- •Відродження нації
- •Розділ і. Війна й велика російська революція
- •1. Старий Деспот і Товарні Джентельмени.
- •2. Останній Всеросійський Самодержець — Гришка Распутін.
- •3. Царський трон під штиком запасного салдата.
- •Розділ іі. Українство до війни, під-час війни й у революції
- •1. Хрест на могилі нації: „Не було, немає й бути не може”.
- •2. Сепаратизм від загибелі.
- •3. Орієнтації: на руську ласку, на німецький штик і на себе.
- •4. Єдина орієнтація: Всеросійська Революція, Справедливість.
- •5. Воскреслий мрець маніфестує славу Революції.
- •6. Простодушність недобитого родича.
- •Розділ ііі. Революційне руське громадянство в українському питанню
- •1. Яка рація руському демократові боронити „малоросів”?
- •2. Рація ніби знайшлась.
- •3. Природа руського демократа.
- •Розділ IV. Передчування боротьби й гуртування сил
- •1. Пробуджена Ніжність.
- •2. Ніжність дає силу й одностайність.
- •3. Вияв волі й єдности всієї нації — Українська Центральна Рада.
- •Розділ V. Перший крок по шляху орґанізації державности
- •1. Всеукраїнський Національний Конґрес.
- •2. Трівога „старшого брата”.
- •3. Ґенеральний огляд і маніфестація революційно-національних сил.
- •Розділ VI. Боротьба за перші підвалини автономії
- •1. Промови в кабінеті й ляпаси на кухні.
- •2. Чесність з собою руського чорносотенства.
- •3. Таємний союз чорносотенця з демократом.
- •4. Загальнопартійна руська платформа: Автономія в лапках або „не було, немає і не дати, щоб було”.
- •5. „Насильственная украинизація” школи.
- •6. Знамените „але” на ріжних підлевах.
- •7. Край сентіментальностям.
- •Розділ VII. Українізація війська
- •1. Росія — руська чи вже не руська?
- •2. Инчих треба кулеметів позад армії.
- •3. Нація хоче жити й у війську.
- •4. Перший український полк імени Богдана Хмельницького.
- •5. Маленька перемога.
- •6. Не силою зброї війська, а силою духу його.
- •Розділ vііі. Українська центральна рада ставить виразні вимоги російському тимчасовому правительству й руській демократії
- •1. Революція потребує миру.
- •2. „Авдіенція” у руської демократії.
- •3. Від Пілата до Каіафи.
- •4. Що ховалося під професорською мантією Каіафи?
- •Розділ IX. Тимчасове правительство одкида домагання центральної ради
- •1. Урочиста зустріч відповіді Тимчасового Уряду.
- •2. Природа селянської пробудженої ніжности.
- •3. „І хведеративна!”
- •4. Миру й землі!
- •5. Два громи з Петрограду.
- •Розділ X. Перед рішучим виступом
- •1. Рукавичку кинено.
- •2. Покірність чи бунт?
- •3. Лінію намічено.
- •5. Остання спроба.
- •6. Настрій старого Київа.
- •Розділ XI. Центральна рада проголошує автономію україни
- •1. Сінтез перейденого, імпульс до дальшого.
- •2. Перший Універсал.
- •3. Перший Уряд відродженої державности — Ґенеральний Секретаріат.
- •4. Україна присягається на вірність своїй вищій владі.
- •Розділ XII. Перемога українства
- •1. Надаремне вопіющий чорний голос.
- •2. І їхня величність також, хоча...
- •3. Перемирря на Дніпрі.
- •Розділ XIII. Орґанізація морально-правової влади
- •1. Обпертя зсердини.
- •2. Мета: національність, засоб: державність.
- •3. Народ творить з нічого.
- •4. Творіння державности на вні.
- •5. Декларація Ґенерального Секретаріату Центральної Української Ради.
- •Розділ XIV. Угода з російським тимчасовим правительством
- •1. Не з доброї волі.
- •2. Як не спинити, то хоч гальмувати.
