6. Пани-барони в обороні науки й справедливости.

Таким чином перемогу українства було зафіксовано вгодою з Російським Урядом, їй було надано правової сили й затвержено в юридичних актах державного характеру.

Лишалось тільки доповнити Ц. Раду представниками нац. меньшостей, скласти відповідно до цього новий Ґенеральний Секретаріат, представити його на затвердження Тимчасовому Правительству, й український Уряд з сфери морально-правової влади переходив у юридично-правову.

Але це не вийшло так легко, як здавалось. Слово було ще й за руською буржуазією. А вона мала деякі підстави бути невдоволеною таким розв'язанням тої справи, яку вона так, здавалось, хитро та міцно зав'язала в Петрограді на нараді делеґації Ц. Ради з комісією Уряду. Страх же за революцію для неї був тільки глузливим арґументом: вона з величезною охотою й революцію зав'язала б у мішок та закинула на саме глибоке дно реакції.

Кадетські професори з люттю накинулись на міністрів, що їздили до Київа, особливо на соціаліста Церетеллі, головного провідника всієї цієї акції. Своїм звичаєм, вони виставили свою тяжку артілерію: юридичну науку. Акт угоди не мав мовляв ніяких юридичних обосновань, є не правосильний, не виразний, викликаючий багато толкувань, — отже, з ним ніяк не можна згодитись.

Але вислухаємо самих панів професорів юридичної науки. Слово належиться п. барону Нольде, професору державного права Петроградського Універсітету;

„Я хочу, як юрист зробити спробу здати собі справу з того, що вийшло.

„Ні України, ні її Ради в Російськім праві до поїздки трьох міністрів не було. Кажуть, що їхнє фактичне істнування представлялося дуже сумнівним, але на цьому не варто тепер настоювати. Угода, довершена трьома міністрами й убрана в форму Декларації Тимчасового Правительства з 15 липня (н. ст.) і Універсалу Ради з 16 липня (н. ст.) не тільки накинула Раду Україні, але й Україну Росії”.

Знов юридична мантія: російське право ніколи не знало України. Воно цілком забуло Переяславський трактат, це забутливе „право”.

Але вважайте, як п. барон зараз же непристойно показув з під тої мантії свою буржуазну суть:

„Над тими міліонами російських громадян і над тими найбагатшими областями російської державної теріторії угода трьох міністрів поставила власть, внутрішній устрій і компетенція якої викликають цілковите дивування”.

Ну, розуміється, це страшне злочинство супроти бідних ріжних „баронів”, що так любенько панували досі над тими „найбагатшими областями”. І розуміється, що це й було найважніше з усієї угоди, й як побачимо далі, барони цього не забули.

Наш „юрист” незадоволений також обсягом влади Ц. Ради й Ґенерального Секретаріату:

„При означенню обсягу власти цих нових орґанів над Україною нема навіть фікцій: договір трьох міністрів просто признав, що Україною управлятиме Рада та її Секретаріат так, як самі знатимуть”.

І це пани-барони також потім згадали. А поки що вони були страшно обурені за ...науку.

Такого глуму з науки, з справедливости, з найкращих своїх почувань руська ліберально-професорська буржуазія не могла втерпіти й на цій підставі одкликала своїх міністрів з Уряду, утворивши міністерську крізу, розбивши коаліцію й тим самим отверто показавши, що ця коаліція мала служити для охорони інтересів не демократії, не революції, а інтересів буржуазії при революції. Коли ці інтереси було порушено, коли було вирвано можливість безоглядної експлуатації пануючою клясою цілого краю, коли було раз поступлено дійсно демократично, — тут панове кадети до того розлютились, що загубили всякий такт, сором і навіть своє звичайне лицемірря, — в критичний момент не тільки для російської революції, а для самої Російської Держави, в момент неудач на фронті й загрози наступу центральних держав і можливости зламання російської армії вони вчиняли заколот і замішання всередині самої Центральної влади.