- •Відродження нації
- •Розділ і. Війна й велика російська революція
- •1. Старий Деспот і Товарні Джентельмени.
- •2. Останній Всеросійський Самодержець — Гришка Распутін.
- •3. Царський трон під штиком запасного салдата.
- •Розділ іі. Українство до війни, під-час війни й у революції
- •1. Хрест на могилі нації: „Не було, немає й бути не може”.
- •2. Сепаратизм від загибелі.
- •3. Орієнтації: на руську ласку, на німецький штик і на себе.
- •4. Єдина орієнтація: Всеросійська Революція, Справедливість.
- •5. Воскреслий мрець маніфестує славу Революції.
- •6. Простодушність недобитого родича.
- •Розділ ііі. Революційне руське громадянство в українському питанню
- •1. Яка рація руському демократові боронити „малоросів”?
- •2. Рація ніби знайшлась.
- •3. Природа руського демократа.
- •Розділ IV. Передчування боротьби й гуртування сил
- •1. Пробуджена Ніжність.
- •2. Ніжність дає силу й одностайність.
- •3. Вияв волі й єдности всієї нації — Українська Центральна Рада.
- •Розділ V. Перший крок по шляху орґанізації державности
- •1. Всеукраїнський Національний Конґрес.
- •2. Трівога „старшого брата”.
- •3. Ґенеральний огляд і маніфестація революційно-національних сил.
- •Розділ VI. Боротьба за перші підвалини автономії
- •1. Промови в кабінеті й ляпаси на кухні.
- •2. Чесність з собою руського чорносотенства.
- •3. Таємний союз чорносотенця з демократом.
- •4. Загальнопартійна руська платформа: Автономія в лапках або „не було, немає і не дати, щоб було”.
- •5. „Насильственная украинизація” школи.
- •6. Знамените „але” на ріжних підлевах.
- •7. Край сентіментальностям.
- •Розділ VII. Українізація війська
- •1. Росія — руська чи вже не руська?
- •2. Инчих треба кулеметів позад армії.
- •3. Нація хоче жити й у війську.
- •4. Перший український полк імени Богдана Хмельницького.
- •5. Маленька перемога.
- •6. Не силою зброї війська, а силою духу його.
- •Розділ vііі. Українська центральна рада ставить виразні вимоги російському тимчасовому правительству й руській демократії
- •1. Революція потребує миру.
- •2. „Авдіенція” у руської демократії.
- •3. Від Пілата до Каіафи.
- •4. Що ховалося під професорською мантією Каіафи?
- •Розділ IX. Тимчасове правительство одкида домагання центральної ради
- •1. Урочиста зустріч відповіді Тимчасового Уряду.
- •2. Природа селянської пробудженої ніжности.
- •3. „І хведеративна!”
- •4. Миру й землі!
- •5. Два громи з Петрограду.
- •Розділ X. Перед рішучим виступом
- •1. Рукавичку кинено.
- •2. Покірність чи бунт?
- •3. Лінію намічено.
- •5. Остання спроба.
- •6. Настрій старого Київа.
- •Розділ XI. Центральна рада проголошує автономію україни
- •1. Сінтез перейденого, імпульс до дальшого.
- •2. Перший Універсал.
- •3. Перший Уряд відродженої державности — Ґенеральний Секретаріат.
- •4. Україна присягається на вірність своїй вищій владі.
- •Розділ XII. Перемога українства
- •1. Надаремне вопіющий чорний голос.
- •2. І їхня величність також, хоча...
- •3. Перемирря на Дніпрі.
- •Розділ XIII. Орґанізація морально-правової влади
- •1. Обпертя зсердини.
- •2. Мета: національність, засоб: державність.
- •3. Народ творить з нічого.
- •4. Творіння державности на вні.
- •5. Декларація Ґенерального Секретаріату Центральної Української Ради.
- •Розділ XIV. Угода з російським тимчасовим правительством
- •1. Не з доброї волі.
- •2. Як не спинити, то хоч гальмувати.
- •3. Другий Універсал Центральної Ради й Декларація Тимчасового Правительства.
- •4. Голівки міністрів за стільцем.
- •5. Кому охота битись за чуже?
- •6. Пани-барони в обороні науки й справедливости.
- •7. Крівава плата за гнилу коаліцію.
- •8. На підставі угоди.
- •Розділ XV. Друга українська делеґація до петрограду
- •1. Танець руської демократії між ножами.
- •2. Руський „національний герой”.
- •3. Одплата кадетів.
- •4. Не піддаватись провокації.
- •5. Замісць Констітуції — Інструкція.
- •Розділ XVI. Трудний, але останній крок до юридично-правової влади
- •1. Чорна переможниця на Україні.
- •2. Крівавий арґумент за „найсвятіші інтереси”.