- •3. Другий Універсал Центральної Ради й Декларація Тимчасового Правительства.
- •4. Голівки міністрів за стільцем.
- •5. Кому охота битись за чуже?
- •6. Пани-барони в обороні науки й справедливости.
- •7. Крівава плата за гнилу коаліцію.
- •8. На підставі угоди.
- •Розділ XV. Друга українська делеґація до петрограду
- •1. Танець руської демократії між ножами.
- •2. Руський „національний герой”.
- •3. Одплата кадетів.
- •4. Не піддаватись провокації.
- •5. Замісць Констітуції — Інструкція.
- •Розділ XVI. Трудний, але останній крок до юридично-правової влади
- •1. Чорна переможниця на Україні.
- •2. Крівавий арґумент за „найсвятіші інтереси”.
- •3. Болюче рішення.
- •4. Перша урядова кріза.
- •5. Закінчення першого періоду доби Центральної Ради.
- •Розділ і. Контрреволюційний виступ корнілова
- •1. Гуртування чорних сил.
- •2. Буржуазна чи соціалістична?
- •3. Ґенеральське розв'язання питання.
- •4. Дійсне обличчя товарних джентельменів.
- •5. Гойдалка революції.
- •6. Проблеми революції й українська демократія.
- •Розділ іі. Остання боротьба з тимчасовим правительством
- •1. Стара мацапура в обороні законности.
- •2. Не мир, а тільки перемирря.
- •3. Кадетський міх на український горен.
- •4. Гній старих ран.
- •5. Туга за владою.
- •6. Необхідність розв'язати руки.
- •7. Остання „законність” гнилих можновладців.
- •Розділ ііі. Робітниче-селянська революція в росії й на україні
- •1. Через що не за инчою „демаґоґією”?
- •2. Комітет Охорони Революції.
- •3. Перемога третього.
- •Розділ IV. Проголошення федерації з росією
- •1. Третій Універсал Української Центральної Ради.
- •2. От тепер, коли руки розв'язано...
- •Розділ V. Основна хиба української демократії
- •1. Не маси винні.
- •2. Соціалізм малоросійського хуторянина.
- •Розділ VI. Фальшиве розуміння національно-української державности
- •1. Наша „безбуржуазність”.
- •2. Страх перед безбуржуазною державностю.
- •3. Що таке демократичний лад?
- •4. Поганенькі навіть демократи.
- •5. Підбірання петроградського сміття.
- •6. Туга за союзницьким ошийником.
- •7. Безнадійне мадикування.
- •8. Злочинна аґітація проти українського національного визволення.
- •Розділ VII. Війна з совітською росією
- •1. Зрадницький патріотизм.
- •2. Причина й приводи війни.
- •3. Ухиляння від отвертої відповіді.
- •Розділ VIII. Боротьба за „свою лінію”
- •1. Війна впливом.
- •2. Своє слово з чужим змістом.
- •3. Червона шапка і тверда влада.
- •4. Єдиний вихід.
- •5. „Своя лінія” до кінця.
- •Розділ іх. Парламентаризм, демократія і большевизм
- •1. Російські Установчі Збори.
- •2. „Соціалісти”-справедливисти.
- •3. Теплий лід.
- •4. Нетривкі успіхи.
- •Розділ X. Мир з центральними державами
- •1. Вибачення перед „союзниками”.
- •2. І німецький імперіалізм ближчий.
- •3. Мир переможця.
- •4. Німецька опіка не за-ради прекрасних очей.
- •Розділ XI. Боротьба за владу
- •1. Дорогі жертви за чужу справу.
- •2. Не в особах річ.
- •3. Невдалі спроби доброго виходу.
- •Розділ хii. Проголошення самостійности україни
- •1. Заручини хуторянки з товарним джентельменом.
- •2. Четвертий Універсал у. Ц. Ради.
- •3. Вигнання хуторянки з хутора.
- •Розділ хііі. Національна політика руських большевиків
- •1. Обпльована мати.
