4. Не піддаватись провокації.

Ми виризно бачили „предположенія” переможців. І це нас стримало від необережного кроку.

О, ні, панове кадети. Коли справа стоїть іменно так, то ви не діждетесь від нас результатів вашої провокації. Можете примушувати нас годинами просижувати в ваших передпокоях; можете посміхатись, недбало пускати слова крізь зуби; можете напружувати всі ваші здібности, ви не примусите нас зробити те, чого вам бажається.

Ми рішили уперто, неодступно домагатись виразної відповіді й постанови, які б вони ні були. Ми рішили взяти на себе всю мстливість господарів становища, яка б вона тяжка й образлива для нас особисто ні була. Ми не надіялись на затвердження Статуту, на приняття того, що було ухвалено в Київі. Дійсно, при тій сітуації, яка запанувала в Петрограді, при тій ролі, яку грали буржуазні кола, справді, смішно було думати, що ці кола згодяться на те, що було обіцяно зовсім при инчих умовах, і не ними обіцяно. Можна було тільки думати про те, щоб не дати зачіпки вирвати в нас усе, щоб не дати їм права, хоч би формального, відмовитись від усього, чого вони й домагалися від нас своїм провокаційним поводженням.

Стиснувши зуби, заціпивши всі почуття, делеґація справилась з цією тяжкою задачею: не піддалась провокації. Кадети мусіли трактувати з нами, мусіли додержуватись хоч з пристойности обіцянок своїх попередників.

Розуміється, це було не трактування, а шматування з гарчанням бідного „Статуту вищого Управління України”. З його лишились тільки клаптики, які добродії Гальперн та Нольде поподбірали, сяк-так позшивали й представили своїм панам. Ті ще дещо обгризли й з серцем тикнули нам... „Інструкцію Ґенеральному Секретаріатові”. Підписав її той самий Керенський, який разом з Церетеллі приїжжав до Київу й давав широкі обіцяння й який тепер у Петрограді ввесь час утікав од делеґації, ні разу не принявши її.

5. Замісць Констітуції — Інструкція.

Точний текст цього документу такий:

„Тимчасова Інструкція Ґенеральному Секретаріатові Тимчасового Правительства на Україні.

1. До вирішення питання про місцеву управу Установчими Зборами призначається тимчасовим правительством на предложення Центральної Ради Ґенеральний Секретаріат, котрий є найвищим орґаном тимчасового правительства в справах управи Україною.

2. Повновласти Ґенерального Секретаріату розтягаються на ґубернії: київську, волинську, подільську, полтавську й чернигівську, з виїмкою повітів мглинського, суразького, стародубського й новозибківського; ці повновласти можуть бути поширені й на инші ґубернії або їх части, коли заведені в сих ґуберніях на підставі постанови тимчасового правительства земські установи висловляться за бажаностю такого поширення.

2. Ґенеральний Секретаріат складається з ґенеральних секретарів по міністерствам для справ: а) внутрішніх, б) фінансових, в) хліборобських, г) просвітних, д) торговельних, і промислових і е) праці, а також секретаря для національних справ і ґенерального писаря; крім того при Ґенеральнім Секретаріаті находиться для контролю в його справах ґенеральний контрольор, який бере участь у засіданнях Ґенерального Секретаріату з правом рішаючого голосу.

В числі секретарів не менше чотирьох повинні бути особи, які не належать до української національности.

При Секретаріаті для національних справ заводиться три посади товаришів секретаря з тим, щоб усі чотирі найчисленнійші національности України мали кожна свого представника в особі секретаря або одного з його товаришів.

4. Ґенеральний Секретаріат розглядає, розробляє й предкладає на затвердження тимчасовому правительству пропозіції щодо життя краю і його управи. Сі пропозіції перед їх предложенням тимчасовому правительству можуть бути внесені на обговорення Центральної Ради.

5. Повновласти тимчасового правительства в справах місцевої управи в сфері компетенції перелічених в § 3 міністерств здійснюються при посередництві ґенеральних секретарів. Ближче означення сих справ знаходиться в окремому додаткові.

6. В усіх справах, означених у попередній статі, місцеві власти краю звертаються до Секретаріату, котрий, по зносинах з тимчасовим правительством, передає його розпорядки та вказівки місцевим властям.

7. Ґенеральний Секретаріат предкладає кандидатів на правительственні посади, які входять у круг справ, означених в § 5, і які обсаджуються по призначінню тимчасового правительства.

8. Зносини найвищих державних установ і окремих цівільних міністерств з Секретаріатом і окремими секретарями по приналежности, як рівнож останніх з найвищими державними установами й міністерствами, відбуваються через осібного комісара України в Петрограді, якого призначає тимчасове правительство; таким самим способом направляються законодатні наміри й проекти, які відносяться лишень до місцевих справ України, як також і заходи загальнодержавного значіння, що виникнуть в окремих міністерствах або обговорюватимуться в міжміністеріальних комісіях і будуть вимагати через спеціальне відношення їх до України участи представника управи комісара в тих комісіях.

