- •Відродження нації
- •Розділ і. Війна й велика російська революція
- •1. Старий Деспот і Товарні Джентельмени.
- •2. Останній Всеросійський Самодержець — Гришка Распутін.
- •3. Царський трон під штиком запасного салдата.
- •Розділ іі. Українство до війни, під-час війни й у революції
- •1. Хрест на могилі нації: „Не було, немає й бути не може”.
- •2. Сепаратизм від загибелі.
- •3. Орієнтації: на руську ласку, на німецький штик і на себе.
- •4. Єдина орієнтація: Всеросійська Революція, Справедливість.
- •5. Воскреслий мрець маніфестує славу Революції.
- •6. Простодушність недобитого родича.
- •Розділ ііі. Революційне руське громадянство в українському питанню
- •1. Яка рація руському демократові боронити „малоросів”?
- •2. Рація ніби знайшлась.
- •3. Природа руського демократа.
- •Розділ IV. Передчування боротьби й гуртування сил
- •1. Пробуджена Ніжність.
- •2. Ніжність дає силу й одностайність.
- •3. Вияв волі й єдности всієї нації — Українська Центральна Рада.
- •Розділ V. Перший крок по шляху орґанізації державности
- •1. Всеукраїнський Національний Конґрес.
- •2. Трівога „старшого брата”.
- •3. Ґенеральний огляд і маніфестація революційно-національних сил.
- •Розділ VI. Боротьба за перші підвалини автономії
- •1. Промови в кабінеті й ляпаси на кухні.
- •2. Чесність з собою руського чорносотенства.
- •3. Таємний союз чорносотенця з демократом.
- •4. Загальнопартійна руська платформа: Автономія в лапках або „не було, немає і не дати, щоб було”.
- •5. „Насильственная украинизація” школи.
- •6. Знамените „але” на ріжних підлевах.
- •7. Край сентіментальностям.
- •Розділ VII. Українізація війська
- •1. Росія — руська чи вже не руська?
- •2. Инчих треба кулеметів позад армії.
- •3. Нація хоче жити й у війську.
- •4. Перший український полк імени Богдана Хмельницького.
- •5. Маленька перемога.
- •6. Не силою зброї війська, а силою духу його.
- •Розділ vііі. Українська центральна рада ставить виразні вимоги російському тимчасовому правительству й руській демократії
- •1. Революція потребує миру.
- •2. „Авдіенція” у руської демократії.
- •3. Від Пілата до Каіафи.
- •4. Що ховалося під професорською мантією Каіафи?
- •Розділ IX. Тимчасове правительство одкида домагання центральної ради
- •1. Урочиста зустріч відповіді Тимчасового Уряду.
- •2. Природа селянської пробудженої ніжности.
- •3. „І хведеративна!”
- •4. Миру й землі!
- •5. Два громи з Петрограду.
- •Розділ X. Перед рішучим виступом
- •1. Рукавичку кинено.
- •2. Покірність чи бунт?
- •3. Лінію намічено.
- •5. Остання спроба.
- •6. Настрій старого Київа.
- •Розділ XI. Центральна рада проголошує автономію україни
- •1. Сінтез перейденого, імпульс до дальшого.
- •2. Перший Універсал.
- •3. Перший Уряд відродженої державности — Ґенеральний Секретаріат.
- •4. Україна присягається на вірність своїй вищій владі.
- •Розділ XII. Перемога українства
- •1. Надаремне вопіющий чорний голос.
- •2. І їхня величність також, хоча...
- •3. Перемирря на Дніпрі.
- •Розділ XIII. Орґанізація морально-правової влади
- •1. Обпертя зсердини.
- •2. Мета: національність, засоб: державність.
- •3. Народ творить з нічого.
- •4. Творіння державности на вні.
- •5. Декларація Ґенерального Секретаріату Центральної Української Ради.
- •Розділ XIV. Угода з російським тимчасовим правительством
- •1. Не з доброї волі.
- •2. Як не спинити, то хоч гальмувати.
- •3. Другий Універсал Центральної Ради й Декларація Тимчасового Правительства.
- •4. Голівки міністрів за стільцем.
- •5. Кому охота битись за чуже?
- •6. Пани-барони в обороні науки й справедливости.
- •7. Крівава плата за гнилу коаліцію.
- •8. На підставі угоди.
- •Розділ XV. Друга українська делеґація до петрограду
- •1. Танець руської демократії між ножами.
- •2. Руський „національний герой”.
- •3. Одплата кадетів.
- •4. Не піддаватись провокації.
- •5. Замісць Констітуції — Інструкція.
