- •Відродження нації
- •Розділ і. Війна й велика російська революція
- •1. Старий Деспот і Товарні Джентельмени.
- •2. Останній Всеросійський Самодержець — Гришка Распутін.
- •3. Царський трон під штиком запасного салдата.
- •Розділ іі. Українство до війни, під-час війни й у революції
- •1. Хрест на могилі нації: „Не було, немає й бути не може”.
- •2. Сепаратизм від загибелі.
- •3. Орієнтації: на руську ласку, на німецький штик і на себе.
- •4. Єдина орієнтація: Всеросійська Революція, Справедливість.
- •5. Воскреслий мрець маніфестує славу Революції.
- •6. Простодушність недобитого родича.
- •Розділ ііі. Революційне руське громадянство в українському питанню
- •1. Яка рація руському демократові боронити „малоросів”?
- •2. Рація ніби знайшлась.
- •3. Природа руського демократа.
- •Розділ IV. Передчування боротьби й гуртування сил
- •1. Пробуджена Ніжність.
- •2. Ніжність дає силу й одностайність.
- •3. Вияв волі й єдности всієї нації — Українська Центральна Рада.
- •Розділ V. Перший крок по шляху орґанізації державности
- •1. Всеукраїнський Національний Конґрес.
- •2. Трівога „старшого брата”.
- •3. Ґенеральний огляд і маніфестація революційно-національних сил.
- •Розділ VI. Боротьба за перші підвалини автономії
- •1. Промови в кабінеті й ляпаси на кухні.
- •2. Чесність з собою руського чорносотенства.
- •3. Таємний союз чорносотенця з демократом.
- •4. Загальнопартійна руська платформа: Автономія в лапках або „не було, немає і не дати, щоб було”.
- •5. „Насильственная украинизація” школи.
- •6. Знамените „але” на ріжних підлевах.
- •7. Край сентіментальностям.
- •Розділ VII. Українізація війська
- •1. Росія — руська чи вже не руська?
- •2. Инчих треба кулеметів позад армії.
- •3. Нація хоче жити й у війську.
- •4. Перший український полк імени Богдана Хмельницького.
- •5. Маленька перемога.
- •6. Не силою зброї війська, а силою духу його.
- •Розділ vііі. Українська центральна рада ставить виразні вимоги російському тимчасовому правительству й руській демократії
- •1. Революція потребує миру.
- •2. „Авдіенція” у руської демократії.
- •3. Від Пілата до Каіафи.
- •4. Що ховалося під професорською мантією Каіафи?
- •Розділ IX. Тимчасове правительство одкида домагання центральної ради
- •1. Урочиста зустріч відповіді Тимчасового Уряду.
- •2. Природа селянської пробудженої ніжности.
- •3. „І хведеративна!”
- •4. Миру й землі!
- •5. Два громи з Петрограду.
- •Розділ X. Перед рішучим виступом
- •1. Рукавичку кинено.
- •2. Покірність чи бунт?
- •3. Лінію намічено.
- •5. Остання спроба.
- •6. Настрій старого Київа.
- •Розділ XI. Центральна рада проголошує автономію україни
- •1. Сінтез перейденого, імпульс до дальшого.
- •2. Перший Універсал.
- •3. Перший Уряд відродженої державности — Ґенеральний Секретаріат.
- •4. Україна присягається на вірність своїй вищій владі.
- •Розділ XII. Перемога українства
- •1. Надаремне вопіющий чорний голос.
- •2. І їхня величність також, хоча...
- •3. Перемирря на Дніпрі.
- •Розділ XIII. Орґанізація морально-правової влади
- •1. Обпертя зсердини.
- •2. Мета: національність, засоб: державність.
- •3. Народ творить з нічого.
- •4. Творіння державности на вні.
- •5. Декларація Ґенерального Секретаріату Центральної Української Ради.
- •Розділ XIV. Угода з російським тимчасовим правительством
- •1. Не з доброї волі.