- •2. „Мозговизм” і націоналізм.
- •3. Ні державности, ні національности.
- •4. Кому ж це на користь?
- •Розділ XIV. Закликання німців
- •1. Мировий договір з Почвірним Союзом.
- •2. Великодушний лицарь.
- •3. „Визволитель” України.
- •Розділ і. Гетьманський переворот
- •1. Понура німецько-ґенеральська оперетка.
- •2. Німецько-поміщицько-офіцерські літературні твори.
- •Грамота до всього Українського Народу
- •Закони про тимчасовий, державний устрій України.
- •3. Яка ж ріжниця?
- •5. Урядовий пиріг.
- •Розділ іі. Соціально-політична реакція гетьманщини
- •1. Ґенеральний з'їзд грабіжників.
- •2. Сласна лють аґрарних паразітів.
- •3. Діяльність "культурно-творчих сил" у місті.
- •4. Лівіще навіть за Шейдеманів.
- •5. Річ не в лизоблюдах і прохвостах.
- •Розділ ііі. Національна контрреволюція гетьманщини
- •1. Скакання руської буржуазії по українськи.
- •2. Підготовча любов протофісовців.
- •3. "Бачили очі, що купували, їжте, хоч повилазьте"
- •4. Русько-німецька змова.
- •5. Неминучий наслідок підготовчої любови.
- •Розділ IV. Підготовка повстання
- •1. Перші трудні кроки.
- •2. Ґазетні люди проти авантюри.
- •3. Останні підготовчі обійми.
- •4. "Святу, патріотичну" петлю закинено.
- •5. Удар у серце гетьманщини.
- •Розділ V. Повстання, як селянсько-робітнича революція
- •1. Два способи.
- •2. Початок петлюрівщини.
- •3. Пожежа революції.
- •4. Страх обивателів з "Верховної Влади" перед соціалістичною революцією.
- •5. Хуторянка знов боїться пролетаріата.
- •6. По укочених стежках.
- •7. Діяльність представників Директорії.
- •Розділ VI. Розвиток революції
- •1. Вороги з усіх боків.
- •2. Найбільш шкодлива небезпека.
- •3. "Національні герої" в ванні славословія.
- •4. Декларація Директорії.
- •Декларація Директорії Української Народньої Республіки
- •Розділ VII. Приглушення революції й кінець директорії
- •1. Діяльність по неоголошеній програмі.
- •2. Безконтрольність і контрреволюційність отаманської влади.
- •3. Пятаковщина служить отаманщині.
- •4. Кінець Директорії.
- •Розділ VIII. Друга війна з совітською росією
- •1. Знову війна з власним народом.
- •2. Радіотелеґрафична полеміка.
- •3. З одного боку - пятаковщина.
- •4. А з другого - отаманщина.
- •Розділ IX. Другий вихід із київа
- •1. Шантаж отаманщини й "Верховна Влада".
- •2. Грізний ультиматум "підпорядкованих" до "непідпорядкованих".
- •3. Свято поєднання й "Мертворождений".
- •4. Неминучий результат роботи непідпорядкованих нікчем.
- •Розділ X. Шукання помочи в антанти
- •1. Таємний договір українсько-русько-французської контрреволюції.
- •2. Руки вгору! Гаманець, життя і честь!
- •3. "Вигнать, як собак!"
- •4. Хоч навздогін пацнути копитом.
- •5. Цінично-нахабний "акт".
- •6. Два моменти.
- •7. Нічого, крім "Загального Наказу № 28".
- •Розділ XI. Період між вінницею й кам'янцем
- •1. Перемоги отаманщини наліво й направо.
- •2. Ваґонний циганський табор.
- •3. Другий простий "національний герой" проти головного "національного героя".
- •Розділ XII. Політика російських комуністів на вкраїні
- •1. Шлях до хліба й вугілля пробито.
- •2. Надзвичайна аналоґія "або" заповіт цариці Катерини.
- •3. "Наклепи" Директорії.
- •4. Наївність мадьярських комуністів.
