- •Відродження нації
- •Розділ і. Війна й велика російська революція
- •1. Старий Деспот і Товарні Джентельмени.
- •2. Останній Всеросійський Самодержець — Гришка Распутін.
- •3. Царський трон під штиком запасного салдата.
- •Розділ іі. Українство до війни, під-час війни й у революції
- •1. Хрест на могилі нації: „Не було, немає й бути не може”.
- •2. Сепаратизм від загибелі.
- •3. Орієнтації: на руську ласку, на німецький штик і на себе.
- •4. Єдина орієнтація: Всеросійська Революція, Справедливість.
- •5. Воскреслий мрець маніфестує славу Революції.
- •6. Простодушність недобитого родича.
- •Розділ ііі. Революційне руське громадянство в українському питанню
- •1. Яка рація руському демократові боронити „малоросів”?
- •2. Рація ніби знайшлась.
- •3. Природа руського демократа.
- •Розділ IV. Передчування боротьби й гуртування сил
- •1. Пробуджена Ніжність.
- •2. Ніжність дає силу й одностайність.
- •3. Вияв волі й єдности всієї нації — Українська Центральна Рада.
- •Розділ V. Перший крок по шляху орґанізації державности
- •1. Всеукраїнський Національний Конґрес.
- •2. Трівога „старшого брата”.
- •3. Ґенеральний огляд і маніфестація революційно-національних сил.
- •Розділ VI. Боротьба за перші підвалини автономії
- •1. Промови в кабінеті й ляпаси на кухні.
- •2. Чесність з собою руського чорносотенства.
- •3. Таємний союз чорносотенця з демократом.
- •4. Загальнопартійна руська платформа: Автономія в лапках або „не було, немає і не дати, щоб було”.
- •5. „Насильственная украинизація” школи.
- •6. Знамените „але” на ріжних підлевах.
- •7. Край сентіментальностям.
- •Розділ VII. Українізація війська
- •1. Росія — руська чи вже не руська?
- •2. Инчих треба кулеметів позад армії.
- •3. Нація хоче жити й у війську.
- •4. Перший український полк імени Богдана Хмельницького.
- •5. Маленька перемога.
- •6. Не силою зброї війська, а силою духу його.
- •Розділ vііі. Українська центральна рада ставить виразні вимоги російському тимчасовому правительству й руській демократії
- •1. Революція потребує миру.
- •2. „Авдіенція” у руської демократії.
- •3. Від Пілата до Каіафи.
- •4. Що ховалося під професорською мантією Каіафи?
- •Розділ IX. Тимчасове правительство одкида домагання центральної ради
- •1. Урочиста зустріч відповіді Тимчасового Уряду.
- •2. Природа селянської пробудженої ніжности.
- •3. „І хведеративна!”
- •4. Миру й землі!
- •5. Два громи з Петрограду.
- •Розділ X. Перед рішучим виступом
- •1. Рукавичку кинено.
- •2. Покірність чи бунт?
- •3. Лінію намічено.
- •5. Остання спроба.
- •6. Настрій старого Київа.
- •Розділ XI. Центральна рада проголошує автономію україни
- •1. Сінтез перейденого, імпульс до дальшого.
- •2. Перший Універсал.
- •3. Перший Уряд відродженої державности — Ґенеральний Секретаріат.
- •4. Україна присягається на вірність своїй вищій владі.
- •Розділ XII. Перемога українства
- •1. Надаремне вопіющий чорний голос.
- •2. І їхня величність також, хоча...
- •3. Перемирря на Дніпрі.
- •Розділ XIII. Орґанізація морально-правової влади
- •1. Обпертя зсердини.
- •2. Мета: національність, засоб: державність.
- •3. Народ творить з нічого.
- •4. Творіння державности на вні.
- •5. Декларація Ґенерального Секретаріату Центральної Української Ради.
- •Розділ XIV. Угода з російським тимчасовим правительством
- •1. Не з доброї волі.
- •2. Як не спинити, то хоч гальмувати.
- •3. Другий Універсал Центральної Ради й Декларація Тимчасового Правительства.
- •4. Голівки міністрів за стільцем.
- •5. Кому охота битись за чуже?
- •6. Пани-барони в обороні науки й справедливости.
- •7. Крівава плата за гнилу коаліцію.
- •8. На підставі угоди.
- •Розділ XV. Друга українська делеґація до петрограду
- •1. Танець руської демократії між ножами.
- •2. Руський „національний герой”.
- •3. Одплата кадетів.
- •4. Не піддаватись провокації.
- •5. Замісць Констітуції — Інструкція.
- •Розділ XVI. Трудний, але останній крок до юридично-правової влади
- •1. Чорна переможниця на Україні.
- •2. Крівавий арґумент за „найсвятіші інтереси”.