- •3. Болюче рішення.
- •4. Перша урядова кріза.
- •5. Закінчення першого періоду доби Центральної Ради.
- •Розділ і. Контрреволюційний виступ корнілова
- •1. Гуртування чорних сил.
- •2. Буржуазна чи соціалістична?
- •3. Ґенеральське розв'язання питання.
- •4. Дійсне обличчя товарних джентельменів.
- •5. Гойдалка революції.
- •6. Проблеми революції й українська демократія.
- •Розділ іі. Остання боротьба з тимчасовим правительством
- •1. Стара мацапура в обороні законности.
- •2. Не мир, а тільки перемирря.
- •3. Кадетський міх на український горен.
- •4. Гній старих ран.
- •5. Туга за владою.
- •6. Необхідність розв'язати руки.
- •7. Остання „законність” гнилих можновладців.
- •Розділ ііі. Робітниче-селянська революція в росії й на україні
- •1. Через що не за инчою „демаґоґією”?
- •2. Комітет Охорони Революції.
- •3. Перемога третього.
- •Розділ IV. Проголошення федерації з росією
- •1. Третій Універсал Української Центральної Ради.
- •2. От тепер, коли руки розв'язано...
- •Розділ V. Основна хиба української демократії
- •1. Не маси винні.
- •2. Соціалізм малоросійського хуторянина.
- •Розділ VI. Фальшиве розуміння національно-української державности
- •1. Наша „безбуржуазність”.
- •2. Страх перед безбуржуазною державностю.
- •3. Що таке демократичний лад?
- •4. Поганенькі навіть демократи.
- •5. Підбірання петроградського сміття.
- •6. Туга за союзницьким ошийником.
- •7. Безнадійне мадикування.
- •8. Злочинна аґітація проти українського національного визволення.
- •Розділ VII. Війна з совітською росією
- •1. Зрадницький патріотизм.
- •2. Причина й приводи війни.
- •3. Ухиляння від отвертої відповіді.
- •Розділ VIII. Боротьба за „свою лінію”
- •1. Війна впливом.
- •2. Своє слово з чужим змістом.
- •3. Червона шапка і тверда влада.
- •4. Єдиний вихід.
- •5. „Своя лінія” до кінця.
- •Розділ іх. Парламентаризм, демократія і большевизм
- •1. Російські Установчі Збори.
- •2. „Соціалісти”-справедливисти.
- •3. Теплий лід.
- •4. Нетривкі успіхи.
- •Розділ X. Мир з центральними державами
- •1. Вибачення перед „союзниками”.
- •2. І німецький імперіалізм ближчий.
- •3. Мир переможця.
- •4. Німецька опіка не за-ради прекрасних очей.
- •Розділ XI. Боротьба за владу
- •1. Дорогі жертви за чужу справу.
- •2. Не в особах річ.
- •3. Невдалі спроби доброго виходу.
- •Розділ хii. Проголошення самостійности україни
- •1. Заручини хуторянки з товарним джентельменом.
- •2. Четвертий Універсал у. Ц. Ради.
- •3. Вигнання хуторянки з хутора.
- •Розділ хііі. Національна політика руських большевиків
- •1. Обпльована мати.
- •2. „Мозговизм” і націоналізм.
- •3. Ні державности, ні національности.
- •4. Кому ж це на користь?
- •Розділ XIV. Закликання німців
- •1. Мировий договір з Почвірним Союзом.
- •2. Великодушний лицарь.
- •3. „Визволитель” України.
- •Розділ і. Гетьманський переворот
- •1. Понура німецько-ґенеральська оперетка.
- •2. Німецько-поміщицько-офіцерські літературні твори.
- •Грамота до всього Українського Народу
- •Закони про тимчасовий, державний устрій України.
- •3. Яка ж ріжниця?
- •5. Урядовий пиріг.
- •Розділ іі. Соціально-політична реакція гетьманщини
- •1. Ґенеральний з'їзд грабіжників.
- •2. Сласна лють аґрарних паразітів.
- •3. Діяльність "культурно-творчих сил" у місті.
- •4. Лівіще навіть за Шейдеманів.
- •5. Річ не в лизоблюдах і прохвостах.
- •Розділ ііі. Національна контрреволюція гетьманщини
- •1. Скакання руської буржуазії по українськи.
- •2. Підготовча любов протофісовців.
- •3. "Бачили очі, що купували, їжте, хоч повилазьте"
- •4. Русько-німецька змова.
- •5. Неминучий наслідок підготовчої любови.
- •Розділ IV. Підготовка повстання
- •1. Перші трудні кроки.
- •2. Ґазетні люди проти авантюри.
- •3. Останні підготовчі обійми.
- •4. "Святу, патріотичну" петлю закинено.
- •5. Удар у серце гетьманщини.