9. В наглих і нетерплячих проволоки випадках найвищі установи й міністерства передають свої постанови місцевим властям безпосередньо, повідомляючи одночасно про ці розпорядки Секретаріат.

Підписали: міністер-презідент Керенський, міністер судівництва Зарудний. Петроград, 4 (17) серпня 1917.”

Таким способом замісць Констітуції ми мали Інструкцію.

Основним завданням цього кадетського твору було звести на нівець інстітут окремої національної влади на Україні. Навіть саму ідею такої влади витерти з договорного акту.

Через це, насамперед, Ґенеральний Секретаріат було названо Ґенеральним Секретаріатом не Центральної Ради, не України, а Тимчасового Правительства. Псіхолоґія казуїстів і книжкових законників очевидно припускала, що назва може зв'язати, з'обов'язати й перевернути дійсну суть справи. Але вони були консеквентні: Ґенеральний Секретаріат стає орґаном влади Тимчасового Правительства на Україні. Джерело його повновластей уже не є українська демократія, не з широких народніх мас він дістає силу, а від Тимчасового Правительства. Отже, виходячи з цього, всі права належали тільки Ґенеральному Секретаріатові. Центральна ж Рада мала бути при йому немов би якимсь дорадчим приватним орґаном. Вона могла собі обмірковувати проекти „предположеній”, вироблених Ґенеральним Секретаріатом, але то ніякого значіння мати не могло, бо ті „предположенія” приймати чи одкидати мало право тільки Тимчасове Правительство.

Далі компетенція. Військова справа, комунікація, міжнародні зносини, продовольча справа, почта й телеґраф, — усе це виймалося з компетенції Ґенерального Секретаріату.

Призначати урядовців він не міг. Міг тільки „представляти” їх на призначення своєму Урядові. Навіть не мав над ними влади, бо Тимчасове Правительство могло звертатися до сих урядовців, до місцевих властей, поминаючи Ґенеральний Секретаріат.

Теріторія — як раз та сама, яку кадетські професори намічали ще під час першої делеґації; як раз оті самі „найбагатші области” не входили в сферу влади Ґен. Секретаріату (Харьківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія й Бесарабія).

Словом, уся Інструкція було ні що инче, як ціничне, безсоромне й провокаційне зламання угоди 16 липня й отверте бажання видерти з рук українства всі його революційні здобутки.

І, розуміється, делеґація ні в одному пункті своєї згоди не дала. Ми рішуче й катеґорично до самого кінця одстоювали Статут, не сходячи з його навіть у тих точках, які сама делеґація вважала не конче необхідними для сього моменту.

Та й не мали ми повновласти давати чи не давати згоду.

Наше завдання було вирвати якесь рішуче, остаточне слово в Уряду. Це слово було: Інструкція. Добре. Ми своє зробили й везли те слово в Київ на вирішення Центральної Ради, чергова сесія якої спеціально для цього скликалась на 18 серпня (н. ст.).

І так само, як перша, не з легким серцем і не з добрим чуттям до Московії верталась і друга делеґація на Україну.¹¹

 

------------------------------------------------------------------

[11] Для зрозуміння деяких дальших моментів, мушу тут згадати про один характерний інціндент, в якому участь ворожих до українства „темних” і схованих сил дуже помітна.

В Петрограді під час перебування там делеґації до мене приходили за інформаціями кореспонденти ріжних ґазет. Вважаючи пропаґанду й вияснення суті українського руху обов'язком кожного українця на всякому місці, я приймав цих людей і давав їм інтерв'ю. Між инчим прийшов і кореспондент великої бульварної французської Газети „L'іntransigeant”. Я з ним розмовляв, як і з усіма инчими, нічого не підозріваючи. А треба зауважити, що Антанта дивилась і тоді без усякої прихильности на український рух, уважаючи його „німецьким витвором” і шкодливим для справи війни. Особливо ж і тоді гарячу ворожість виявляла Франція, представники якої тоді в Петрограді називали нас „якимись скаженими” (fous). І от, на моє диво, кореспондент цієї ґазети вклав мені в уста те, чого я ніяк не міг сказати, а саме ніби в Центральній Раді є значна ґрупа ґерманофілів, чи навіть, ніби більша частина Ц. Ради є ґерманофільська. Або кореспондент щось перекрутив по нерозумінню або.., — що мені здається найбільш правдоподібним, — він навмисне перекрутив, що в практиці бульварних ґазет трапляється на кожному кроці. Крім того, мені думається, тут було не без інспірації й порозуміння з буржуазними й реакційними руськими діячами, — це їм улекшувало зламати з нами угоду.