікації об’єктів культурної спадщини, наведеної у «Про охорону культурної спадщини»:

За типами об'єкти культурної спадщини поділяються на:

• споруди (витвори) - твори архітектури та інженерного мистецтва;

• комплекси (ансамблі) - топографічно визначені сукупності окремих або поєднаних між собою об'єктів культурної спадщини;

• визначні місця - зони або ландшафти, природно-антропогенні витвори.

За видами об'єкти культурної спадщини поділяються на:

• археологічні - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень;

• історичні - будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі;

• об'єкти монументального мистецтва - твори образотворчого мистецтва;

• об'єкти архітектури - окремі будівлі, архітектурні споруди;

• об'єкти містобудування - історично сформовані центри населених місць, вулиці, квартали, площі;

• об'єкти садово-паркового мистецтва - ландшафти;

• ландшафтні - природні території, які мають історичну цінність;

• об'єкти науки і техніки - унікальні промислові, виробничі, науково-виробничі об'єкти.

Особливості правового режиму земель історико-культурного призначення:

- особливості, що безпосередньо випливають із цільового призначення. На землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню. Це випливає із принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням. Для забезпечення режиму охорони пам’яток, у тому числі й режиму використання відповідної території ЗУ «Про охорону культурної спадщини» передбачено укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини;

- законодавством встановлений дозвільний порядок використання земель історико-культурного призначення. ЗУ «Про охорону культурної спадщини» передбачає необхідність отримання спеціального дозволу для проведення певних видів робіт;

- хоча, згідно із ч.1 ст.54 ЗКУ, землі історико-культурного призначення «можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності», слід пам’ятати, що режим земель під відповідними пам’ятками визначається режимом самої пам’ятки. Заборона приватизації пам’ятки унеможливлює і передачу у приватну власність відповідних земель. Обмеження на передачу земель історико-культурного призначення встановлені також ст.ст.83 (комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність) та 84 (державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність) ЗКУ;

- відповідно до ст.20 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини має право привілеєвої купівлі пам’ятки культурної спадщини національного значення в разі її продажу власником. Беручи до уваги положення ст.120 ЗКУ та ст.377 ЦКУ, таке право поширюється і на відповідну земельну ділянку;

- частина об’єктів культурної спадщини (заповідники, музеї-заповідники) одночасно є об’єктами ПЗФ, тобто мають складний правовий режим;

- встановлений особливий порядок віднесення земель до даної категорії. Передбачена процедура державної реєстрації об’єктів культурної спадщини;

- здійснюється зонування прилеглих територій навколо окремих об’єктів з метою їх захисту та збереження традиційного середовища розташування. Встановлюються зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару. Землі зон охорони пам’яток не належать до земель історико-культурного призначення;

- існують правила про зонування території самих об’єктів історико-культурної спадщини – зокр., музеїв: забороняється діяльність, що суперечить його функціональному призначенню або може негативно впливати на стан зберігання музейного зібрання. На цій території згідно з статутом музею може бути виділено зони:

заповідна - для зберігання і охорони найбільш цінних історико-культурних комплексів і окремих об'єктів;

експозиційна - для стаціонарного демонстрування великогабаритних музейних предметів і використання в культурно-пізнавальних цілях;

наукова - для проведення науково-дослідної роботи;

рекреаційна - для відпочинку та обслуговування відвідувачів музею;

господарська - для розміщення допоміжних господарських об'єктів.»

Встановлені особливості оподаткування земель історико-культурного призначення земельним податком. Історико-культурні заповідники (пп.282.1.1 ПКУ) та заклади культури, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів (пп.282.1.8 ПКУ) звільняються від оподаткування земельним податком; при використанні земельних ділянок історико-культурного призначення «не за функціональним призначенням» встановлюються підвищені ставки оподаткування (п.276.3 ПКУ);

Встановлена підвищена відповідальність за порушення правового режиму земель історико-культурного призначення. Ст.298 ККУ передбачає склад злочину «Незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини»; ст.92 КУпАП – склад адміністративного правопорушення «Порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини». Ст.ст.44-45 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» передбачають господарсько-правову відповідальність юридичних осіб у вигляді адміністративно-господарського штрафу (фінансових санкцій) за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.