- •3. Болюче рішення.
- •4. Перша урядова кріза.
- •5. Закінчення першого періоду доби Центральної Ради.
- •Розділ і. Контрреволюційний виступ корнілова
- •1. Гуртування чорних сил.
- •2. Буржуазна чи соціалістична?
- •3. Ґенеральське розв'язання питання.
- •4. Дійсне обличчя товарних джентельменів.
- •5. Гойдалка революції.
- •6. Проблеми революції й українська демократія.
- •Розділ іі. Остання боротьба з тимчасовим правительством
- •1. Стара мацапура в обороні законности.
- •2. Не мир, а тільки перемирря.
- •3. Кадетський міх на український горен.
- •4. Гній старих ран.
- •5. Туга за владою.
- •6. Необхідність розв'язати руки.
- •7. Остання „законність” гнилих можновладців.
- •Розділ ііі. Робітниче-селянська революція в росії й на україні
- •1. Через що не за инчою „демаґоґією”?
- •2. Комітет Охорони Революції.
- •3. Перемога третього.
- •Розділ IV. Проголошення федерації з росією
- •1. Третій Універсал Української Центральної Ради.
- •2. От тепер, коли руки розв'язано...
- •Розділ V. Основна хиба української демократії
- •1. Не маси винні.
- •2. Соціалізм малоросійського хуторянина.
- •Розділ VI. Фальшиве розуміння національно-української державности
- •1. Наша „безбуржуазність”.
- •2. Страх перед безбуржуазною державностю.
- •3. Що таке демократичний лад?
- •4. Поганенькі навіть демократи.
- •5. Підбірання петроградського сміття.
- •6. Туга за союзницьким ошийником.
- •7. Безнадійне мадикування.
- •8. Злочинна аґітація проти українського національного визволення.
- •Розділ VII. Війна з совітською росією
- •1. Зрадницький патріотизм.
- •2. Причина й приводи війни.
- •3. Ухиляння від отвертої відповіді.
- •Розділ VIII. Боротьба за „свою лінію”
- •1. Війна впливом.
- •2. Своє слово з чужим змістом.
- •3. Червона шапка і тверда влада.
- •4. Єдиний вихід.
- •5. „Своя лінія” до кінця.
- •Розділ іх. Парламентаризм, демократія і большевизм
- •1. Російські Установчі Збори.
- •2. „Соціалісти”-справедливисти.
- •3. Теплий лід.
- •4. Нетривкі успіхи.
- •Розділ X. Мир з центральними державами
- •1. Вибачення перед „союзниками”.
- •2. І німецький імперіалізм ближчий.
- •3. Мир переможця.
- •4. Німецька опіка не за-ради прекрасних очей.
- •Розділ XI. Боротьба за владу
- •1. Дорогі жертви за чужу справу.
- •2. Не в особах річ.
- •3. Невдалі спроби доброго виходу.
- •Розділ хii. Проголошення самостійности україни
- •1. Заручини хуторянки з товарним джентельменом.
- •2. Четвертий Універсал у. Ц. Ради.
- •3. Вигнання хуторянки з хутора.
- •Розділ хііі. Національна політика руських большевиків
- •1. Обпльована мати.
- •2. „Мозговизм” і націоналізм.
- •3. Ні державности, ні національности.
- •4. Кому ж це на користь?
- •Розділ XIV. Закликання німців
- •1. Мировий договір з Почвірним Союзом.
- •2. Великодушний лицарь.
- •3. „Визволитель” України.
- •Розділ і. Гетьманський переворот
- •1. Понура німецько-ґенеральська оперетка.
- •2. Німецько-поміщицько-офіцерські літературні твори.
- •Грамота до всього Українського Народу
- •Закони про тимчасовий, державний устрій України.
- •3. Яка ж ріжниця?
- •5. Урядовий пиріг.
- •Розділ іі. Соціально-політична реакція гетьманщини
- •1. Ґенеральний з'їзд грабіжників.
- •2. Сласна лють аґрарних паразітів.
- •3. Діяльність "культурно-творчих сил" у місті.
- •4. Лівіще навіть за Шейдеманів.
- •5. Річ не в лизоблюдах і прохвостах.
- •Розділ ііі. Національна контрреволюція гетьманщини
- •1. Скакання руської буржуазії по українськи.
- •2. Підготовча любов протофісовців.
- •3. "Бачили очі, що купували, їжте, хоч повилазьте"
- •4. Русько-німецька змова.
- •5. Неминучий наслідок підготовчої любови.
- •Розділ IV. Підготовка повстання
- •1. Перші трудні кроки.
- •2. Ґазетні люди проти авантюри.
- •3. Останні підготовчі обійми.
- •4. "Святу, патріотичну" петлю закинено.