- •2. Як не спинити, то хоч гальмувати.
- •3. Другий Універсал Центральної Ради й Декларація Тимчасового Правительства.
- •4. Голівки міністрів за стільцем.
- •5. Кому охота битись за чуже?
- •6. Пани-барони в обороні науки й справедливости.
- •7. Крівава плата за гнилу коаліцію.
- •8. На підставі угоди.
- •Розділ XV. Друга українська делеґація до петрограду
- •1. Танець руської демократії між ножами.
- •2. Руський „національний герой”.
- •3. Одплата кадетів.
- •4. Не піддаватись провокації.
- •5. Замісць Констітуції — Інструкція.
- •Розділ XVI. Трудний, але останній крок до юридично-правової влади
- •1. Чорна переможниця на Україні.
- •2. Крівавий арґумент за „найсвятіші інтереси”.
- •3. Болюче рішення.
- •4. Перша урядова кріза.
- •5. Закінчення першого періоду доби Центральної Ради.
- •Розділ і. Контрреволюційний виступ корнілова
- •1. Гуртування чорних сил.
- •2. Буржуазна чи соціалістична?
- •3. Ґенеральське розв'язання питання.
- •4. Дійсне обличчя товарних джентельменів.
- •5. Гойдалка революції.
- •6. Проблеми революції й українська демократія.
- •Розділ іі. Остання боротьба з тимчасовим правительством
- •1. Стара мацапура в обороні законности.
- •2. Не мир, а тільки перемирря.
- •3. Кадетський міх на український горен.
- •4. Гній старих ран.
- •5. Туга за владою.
- •6. Необхідність розв'язати руки.
- •7. Остання „законність” гнилих можновладців.
- •Розділ ііі. Робітниче-селянська революція в росії й на україні
- •1. Через що не за инчою „демаґоґією”?
- •2. Комітет Охорони Революції.
- •3. Перемога третього.
- •Розділ IV. Проголошення федерації з росією
- •1. Третій Універсал Української Центральної Ради.
- •2. От тепер, коли руки розв'язано...
- •Розділ V. Основна хиба української демократії
- •1. Не маси винні.
- •2. Соціалізм малоросійського хуторянина.
- •Розділ VI. Фальшиве розуміння національно-української державности
- •1. Наша „безбуржуазність”.
- •2. Страх перед безбуржуазною державностю.
- •3. Що таке демократичний лад?
- •4. Поганенькі навіть демократи.
- •5. Підбірання петроградського сміття.
- •6. Туга за союзницьким ошийником.
- •7. Безнадійне мадикування.
- •8. Злочинна аґітація проти українського національного визволення.
- •Розділ VII. Війна з совітською росією
- •1. Зрадницький патріотизм.
- •2. Причина й приводи війни.
- •3. Ухиляння від отвертої відповіді.
- •Розділ VIII. Боротьба за „свою лінію”
- •1. Війна впливом.
- •2. Своє слово з чужим змістом.
- •3. Червона шапка і тверда влада.
- •4. Єдиний вихід.
- •5. „Своя лінія” до кінця.
- •Розділ іх. Парламентаризм, демократія і большевизм
- •1. Російські Установчі Збори.
- •2. „Соціалісти”-справедливисти.
- •3. Теплий лід.
- •4. Нетривкі успіхи.
- •Розділ X. Мир з центральними державами
- •1. Вибачення перед „союзниками”.
- •2. І німецький імперіалізм ближчий.
- •3. Мир переможця.
- •4. Німецька опіка не за-ради прекрасних очей.
- •Розділ XI. Боротьба за владу
- •1. Дорогі жертви за чужу справу.
- •2. Не в особах річ.
- •3. Невдалі спроби доброго виходу.
- •Розділ хii. Проголошення самостійности україни
- •1. Заручини хуторянки з товарним джентельменом.
- •2. Четвертий Універсал у. Ц. Ради.
