55. Правові засади ведення державного земельного кадастру

Згідно з ч. 1 ст. 193 ЗК державний земельний кадастр — це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення сукупність відомостей і документів про місця розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів. Іншими словами це звід систематизованих, науково обґрунтованих та достовірних відомостей про землі всіх категорій.

Він ведеться Держкомземом, Державним комітетом по земельних ресурсах і земельній реформі АРК, управліннями земельних ресурсів, обласних, Київської і Севастопольської міських адміністрацій, районних державних адміністрацій й відділами земельних ресурсів сільських, селищних, міських рад.

Загальні положення, що регламентують ведення державного земельного кадастру, містять:

• • ст. 23 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» (передбачено існування кадастрів природних ресурсів);

• ЗУ «про Державний земельний кадастр»

• • ст. ст.. 193-204 ЗКУ (глава 34 «Державний земельний кадастр»),

• • ПКМ «Про затвердження Положення про порядок ведення державного земельного кадастру» від 12.01.1993 № 15;

Відповідно до ст. 195 ЗК основними завданнями ведення державного земельного кадастру є: забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок; запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Згідно зі ст. 196 ЗК державний земельний кадастр включає: кадастрове зонування; кадастрові зйомки; бонітування грунтів; економічну та грошову оцінку земель; державну реєстрацію земельних ділянок; облік кількості та якості земель.

ЗУ «Про державний земельний кадастр» (ст..5)

• Державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.

• Порядок ведення Державного земельного кадастру визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до вимог цього Закону.

• Державний земельний кадастр є державною власністю.

• Внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом.

56. Правові засади державної реєстрації прав на земельні ділянки

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на земельні ділянки, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

Нормативно-правові акти:

• Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

• Постанова Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».

• Постанова Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141 «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».

Згідно підпункту другого частини першої статті 6 Закону суб’єктами державної реєстрації прав є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; акредитовані суб’єкти; державні реєстратори прав на нерухоме майно, які визначені частиною першою статті 10 Закону України «Про Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до частини другої статті 3 Закону, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

• Державній реєстрації прав підлягають:

  • право власності;

  • речові права, похідні від права власності:

• право користування (сервітут);

• право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

• право забудови земельної ділянки (суперфіцій);

• право господарського відання;

• право оперативного управління;

• право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки;

• право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки;

• іпотека;

• право довірчої власності;

• інші речові права відповідно до закону;

  • право власності на об’єкт незавершеного будівництва;

  • заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.