- •5. Хліб, цукор, вугіль і пятаковщина.
- •6. Відповідні наслідки пятаковської "соціалістичности".
- •Розділ XIII. Розвиток реакційности режиму отаманщини
- •1. Між двох стін і "орієнтація на власні сили".
- •2. Гарцювання отаманії й голосіння хуторянки.
- •3. Отаманщина при ґранті погромного резервуару.
- •4. Отамансько-ідейні підоснови погромів.
- •5. Замісць державности - петлюрівщина.
- •Розділ XIV. Боротьба за державність галицької україни
- •1. Не складна історія.
- •2. Антантський пес між Сходом і Заходом Европи.
- •3. Кулуарно-нафтяні "патріоти-вожді".
2. Не мир, а тільки перемирря.
Це була явна заява, що Інструкція не мир, а тільки перемирря.
Так само, властиво, дивилась на сітуацію й уся руська демократія. Вона мусіла признати силу українства на Вкраїні, вона боялась бути роздушеною цею силою й через те мусіла вступитися з дороги. Але щоб вона це робила з задоволенням, щоб вона охоче з тим мирилася й щоб вона не згожувалася з „ законностю” старої мацапури, то цього не можна сказати.
І руська демократія, так само як і її Уряд, дивилась на Інструкцію як на примусове тимчасове перемирря. І вона знала, що бої ще будуть, і готувалася до них.
І вибори, наприклад, до городських дум були для неї добрим оглядом сил. Город давно передався на бік „старшого брата”. Це осідок, насамперед, гулящих людей, це резіденції пануючих, паразітарних кляс. Пануючі українські кляси давно зрусіфікувались, приняли руську мову, руську культуру, руський нагай і руську нагороду за зраду своєї нації та за її винищування. І вони не за страх, а за совість, — і нечисту, неспокійну совість! — старались заслужити ласку своїх нагорожувачів. Найлютішим, найшкодливішим ворогом усякої справи є її зрадник, ренеґат. Ренеґат мусить заспокоїти своє власне сумління, він мусить якось очиститись перед собою, собі довести, що він зробив справедливо. І через те він старається свою зраду зробити явищем нормальним, загальним, він лютиться й піниться, коли щось стає йому на перешкоді. Чого, наприклад, усякі Савенки, Шульгини, Піхни на Україні були й є такими оскаженілими, такими найшкодливішими ворогами відродження своєї нації? Не тільки через те, що вони за це мали тридцять серебряників, не тільки за „лакомства нещасні”, а ще й „ідейно”, ще „для душі” це роблять, бо всяка душа, навіть така загижена й задрипана по царських притонах, як Савенковська, й та мусить мати в собі й для себе оправдання своїх учинків. Не може людина жити, вічно носячи в собі обвинувачення й огиду до самої себе. І Савенки також підлягають цьому законові, й вони мусять бути чистими перед собою. І через те вони так жагуче, так нетерпляче прагнуть навкруги себе задушити те, що самі в собі задушили вже давно за тридцять серебряників.
От такі Савенки найбільше спричинилися до русіфікації українських міст. Хапаючись бути цілком подібними до своїх панів, вони й усе оточення своє підфарбовували під панську фарбу.
А їм, розуміється, охоче допомагав „старший брат”. Він зграями насилав своїх урядовців на Україну, цих чорних бюрократичних воронів, які обсідали тіло української нації й викльовували їй очі. Петербургські можновладці роздавали козацькі землі своїм придворним шлюхам, жіночого й чоловічого полу.
А ці шлюхи й їхні нащадки, маючи ці багацтва, розуміється, мали й силу задавати тон усьому оточенню. А крамарь, а дрібний усякий прислужник панів мусів приймати той тон.
І таким чином українські міста стали „руськими”.
Руська демократія дуже тішилась і хвалилась, що вибори в городські думи давали їй переважаючу більшість голосів. Майже всі великі й середні міста були в її руках. Сумне вихваляння! Коли б руський демократ захотів чесно, розважливо подумати над тим, яким коштом дісталась йому ця перевага, може б він і не дуже голосно вихвалявся б тим, може, все ж таки стало б і в його на це порядности.