- •3. Вигнання хуторянки з хутора.
- •Розділ хііі. Національна політика руських большевиків
- •1. Обпльована мати.
- •2. „Мозговизм” і націоналізм.
- •3. Ні державности, ні національности.
- •4. Кому ж це на користь?
- •Розділ XIV. Закликання німців
- •1. Мировий договір з Почвірним Союзом.
- •2. Великодушний лицарь.
- •3. „Визволитель” України.
- •Розділ і. Гетьманський переворот
- •1. Понура німецько-ґенеральська оперетка.
- •2. Німецько-поміщицько-офіцерські літературні твори.
- •Грамота до всього Українського Народу
- •Закони про тимчасовий, державний устрій України.
- •3. Яка ж ріжниця?
- •5. Урядовий пиріг.
- •Розділ іі. Соціально-політична реакція гетьманщини
- •1. Ґенеральний з'їзд грабіжників.
- •2. Сласна лють аґрарних паразітів.
- •3. Діяльність "культурно-творчих сил" у місті.
- •4. Лівіще навіть за Шейдеманів.
- •5. Річ не в лизоблюдах і прохвостах.
- •Розділ ііі. Національна контрреволюція гетьманщини
- •1. Скакання руської буржуазії по українськи.
- •2. Підготовча любов протофісовців.
- •3. "Бачили очі, що купували, їжте, хоч повилазьте"
- •4. Русько-німецька змова.
- •5. Неминучий наслідок підготовчої любови.
- •Розділ IV. Підготовка повстання
- •1. Перші трудні кроки.
- •2. Ґазетні люди проти авантюри.
- •3. Останні підготовчі обійми.
- •4. "Святу, патріотичну" петлю закинено.
- •5. Удар у серце гетьманщини.
- •Розділ V. Повстання, як селянсько-робітнича революція
- •1. Два способи.
- •2. Початок петлюрівщини.
- •3. Пожежа революції.
- •4. Страх обивателів з "Верховної Влади" перед соціалістичною революцією.
- •5. Хуторянка знов боїться пролетаріата.
- •6. По укочених стежках.
- •7. Діяльність представників Директорії.
- •Розділ VI. Розвиток революції
- •1. Вороги з усіх боків.
- •2. Найбільш шкодлива небезпека.
- •3. "Національні герої" в ванні славословія.
- •4. Декларація Директорії.
- •Декларація Директорії Української Народньої Республіки
- •Розділ VII. Приглушення революції й кінець директорії
- •1. Діяльність по неоголошеній програмі.
- •2. Безконтрольність і контрреволюційність отаманської влади.
- •3. Пятаковщина служить отаманщині.
- •4. Кінець Директорії.
- •Розділ VIII. Друга війна з совітською росією
- •1. Знову війна з власним народом.
- •2. Радіотелеґрафична полеміка.
- •3. З одного боку - пятаковщина.
- •4. А з другого - отаманщина.
- •Розділ IX. Другий вихід із київа
- •1. Шантаж отаманщини й "Верховна Влада".
- •2. Грізний ультиматум "підпорядкованих" до "непідпорядкованих".
- •3. Свято поєднання й "Мертворождений".
- •4. Неминучий результат роботи непідпорядкованих нікчем.
- •Розділ X. Шукання помочи в антанти
- •1. Таємний договір українсько-русько-французської контрреволюції.
- •2. Руки вгору! Гаманець, життя і честь!
- •3. "Вигнать, як собак!"
- •4. Хоч навздогін пацнути копитом.
- •5. Цінично-нахабний "акт".
- •6. Два моменти.
- •7. Нічого, крім "Загального Наказу № 28".
- •Розділ XI. Період між вінницею й кам'янцем
- •1. Перемоги отаманщини наліво й направо.
- •2. Ваґонний циганський табор.
- •3. Другий простий "національний герой" проти головного "національного героя".