- •Розділ XVI. Трудний, але останній крок до юридично-правової влади
- •1. Чорна переможниця на Україні.
- •2. Крівавий арґумент за „найсвятіші інтереси”.
- •3. Болюче рішення.
- •4. Перша урядова кріза.
- •5. Закінчення першого періоду доби Центральної Ради.
- •Розділ і. Контрреволюційний виступ корнілова
- •1. Гуртування чорних сил.
- •2. Буржуазна чи соціалістична?
- •3. Ґенеральське розв'язання питання.
- •4. Дійсне обличчя товарних джентельменів.
- •5. Гойдалка революції.
- •6. Проблеми революції й українська демократія.
- •Розділ іі. Остання боротьба з тимчасовим правительством
- •1. Стара мацапура в обороні законности.
- •2. Не мир, а тільки перемирря.
- •3. Кадетський міх на український горен.
- •4. Гній старих ран.
- •5. Туга за владою.
- •6. Необхідність розв'язати руки.
- •7. Остання „законність” гнилих можновладців.
- •Розділ ііі. Робітниче-селянська революція в росії й на україні
- •1. Через що не за инчою „демаґоґією”?
- •2. Комітет Охорони Революції.
- •3. Перемога третього.
- •Розділ IV. Проголошення федерації з росією
- •1. Третій Універсал Української Центральної Ради.
- •2. От тепер, коли руки розв'язано...
- •Розділ V. Основна хиба української демократії
- •1. Не маси винні.
- •2. Соціалізм малоросійського хуторянина.
- •Розділ VI. Фальшиве розуміння національно-української державности
- •1. Наша „безбуржуазність”.
- •2. Страх перед безбуржуазною державностю.
- •3. Що таке демократичний лад?
- •4. Поганенькі навіть демократи.
- •5. Підбірання петроградського сміття.
- •6. Туга за союзницьким ошийником.
- •7. Безнадійне мадикування.
- •8. Злочинна аґітація проти українського національного визволення.
- •Розділ VII. Війна з совітською росією
- •1. Зрадницький патріотизм.
- •2. Причина й приводи війни.
- •3. Ухиляння від отвертої відповіді.
- •Розділ VIII. Боротьба за „свою лінію”
- •1. Війна впливом.
- •2. Своє слово з чужим змістом.
- •3. Червона шапка і тверда влада.
- •4. Єдиний вихід.
- •5. „Своя лінія” до кінця.
- •Розділ іх. Парламентаризм, демократія і большевизм
- •1. Російські Установчі Збори.
- •2. „Соціалісти”-справедливисти.
- •3. Теплий лід.
- •4. Нетривкі успіхи.
- •Розділ X. Мир з центральними державами
- •1. Вибачення перед „союзниками”.
- •2. І німецький імперіалізм ближчий.
- •3. Мир переможця.
- •4. Німецька опіка не за-ради прекрасних очей.
- •Розділ XI. Боротьба за владу
- •1. Дорогі жертви за чужу справу.
- •2. Не в особах річ.
- •3. Невдалі спроби доброго виходу.
- •Розділ хii. Проголошення самостійности україни
- •1. Заручини хуторянки з товарним джентельменом.
- •2. Четвертий Універсал у. Ц. Ради.
- •3. Вигнання хуторянки з хутора.
- •Розділ хііі. Національна політика руських большевиків
- •1. Обпльована мати.
- •2. „Мозговизм” і націоналізм.
- •3. Ні державности, ні національности.
- •4. Кому ж це на користь?
- •Розділ XIV. Закликання німців
- •1. Мировий договір з Почвірним Союзом.
- •2. Великодушний лицарь.
- •3. „Визволитель” України.
- •Розділ і. Гетьманський переворот
- •1. Понура німецько-ґенеральська оперетка.
- •2. Німецько-поміщицько-офіцерські літературні твори.
- •Грамота до всього Українського Народу
- •Закони про тимчасовий, державний устрій України.
- •3. Яка ж ріжниця?
- •5. Урядовий пиріг.
- •Розділ іі. Соціально-політична реакція гетьманщини
- •1. Ґенеральний з'їзд грабіжників.
- •2. Сласна лють аґрарних паразітів.
- •3. Діяльність "культурно-творчих сил" у місті.
- •4. Лівіще навіть за Шейдеманів.
- •5. Річ не в лизоблюдах і прохвостах.
- •Розділ ііі. Національна контрреволюція гетьманщини
- •1. Скакання руської буржуазії по українськи.
- •2. Підготовча любов протофісовців.
- •3. "Бачили очі, що купували, їжте, хоч повилазьте"
- •4. Русько-німецька змова.
