5. Цінично-нахабний "акт".

Таким робом перший пункт умов (без виконання якого французи й балакати далі не хотіли) було досягнено.

Цим було викинено, "вигнано" ідейні намагання української демократії до творення своєї суто національної, дійсно народньої, селянсько-робітничої державности.

Знову верталась державність "як у людей", з усіми "людськими" основами її. Правда, вона фактично була вже з самого вступу Директорії в Київ. Знищення буржуазної державности було тільки в декларації Директорії, та в статтях деяких партійних ґазет; в дійсности ж, у реальному життю ота хуторянсько-панська державність, за яку було вигнано народом Ц. Раду з України, й тепер так само "творилась". Тільки тепер "творилась" з тою ріжницею, що за це взялись найгірші елементи національної дрібної буржуазії, що це "творіння" набрало такого хаотичного, безглуздого й дикого характеру, що не тільки обиватель одурів, але й самі "творці" того хаосу й безглуздя. Хуторянсько-панська державність Ц. Ради загубила тепер ту відносну демократичність, яка в неї все ж таки була, й набрала мілітарно-самодержавного характеру.

І через те, власне, так легко й було одмовитись від своїх декларацій, що вони були тільки деклараціями. І постанова Директорії з 11 лютого (після мого виходу) звучить уже так:

"Директорія Української Народньої Республіки ухвалила: висловити свою згоду на приняття в прінціпі тих умов, які було висунено з обох сторін і спільно обмірковано на тих нарадах.

Для вручення Командуванню Союзних військ відповідної декларації, а також для детального й остаточного складення, написання і підпису умов взаємної згоди вирядити в Одесу відпоручників Директорії У. Н. Р. з належними уповноваженнями".

І от тут до речи згадати ще про одну подробицю, надзвичайно цікаву для характеристики й антантських джентельменів і української "революційної" влади.

Ведучи переговори з французами, виробляючи (в Одесі й Бірзулі) умови з ними, українська влада й демократія одною з своїх умов ставили, щоб союзне командування видало від себе акт, в якому було б зазначено їхнє відношення до Укр. Нар. Республіки, до її державности, й заявлено про невтручання у внутрішні справи України. З свого боку українська влада з'обов'язувалась також видати акт, в якому мала прохати Антанту "помогти" Україні фінансово, економично, мілітарно й навіть адміністративно (дати "інструкторів" у міністерства!).

Але французи згожувались видати свій акт тільки після того, як буде "вигнано" Винниченка й Чеховського й принято в прінціпі инчі пункти умов.

Отже "вигнано" й принято.

Тоді з'являється французський "акт".

От він у всьому своєму цінизмі й нахабстві:

Ставка 7 лютого 1919.

Перша ґрупа дівізії

Штаб ґенеральний

3-є бюро.

№ 6867/3

Загальний наказ № 28.

Ґенерал д'Ансельм приняв, починаючи від 15 січня 1919, командування арміями полудневої Росії, а також військовими одиницями чужоземних націй.

Франція й союзники не забули змагань, які Росія зробила на початку війни й зараз вони прийшли в Росію, щоб дати всім благонадійним елементам і патріотам можливість відновити в краю порядок, який давно вже знищено страхіттями громадянської війни.

Для підтверження:

Полковник Фрейденберґ, Начальник ґенерального Штабу (Підпис)

Ґенерал д'Ансельм, командуючий силами союзників Полудневої Росії. (Підпис)

Печать: (Східна армія, перша ґрупа дівізій. Ґенерал командуючий).

Оце весь "акт".

Більшого глуму, здається, не можна було придумати, ніж цей "акт", який, напевно, писалося в кумпанії всяких Гришиних-Алмазових, з реготом, глумом і лайками.