- •Розділ XII. Політика російських комуністів на вкраїні
- •1. Шлях до хліба й вугілля пробито.
- •2. Надзвичайна аналоґія "або" заповіт цариці Катерини.
- •3. "Наклепи" Директорії.
- •4. Наївність мадьярських комуністів.
- •5. Хліб, цукор, вугіль і пятаковщина.
- •6. Відповідні наслідки пятаковської "соціалістичности".
- •Розділ XIII. Розвиток реакційности режиму отаманщини
- •1. Між двох стін і "орієнтація на власні сили".
- •2. Гарцювання отаманії й голосіння хуторянки.
- •3. Отаманщина при ґранті погромного резервуару.
- •4. Отамансько-ідейні підоснови погромів.
- •5. Замісць державности - петлюрівщина.
- •Розділ XIV. Боротьба за державність галицької україни
- •1. Не складна історія.
- •2. Антантський пес між Сходом і Заходом Европи.
- •3. Кулуарно-нафтяні "патріоти-вожді".
7. Нічого, крім "Загального Наказу № 28".
Отже з українського боку було зроблено все, чого вимагали французи. І дескрідітовано себе, й ще більше підірвано довірря в революційних елементів, і обпльовано себе, й понижено.
Що ж за це все дістала українська влада?
"Загальний Наказ № 28".
І більш нічого. Навіть слова "Україна" не було згадано ні в одному публичному виступі французів. З самого ж початку було глузливо, цінично обманено.
Так само ніякої техничної допомоги дано не було.
Та й не трудно зрозуміти через що саме.
По внутрішньому договору Антанта розділила всю бувшу Росію на "зони впливу". Так, наприклад, прибалтійський край був у зоні впливу Анґлії; Кавказ, Дон так само Анґлії; Сибір - головним чином зона, Америки й Японії. Зона ж впливу Франції була Польща й Україна з включенням Донецького району.
Отже "вплив", - инчими словами, все розпорядження долею України, - було віддано в руки Франції. Франція, будучи державою переважно фінансового, лихвярського капіталу, за час франко-російського аліансу вклала в Росії декільки десятків мілліардів франків. Ці гроші, натурально, вона хотіла дістати назад і дістати з добрим процентом, бо лихвярь мусить "заробляти". Хто мав вернути їй ці гроші й проценти? Вся Росія чи сама Всликоросія? Розуміється, бувші частини всієї Росії охоче взяли б на себе свої частини боргу (що й заявлялось як Україною так і инчими новими державами). Але, само собою, для Великоросії це було би дуже невигідно, - адже на неї лягла би найбільша доля того боргу, а Великоросія сама, по собі не є така багата, щоб легко могла винести навіть свою частину виплати, бо головніша частина її державних доходів ішла як раз з "окраїн", а переважно з України.
І, натурально, Великоросія могла заявити Франції, що при поділі Росії вона не може ручатись за виплату боргу.
Це - один бік справи. Другий бік той, що Франція не мала ніякого матеріального інтересу (цього єдиного мотиву всіх "шляхетних" капіталістичних держав) в поділі Росії, в обороні самостійности України. Краще мати своїм довжником якусь одну сильну, централізовану, платежоздатну одиницю, вже відому, певну, ніж десяток дрібних, невідомих, непевних. А особливо яка рація лихвярській, імперіалістичній Франції обстоювати державність української нації, тої нації, яка не мала буржуазії, того безпосереднього контрагента, у яким треба робити "інтерес"? В ім'я "традіційної любови французів до права й справедливости"? Ну, цс байка для отаманів із Директорії.