- •5. Неминучий наслідок підготовчої любови.
- •Розділ IV. Підготовка повстання
- •1. Перші трудні кроки.
- •2. Ґазетні люди проти авантюри.
- •3. Останні підготовчі обійми.
- •4. "Святу, патріотичну" петлю закинено.
- •5. Удар у серце гетьманщини.
- •Розділ V. Повстання, як селянсько-робітнича революція
- •1. Два способи.
- •2. Початок петлюрівщини.
- •3. Пожежа революції.
- •4. Страх обивателів з "Верховної Влади" перед соціалістичною революцією.
- •5. Хуторянка знов боїться пролетаріата.
- •6. По укочених стежках.
- •7. Діяльність представників Директорії.
- •Розділ VI. Розвиток революції
- •1. Вороги з усіх боків.
- •2. Найбільш шкодлива небезпека.
- •3. "Національні герої" в ванні славословія.
- •4. Декларація Директорії.
- •Декларація Директорії Української Народньої Республіки
- •Розділ VII. Приглушення революції й кінець директорії
- •1. Діяльність по неоголошеній програмі.
- •2. Безконтрольність і контрреволюційність отаманської влади.
- •3. Пятаковщина служить отаманщині.
- •4. Кінець Директорії.
- •Розділ VIII. Друга війна з совітською росією
- •1. Знову війна з власним народом.
- •2. Радіотелеґрафична полеміка.
- •3. З одного боку - пятаковщина.
- •4. А з другого - отаманщина.
- •Розділ IX. Другий вихід із київа
- •1. Шантаж отаманщини й "Верховна Влада".
- •2. Грізний ультиматум "підпорядкованих" до "непідпорядкованих".
- •3. Свято поєднання й "Мертворождений".
- •4. Неминучий результат роботи непідпорядкованих нікчем.
- •Розділ X. Шукання помочи в антанти
- •1. Таємний договір українсько-русько-французської контрреволюції.
- •2. Руки вгору! Гаманець, життя і честь!
- •3. "Вигнать, як собак!"
- •4. Хоч навздогін пацнути копитом.
- •5. Цінично-нахабний "акт".
- •6. Два моменти.
- •7. Нічого, крім "Загального Наказу № 28".
- •Розділ XI. Період між вінницею й кам'янцем
- •1. Перемоги отаманщини наліво й направо.
- •2. Ваґонний циганський табор.
- •3. Другий простий "національний герой" проти головного "національного героя".
- •Розділ XII. Політика російських комуністів на вкраїні
- •1. Шлях до хліба й вугілля пробито.
- •2. Надзвичайна аналоґія "або" заповіт цариці Катерини.
- •3. "Наклепи" Директорії.
- •4. Наївність мадьярських комуністів.
- •5. Хліб, цукор, вугіль і пятаковщина.
- •6. Відповідні наслідки пятаковської "соціалістичности".
- •Розділ XIII. Розвиток реакційности режиму отаманщини
- •1. Між двох стін і "орієнтація на власні сили".
- •2. Гарцювання отаманії й голосіння хуторянки.
- •3. Отаманщина при ґранті погромного резервуару.
- •4. Отамансько-ідейні підоснови погромів.
- •5. Замісць державности - петлюрівщина.
- •Розділ XIV. Боротьба за державність галицької україни
- •1. Не складна історія.
- •2. Антантський пес між Сходом і Заходом Европи.
- •3. Кулуарно-нафтяні "патріоти-вожді".
5. Закінчення першого періоду доби Центральної Ради.
Цим закінчується перший період доби Центральної Ради.
Це найкращий період у боротьбі за відродження нашої нації. Революційний, одважний, повний віри, натхнення, ентузіазму.
Це період акції воістину самого народу, широких творчих мас його. І тільки цим можна пояснити наші такі значні успіхи в сфері національних здобутків.
Всеросійська революція за того періоду ще не висунула так гостро соціальних моментів, як пізніше, й через те вся діяльність Центральної Ради не була в дізгармонії з соціальним рухом мас.
Так само цілі й засоби не були в суперечности з собою. Ціль для всіх була ясна й єдина: відродження нації, забезпечення поневоленому, грабованому, віками духовно й матеріально нищеному нашому народові природних, розумних і корисних форм та засобів його розвитку.
Це була та головна, істотна, для всіх, хто відчував у собі великий пробуджений інстінкт громадськости, цілком виразна, імперативна ціль.
