12.Земельно-правовий аспект аграрної реформи в Росії середини XIX сторіччя.

Загальним положенням про селян, що вийшли з кріпосної залежності від 19.02.1861, Положенням про викуп селянами садибної та надільної землі від 11.02.1861 та відповідними місцевими положеннями встановлювалися норми надання земельних ділянок: нижча та вища, а у степовій зоні - єдина "указна". Поміщик мав право зобов'язати селянина прийняти вищу норму наділів (і активно реалізовував це право у місцевостях, де землі були низької якості, щоб змусити селянина внести якомога більшу суму коштів за викуп землі). В свою чергу, селянин не мав права вимагати надання земельної ділянки у більшому розмірі, ніж передбачала нижча норма.

Реформа 1861 р., не будучи достатньо економічно та екологічно обґрунтованою, призвела до утворення економічно неефективних господарств, що не були здатні забезпечити раціональне використання земель, а також до поширення черезсмужжя та дальноземелля - явищ, ефективна боротьба з якими розпочалася лише під час аграрної реформи Столипіна.

Згідно із Положенням про селян, що звільнилися з-під кріпосної залежності, такі селяни не повинні були мати небезпечних у пожежному відношенню будівель на певній відстані від поміщицьких будівель. Встановлювалися й інші обмеження прав селян на земельні ділянки.

В силу черезсмужного розташування розмежованих в ході реформи 1861 р. земель селян та поміщиків, виникала потреба встановлення сервітутів проходу, проїзду до кожної зі смуг, до місць випасання худоби, водойм, лісів тощо.

З виникненням черезсмужжя з'явився так званий "сервітут толоки", що передбачав випасання худоби на чужих землях.

13.Розвиток земельно-правового регулювання в період другої половини XIX – початку XX сторіччя. Земельно-правове значення Столипінської аграрної реформи в Росії.

При проведенні аграрної реформи значна частина земель була передана в общинне землеволодіння, що передбачало перебування земель у власності селянських общин як юридичних осіб, які надавали їх в користування (в певних частинах) сім'ям своїх членів. Законом від 14.12.1893 общинам було заборонено продавати земельні ділянки без затвердження ухвали (рос. "приговора") сходу (постановленого більшістю в 2/3) та без згоди уповноважених державних органів. Селянські наділи надавались членам общини під умовою сплати частки общинних повинностей та окладних зборів, визначеної пропорційно частині наділеної землі. Великого поширення набуває надання в оренду муніципальних земель. Практикувалися навіть аукціони з продажу права довгострокової оренди. Існували т. з. "законні сервітути" - обмеження прав на земельні ділянки, виходячи із прав сусідів та інших осіб. Законні сервітути поділялися на ті, що випливають із характеру місцевості (положення про стікаючі та проточні води, право змусити сусіда до розмежування суміжних володінь, право обгороджувати свою ділянку з усіх боків); правила про спільні стіни, паркани, огорожі, будівлі, рови; правила про обмеження власника нерухомого майна в інтересах сусіднього володіння при виконанні різного роду робіт, будівництва, розкопок та влаштуванні насаджень; правила про світло та вид; правила про стоки вод; право проходу та прокладення комунікацій.

Угоди про заставу нерухомості укладалися в кріпосному порядку: протягом року після нотаріального посвідчення сторони повинні були подати документи на затвердження старшому нотаріусу того судового округу, де знаходилося заставлене майно. Після затвердження старшим нотаріусом угода набувала значення кріпосної.

10.04.1883 почав діяти Селянський поземельний банк, що сприяв купівлі селянами земель. До 1894 р. за рахунок коштів банку було придбано лише біля 2 млн. десятин, з яких на 15% банк згодом звернув стягнення через неповернення позики.

Банк сплачував ціну за земельну ділянку безпосередньо покупцеві, земельна ділянка обтяжувалася іпотекою, розмір позики не міг перевищувати певних нормативів, що встановлювалися для окремих місцевостей, проценти були досить високими. Відсутність кваліфікованих кадрів та корупція значно знизили ефективність роботи банку. Діяльність банку активізується лише під час реформи П. А. Столипіна, коли банк починає діяти спільно з землевпорядними комісіями.

На початку ХХ-го сторіччя у державі назріла потреба у новій земельній реформі, яка покликана була розв'язати проблеми, породжені попередньою реформою 1861 р.: неефективне общинне землеволодіння, несумісне з інтенсивною системою землеробства, вузькоземелля, довгоземелля, черезсмужжя, дальноземелля та земельні сервітути, що перешкоджали ефективному використанню землі (наприклад, сервітути випасання худоби по парі та стерні), завеликий обсяг громадських пасовищ (використовувалися менш ефективно, ніж приватні) тощо. Реформа, що отримала назву "столипінської", була спрямована на ліквідацію цих недоліків у землевикористанні за допомогою сприяння виділенню з общини, заохочення купівлі та оренди земель селянами, заохочення переселення й ін. заходів.

04.03.1906 було видано Указ про організацію землеустрою та утворення Комітету по землевпорядних справах, губернських і повітових землевпорядних комісій. На комісії покладено сприяння селянам у купівлі земель за допомогою Селянського банку, продаж та надання в оренду селянам казенних земель, сприяння переселенню на казенні землі Азіатської Росії, сприяння покращенню селянського землекористування, сприяння ліквідації черезсмужжя. Створено Комітет із Землевпорядних Справ. Реформується система підготовки землевпорядних кадрів, значно збільшується кількість землемірних училищ, проводиться технічне переозброєння землевпорядної служби.

У 1907р. видана Інструкція із виконання землемірних робіт при землевпорядкуванні, яка перероблялася у 1911 та 1913 рр. і являла собою повний посібник із виконання землевпорядних робіт. За роки здійснення аграрної реформи Столипіна роботи із землеустрою проведені на 31 млн. 182 тис. десятин (десятина - 0,95 га). Виділено в натурі 1 млн. 436,6 тис. одноосібних (хутірських та відрубних) господарств.

Вихід з общини всіляко заохочувався, до законодавства були внесені численні зміни, спрямовані на спрощення порядку виходу з общини

Оренда казенних земель була одним із основних заходів щодо ліквідації малоземелля. Граничний строк оренди для селян було збільшено з 12 до 36 років, загалом, уряд сприяв розвитку довгострокової оренди.

Під час реформи 80 % купівлі землі відбувалося через Селянський поземельний банк, за його сприянням селянами було придбано біля 6 млн. десятин.

Під час здійснення "столипінського" землеустрою отримав потужний поштовх розвиток нормативів структури земель, що було обумовлено спрямованістю реформи на досягнення раціонального землекористування. Нормуванню були піддані форма, склад та розташування ділянок, що виділялися при здійсненні землеустрою.

З 01.01.1906 по 01.01.1913 було створено понад 204 тис. одноосібних селянських господарств (6,8 % кількості селянських дворів) на площі 1296 тис. десятин. Відбулися величезні зрушення у структурі землевикористання, що істотно підвищило ефективність використання земель.