А коли б зхотів і зміг бути об'єктивним та не таким короткозорим, то міг би побачити, що ця перемога дуже й дуже сумнівна та недовгочасна. Хай побуде на Вкраїні з десять літ справжній демократичний лад та українська школа, як ця руська перевага розтане, немов сніг на весні, зникне, розпливеться й з під неї виступить справжній ґрунт, справжня українська земля.
І нехай руський демократ раз на все собі запам'ятає: боротись з українством можна тільки деспотичним, драконовським режимом; справжній демократичний лад, отой самий лад, якого ніби добивається руський демократ, є найкращий засоб для перемоги українства над русіфікацією. Отже нехай собі раз на все вибере цей демократ: або деспотизм і тоді можна вихвалятися більшостю голосів по українських містах; або демократизм (але не меньшевистський „демократизм”, а дійсне народоправство!) і тоді в цих містах через якийсь час більшість буде українська.
І вже знаки цього процесу навіть за такий короткий промежуток часу, як початок революції й вибори, з'явилися на Вкраїні. Дійсно, великі міста голосували в переважній більшости за руські партії; але дрібніші, ті, які ближче стояли до ґрунту, які не порвали рідних зв'язків з народом, ті вже мали більшість українську.
Та треба ще взяти на увагу, що єврейство, яке складає досить значний відсоток городів, під час виборів до дум ще скрізь трималось руської орієнтації, ще воно не вірило в перемогу українства й через те не мало ніяких підстав голосувати за його. А коли б ці вибори припали в инчий момент, коли питання української державности вирішилось виразніше, навряд чи руські кандідати мали б таку значну перевагу, та й чи мали б її взагалі.
Та в кожному разі той факт, що таке зрусіфіковане місто, як Київ, ця столиця не тільки української нації, але й усіх русіфікаторських, чорносотенних сил на Вкраїні, цей центр усіх ренеґатів і московських „шлюх”, що це місто все ж таки дало 35.000 голосів за українських кандідатів, це є показчик знаменний, це кричуще memento mori всім денаціоналізаторським силам на Вкраїні.
Денаціоналізатори це й самі розуміли. А надто під той момент. І через те вони так цупко тримались за свою часову перемогу й так хапались використати її на користь собі. Тому то вони так уперто не хотіли давати більше українських шкіл у місті, ніж то припадало на кількість голосів. Вони стояли на „законному” ґрунті: скільки дало місто українських голосів, отже на стільки українських дітей і повинно бути українських шкіл. З розвитком української свідомости серед населення Київа, з тенденціями загального життя на Вкраїні, з лоґікою вони не хотіли рахуватися. Це зовсім не в їхніх інтересах було. А Інструкція також не переконувала, факт істнування автономії України також не позбавляв їх охоти триматись за своє становище переможців. Інструкція— не мир, а перемирря. І хто зна, що далі буде.
І через це й Київська Дума, й инчі, що були в руках руської демократії, ставились явно неприхильно, а часом і вороже до Ґенерального Секретаріату, до свого тепер ніби „законного” Уряду. Вони, спіраючись на формальне своє право свободи самоврядування тримались як цілком окремі, незалежні маленькі мійські Уряди.
Київська Дума, наприклад, довго не хотіла дати яке небудь мійське помешкання для „свого” уряду, Ґенерального Секретаріату. І він мусів наняти в неї брудний, загижений отель „Савой” на тяжких умовах. Бо на підставі прав самоврядування вона могла розпоряжатися мійським добром як хотіла.
Це факт дрібний, але він показує, як руська демократія охоче йшла на мир, як вона хотіла помагати творенню української державности. А з другого боку на цьому факті видно, яка ще слаба, яка безпорадна була українська влада, коли мусіла випрохувати, виторговувати в Думи якийсь паршивий, загижений отель для всіх своїх орґанів урядування.