І все було для цеї цілі, все клалося на олтарь відродження нації. І через те всі заходи, всі виступи, всі домагання, всі здобутки були тільки засобами! Навіть державність. Це була найкраща форма, забезпечення національних способів розвитку нашого народу, це була найрозумніша економізація сил, але це був тільки засоб. І засоб цей за того періоду підпорядковувався меті, гармонізувався з нею й не пробував навіть займати самодовліюче місце.
Так само ні партійні, ні тим паче особисті інтереси не грали тоді домінуючої ролі. Партії й особи були тільки чулими, вірними, натхненими виразниками волі своїх кляс, цих єдиних тоді артистів великої драми-революції. І вони, будучи тоді чулими, живими й сильними духом пробудженої ніжности мас, могли приборкувати свої особисті цілі й гармонізувати їх з єдиною вищою ціллю: відродженням нації.
І ці всі причини робили нас непереможними. І ще раз кажу: злиття з працюючими, творчими клясами українського народу, черпання своєї сили тільки з цього великого джерела й праця тільки для його, от-це робило Центральну Раду такою могутньою, такого однолитою стіною, об яку розбивалися всякі хвилі ворожих українству сил.
Весняним, творчим, гарячим сонцем, натхненою молодостю, бурхливостю й непереможностю весняних вод пашить від цього славного, чистого періоду нашої боротьби за відродження й визволення „отих окрадених, німих рабів” — многострадального українського народу, народу селян і робітників.
Розділ і. Контрреволюційний виступ корнілова
1. Гуртування чорних сил.
Виступ Корнілова був неминучим наслідком тих внутрішніх соціально-політичних відносин, які за того часу панували в Росії. Боротьба за мир, боротьба за глибші й ширші досягнення революції, скінчилася поразкою тих елементів, які найбільш рішуче й послідовно виступали, — большевиків. Рада Робітничих і Салдатських Депутатів, яка тоді була під впливом меньшевиків, у цій боротьбі не знайшла в собі досить одваги й послідовности стати на бік большевиків. Через те, хоч-не-хоч мусіла заняти ворожу до них позіцію. Ворожість же до большевиків зразу кинула в дружість до буржуазії. А це в свою чергу в той же мент ослабило й знесилило саму Раду. Тим то після розбиття большевиків буржуазія заговорила таким незалежним, таким самовпевненим тоном, тим то всю відповідальність свою бачила можливою „тільки перед своєю совістю”.
Тоді реакція всіх відтінків почала також забірати голос, почала гуртуватися, єднатися. Розметені февральсько-мартовською революцією реакційні сили почали виповзати з своїх темних закутків, почуваючи, що настає їхній час. Рептільна, воздихаюча за минулим Державна Дума стала збірати своїх недобитків і майже отверто зітхати за монархією. Кадети Мілюков і Родичев почали обійматися з Пуришкевичем, зворушливо-дружно єднаючись в одному спільному прагненню: остаточно знищити ради робітничих і салдатських депутатів, остаточно ліквідувати силу пригноблених кляс.
Торговельно-ж-промисловий з'їзд у Москві просто таки заборонив своїм членам брати участь в Уряді. Купці й фабриканти були цілком певні, що хутко вся влада буде в їхніх руках, отже, зовсім нераціонально було ділити її з своїми клясовими ворогами. Вся влада буржуазії! — такий був їхній непроголошений, але обстоюваний усіма засобами лозунґ.
Військова реакція також спішила об'єднатись. Головна рада воєнної ліґи скликала, наприклад, у палаті княгині Ольги Александровни нараду представників ріжних орґанізацій, у тім числі ради Союза козацьких Військ, Союза ґеорґієвських Кавалерів, Общества 1914 г. і т. п. Нарада відбулася при діяльній участи реакційного члена Державної Думи князя Мансирева й ухвалила ряд реакційних резолюцій, напрямлених між инчим і проти Ради Робітничих і Салдатських Депутатів.
Коаліційний Уряд робив надлюдські заходи, щоб примирити клясові протиріччя, які силою обставин все більш і більш визначались. Для цього, наприклад, було скликано знамениту „Московську Конференцію”, на якій соціальдемократ Церетеллі простягав руку представникам буржуазії й з зворушливим довіррям кликав її до співробітництва в ім'я ... революції. Буржуазія ніби приймала простягнену руку, але тут же демонстративно вчиняла овацію ґенералу Корнілову, приймаючи його гарячіше й шумніше, ніж „самого” Керенського.
З другого боку робітництво Москви, де засідала Конференція, також робило демонстрацію проти сього примирення клясових протирічь величезним страйком.
І таким способом Московська Конференція не тільки не внесла ніякого примирення, а ще виразніше, наочніше показала неможливість його.