Третій же бік був той, що велика, сильна Росія була потрібна капіталістичній Франції проти Ґерманії. Не зважаючи на перемогу... Америки над Ґерманією, на те, що німецький імперіалізм було порядно здушено, Франція не могла почувати себе цілком спокійно, маючи такого впертого, життєздатного сусіду, як німецький народ. Знаючи, що німецький імперіалізм оклиґає колись, набере сил, знаючи, що він буде кохати в собі ідею лютого, реваншу, а для цього шукатиме собі союзників, стара процентщиця Франція мусіла себе якось забезпечити з цього боку. От через що, наприклад, була така гаряча, "шляхетна" любов Франції до Польщи. Польща повинна була бути невеликим, але злим кулаком Франції над Ґерманією. З цієї ж причини Франції конче необхідно було мати велику Росію на своєму боці й проти Ґерманії. Отже й з цього погляду Франція не могла бути за поділ Росії. А особливо за самостійність України, тої України, яка заключала берестейський мир з німцями, яку німці "піддержували", яка могла навіть увійти в союз з Німеччиною й стати ворогом Франції.
От у цьому був корінь того "шляхетного" поводження французських представників з українською владою. І, розуміється, було би безглуздям з їхнього боку давати якусь поміч українській державности та її владі.
Цим і пояснюється те, що як Остапенко ні підлещувався, як ні розстилався рядюжечкою перед одеською кумпанією, нічого крім "Загального Наказу № 28" за те українці не мали.
------------------------------------------------------------------
[1] Ці вимоги було виставлено французським командуванням в Бірзулі, 6-го лютого 1919 р.
[2] Склад цього "славного" кабінету такий: 1) Голова Ради Народніх Міністрів - С. Остапенко (був. укр. с-р., вийшов із партії); 2) Міністр Військових Справ - О. Шаповал (укр. с-с.); 3) Міністр Внутрішніх Справ - Г. Чижевський (був. укр. с-р.); 4) Міністр Фінансів-Д-р. С. Федак (галицький нац-дем.); 5) Міністр Господарства - І. Фещенко-Чопівський (укр. с-ф.); 6) Міністр Земельних Справ - Є. Архипенко (укр. п-р.); 7) Міністр Закордонних Справ - К. Мацієвич (укр. с-ф.); 8) Керуючий Міністерством Юстіції - Д. Маркович (укр. с-ф.); 9) Керуючий Міністерством Шляхів - П. Пилипчук (укр. н-р.); 10) Керуючий Міністерством Освіти - І. Огієнко (укр. с-ф, ; 11) Керуючий Міністерством Культів - І. Липа (укр. с-с.); 12) Керуючий Міністерством Народн. Здоровля - О. Корчак-Чепурківський (укр. с-ф.); 13) Керуючий Міністерством Морських Справ - М. Білінський (укр. с-с.); 14) Керуючий Міністерством Єврейських Справ - А. Ревуцький (жид. с-д. партія "Поалей-Ціон"); 15) Керуючий Управлінням Преси й Інформацій - Др. О. Назарук (галиц. рад.); 16) Державний Контрольор - Д. Симонів (укр. с-с.); 17) Державний Секретарь - М. Корчинський (укр. с-ф.).
Через то, що Д-р. Ст. Федак захоплений був поляками у Львові й попав у полон, на його місце призначено Міністром Фінансів М. Кривецького (укр. с-ф.). Міністерство Праці було скасовано.
[3] Цю настійність і "свободолюбність" для ґермансько-гетьманських чорносотенців і монархістів французських "шляхетних" республіканців ставилось народньою чуткою в залежність від великої цифри мілліонів рублів, витрачених на визволення арештованих її міністрів руською буржуазією. Ця чутка має підставу в тому факті, що самою Директорією було видано жінці ґен. Матвієва п'ять мілліонів карбованців для полк. Фрейденберґа, від імени якого вона приїжжала до Київа. Ці п'ять мілліонів були хабарем цим "лицарям права й культури" за їхню згоду продати нам трохи зброї.
[4] Призвища їх такі: бувші міністри гетьманського Уряду: Рейнбот, Ржепецький, Гербель, Гаврилов. А з ними ще з півтора десятка протофісовців, що особливо одзначились катуванням, грабіжом і убийствами селян, робітників та осіб української національности.