- •5. Удар у серце гетьманщини.
- •Розділ V. Повстання, як селянсько-робітнича революція
- •1. Два способи.
- •2. Початок петлюрівщини.
- •3. Пожежа революції.
- •4. Страх обивателів з "Верховної Влади" перед соціалістичною революцією.
- •5. Хуторянка знов боїться пролетаріата.
- •6. По укочених стежках.
- •7. Діяльність представників Директорії.
- •Розділ VI. Розвиток революції
- •1. Вороги з усіх боків.
- •2. Найбільш шкодлива небезпека.
- •3. "Національні герої" в ванні славословія.
- •4. Декларація Директорії.
- •Декларація Директорії Української Народньої Республіки
- •Розділ VII. Приглушення революції й кінець директорії
- •1. Діяльність по неоголошеній програмі.
- •2. Безконтрольність і контрреволюційність отаманської влади.
- •3. Пятаковщина служить отаманщині.
- •4. Кінець Директорії.
- •Розділ VIII. Друга війна з совітською росією
- •1. Знову війна з власним народом.
- •2. Радіотелеґрафична полеміка.
- •3. З одного боку - пятаковщина.
- •4. А з другого - отаманщина.
- •Розділ IX. Другий вихід із київа
- •1. Шантаж отаманщини й "Верховна Влада".
- •2. Грізний ультиматум "підпорядкованих" до "непідпорядкованих".
- •3. Свято поєднання й "Мертворождений".
- •4. Неминучий результат роботи непідпорядкованих нікчем.
- •Розділ X. Шукання помочи в антанти
- •1. Таємний договір українсько-русько-французської контрреволюції.
- •2. Руки вгору! Гаманець, життя і честь!
- •3. "Вигнать, як собак!"
- •4. Хоч навздогін пацнути копитом.
- •5. Цінично-нахабний "акт".
- •6. Два моменти.
- •7. Нічого, крім "Загального Наказу № 28".
- •Розділ XI. Період між вінницею й кам'янцем
- •1. Перемоги отаманщини наліво й направо.
- •2. Ваґонний циганський табор.
- •3. Другий простий "національний герой" проти головного "національного героя".
- •Розділ XII. Політика російських комуністів на вкраїні
- •1. Шлях до хліба й вугілля пробито.
- •2. Надзвичайна аналоґія "або" заповіт цариці Катерини.
- •3. "Наклепи" Директорії.
- •4. Наївність мадьярських комуністів.
- •5. Хліб, цукор, вугіль і пятаковщина.
- •6. Відповідні наслідки пятаковської "соціалістичности".
- •Розділ XIII. Розвиток реакційности режиму отаманщини
- •1. Між двох стін і "орієнтація на власні сили".
- •2. Гарцювання отаманії й голосіння хуторянки.
- •3. Отаманщина при ґранті погромного резервуару.
- •4. Отамансько-ідейні підоснови погромів.
- •5. Замісць державности - петлюрівщина.
- •Розділ XIV. Боротьба за державність галицької україни
- •1. Не складна історія.
- •2. Антантський пес між Сходом і Заходом Европи.
- •3. Кулуарно-нафтяні "патріоти-вожді".
2. Ґазетні люди проти авантюри.
Тим часом ці заходи ставали все більш і більш відомими. По Київу та й по Україні вже кружляла чутка, що Н. Союз готує повстання. З одного боку чутка ця допомагала нам, бо підготовляла ширші кола до акції, притягала до Н. Союзу делеґації з ріжних місць, куди ми самі досягти не мали можливости, зв'язувала їх з центром; збільшувала, словом, наші сили. Але з другого боку це загрожувало провалом усієї справи. Бо досить було гетьманському Правительству арештувати кільки душ, що стояли на чолі сеї справи, щоб повстання не було.
Ми це розуміли. Ми навіть знали від своїх людей у гетьманському Уряді, що І. Кістяківський мав серйозний намір арештувати голову й усю презідію Н. Союзу. Через те ні я, ні члени нашої орґанізації дома вже не ночували, а крім того вдень нас охороняли озброєні револьверами українці-студенти. Крім того, в цей час я для конспірації дуже активно брав участь у переговорах з німцями й гетьманом у справі сформування "національно-демократичного" кабінету. Майже щодня я бачився з німецьким послом, з ґен. Ґренером, час від часу бував навіть у гетьмана й гаряче рекомендував йому спертися на національні круги. Коли І. Кістяківський видав рішучий наказ арештувати мене й я дістав про це повідомлення майже від тих людей, що мали мене арештувати, я зараз же поїхав просто до гетьмана й запитав його, чи йому відомо про цей наказ і чи він розуміє, яка то може бути шкода для справи сформування національного кабінету, коли Кістяківський зробить цей нетактовний і чудний вчинок. Гетьман (знав, чи не знав) гаряче став запевняти, що це помилка й що він зараз же дасть відповідний наказ.
Мало того, Центральний Комітет с-д-ої Партії, також знаючи про мої заходи в справі повстання, рішив домагатись у мене пояснення: на якій підставі я, член Ц. К. с-д-ої Партії, проважу цю акцію, яка може кинути тінь на Партію й принести шкоду всій національній справі.
Я вияснив Ц. К-ові ті причини й мотиви, які спонукали мене до тої "шкодливої акції", але Ц. К. не згодився зі мною.
Тоді я заявив, що я беру всю відповідальність на самого себе й коли не знайдеться нікого, хто пішов би разом зі мною, я сам піду на села й буду кликати до повстання. Бо я вважав це своїм обов'язком перед народом. З усього складу Ц. К. мою позіцію поділяв тільки один член його, М. Авдієнко.
Те саме відношення ідея повстання знайшла й серед инчих партій. Особливий же опір поставили есефи. Коли чутка про орґанізацію повстання вже так поширилась, що не варто було ховатися з нею від партій, я й М. Шаповал рішили поставити питання отверто на тісніщому засіданню представників партій, яке й було призначено в редакції "Нової Ради".
На цьому засіданню есефи (С. Єфремов, А. Саліковський і А. Ніковський) і есдек В. Садовський заняли цілком неґативну позіцію. Вони назвали всю справу "небезпечною авантюрою", яка безумовно не вдасться й яка принесе надзвичайну шкоду всій українській справі.
М. Шаповал пробував переконати їх нашими силами. По його підрахунку ми мали цілком певного війська до 40-50 тисяч. Йому не вірили.
Тоді я вніс "поправку" й сказав, що певного війська в нас може бути, коли воно остаточно рішиться на виступ, півтори тисячи. Але річ не в війську, не в фізичних силах. Річ навіть не в тому, чи вдасться чи не вдасться нам наша справа. Я цілком припускав і навіть майже певен був, що нас розіб'ють, розженуть, розтрощать. Діло було зовсім не в тому, а в тому, що цим виступом ми реабілітуємо ідею національного українського руху серед нашого народу, де політика Ц. Ради, німці й гетьманщина так запаскудили її, так спровокували й огидили, що маси без ворожости не можуть чути слова "Україна".
Отже на мою думку наш обов'язок був виступити проти всіх ворогів працюючих українських мас, бо ми самі були винні в тому, що ці вороги катують їх. Тоді маси наочно побачуть, що українська ідея не стоїть у суперечности з соціальними інтересами мас і що то іменно українці виступили на бій з німцями, панами й гетьманщиною за трудовий народ. І хай не вдасться повстання, але ми реабілітуємо себе перед нашими трудовими клясами, ми своєю "фантастикою" реально покажемо їм, що ми не тільки можемо приводити німців та панів, але й бити їх, і жертвувати, коли треба, своїм життям за свій народ. І це вражіння (чи з успіхом справи, чи без успіху) в масах лишиться. І слово "Україна" стане близьким і своїм для тих, кого ми від його самі одвернули своєю шкодливою політикою.
Одначе ці арґументи не зробили ніякого вражіння й не переконали ґазетних людей. Ми з М. Шаповалом, як і були, так і лишились удвох.
Але, не задовольняючись своїм прінціпіальним неґативним відношенням, есефи рішили активно стати на перешкоді справі повстання. З цією метою представник есефів (М. Кушнір) навмисне поставив на загальному зібранню Національного Союзу питання про те, що по місті ходять чутки, ніби Н. Союз орґанізує повстання, отже Н. Союз повинен отверто сказати, що він думає з цього приводу.
Питання було явно провокаційного характеру. Крім того есефи пропонували Н. Союзові осудити діяльність тих орґанізацій чи окремих осіб, які провадили на свою руку ту "авантюру". Таким чином, не тільки осудити саму ідею повстання, але ще видати в руки гетьманської охранки тих людей, які нею були запідозрені в цій справі (бо таким осудом Н. Союза підозріння охранки підтвердилось би).
До цього треба ще додати, що есефи не старались тримати в тайні сказане на таємному засіданню й хутко всі вже знали про участь полку Січових Стрільців у змові. Гетьманський Уряд почав робити заходи, щоб розформувати або випровадити кудись подалі від Київа цю небезпечну частину. Січові Стрільці вже почали навіть готуватись до виїзду з Білої Церкви. В цей же час з Галичини приїхали представники галицького громадянства з метою викликати цей полк до себе для боротьби з поляками, які намагались захопити всю владу в Галичині.
Отже однімався єдиний твердий опорний пункт повстання. Треба було рішучим актом покласти край усім хитанням, провокаціям, чуткам і непевностям.