- •Розділ V. Повстання, як селянсько-робітнича революція
- •1. Два способи.
- •2. Початок петлюрівщини.
- •3. Пожежа революції.
- •4. Страх обивателів з "Верховної Влади" перед соціалістичною революцією.
- •5. Хуторянка знов боїться пролетаріата.
- •6. По укочених стежках.
- •7. Діяльність представників Директорії.
- •Розділ VI. Розвиток революції
- •1. Вороги з усіх боків.
- •2. Найбільш шкодлива небезпека.
- •3. "Національні герої" в ванні славословія.
- •4. Декларація Директорії.
- •Декларація Директорії Української Народньої Республіки
- •Розділ VII. Приглушення революції й кінець директорії
- •1. Діяльність по неоголошеній програмі.
- •2. Безконтрольність і контрреволюційність отаманської влади.
- •3. Пятаковщина служить отаманщині.
- •4. Кінець Директорії.
- •Розділ VIII. Друга війна з совітською росією
- •1. Знову війна з власним народом.
- •2. Радіотелеґрафична полеміка.
- •3. З одного боку - пятаковщина.
- •4. А з другого - отаманщина.
- •Розділ IX. Другий вихід із київа
- •1. Шантаж отаманщини й "Верховна Влада".
- •2. Грізний ультиматум "підпорядкованих" до "непідпорядкованих".
- •3. Свято поєднання й "Мертворождений".
- •4. Неминучий результат роботи непідпорядкованих нікчем.
- •Розділ X. Шукання помочи в антанти
- •1. Таємний договір українсько-русько-французської контрреволюції.
- •2. Руки вгору! Гаманець, життя і честь!
- •3. "Вигнать, як собак!"
- •4. Хоч навздогін пацнути копитом.
- •5. Цінично-нахабний "акт".
- •6. Два моменти.
- •7. Нічого, крім "Загального Наказу № 28".
- •Розділ XI. Період між вінницею й кам'янцем
- •1. Перемоги отаманщини наліво й направо.
- •2. Ваґонний циганський табор.
- •3. Другий простий "національний герой" проти головного "національного героя".
- •Розділ XII. Політика російських комуністів на вкраїні
- •1. Шлях до хліба й вугілля пробито.
- •2. Надзвичайна аналоґія "або" заповіт цариці Катерини.
- •3. "Наклепи" Директорії.
- •4. Наївність мадьярських комуністів.
- •5. Хліб, цукор, вугіль і пятаковщина.
- •6. Відповідні наслідки пятаковської "соціалістичности".
- •Розділ XIII. Розвиток реакційности режиму отаманщини
- •1. Між двох стін і "орієнтація на власні сили".
- •2. Гарцювання отаманії й голосіння хуторянки.
- •3. Отаманщина при ґранті погромного резервуару.
- •4. Отамансько-ідейні підоснови погромів.
- •5. Замісць державности - петлюрівщина.
- •Розділ XIV. Боротьба за державність галицької україни
- •1. Не складна історія.
- •2. Антантський пес між Сходом і Заходом Европи.
- •3. Кулуарно-нафтяні "патріоти-вожді".
Розділ іх. Парламентаризм, демократія і большевизм
1. Російські Установчі Збори.
В цей же час відбувалися вибори до Російських Установчих Зборів, а трохи згодом і до Українських. Українські Установчі Збори були не допущені німецькою реакцією, введеною на Україну самими українцями.
Російські ж Установчі Збори розігнали большевики, Рада Народніх Комісарів. Розігнали через те, що Установчі Збори, вибрані ще тоді, коли ідея соціалістичної революції не була широко відома масам, представлені в більшости своїй антібольшевистськими партіями, не схотіли стати на ґрунт соціалістичної революції й визнати всі заходи Ради Народніх Комісарів у цьому напрямі. Політика більшости Установчих Зборів знов привела би до коаліції з буржуазними клясами. Большевики нічого не мали проти самої інстітуції Установчих Зборів, але, коли вона загрожувала тій справі, яку вони з такими жертвами розпочали й провадили, то не лишалось нічого инчого, як розігнати й її так само, як було розігнано коаліційне Тимчасове Правительство.
Цей вчинок страшенно осужувалось і осужується й тепер усіма „щирими” демократами й оборонцями парламентаризму.
Отже варто зупинитись на цьому моменті. Парламентаризм уважається самою справедливою й доскональною формою демократії. Загальне, рівне, безпосереднє, тайне й пропорціональне виборче право є ніби найкращий, найвірніший спосіб вияву волі народу.
Формально ніби воно й так. Кожний громадянин, не позбавлений цього права, мав змогу вільно виявити свою волю вибором тих депутатів, які найкраще розуміють і обстоюють його інтереси. Яких більше депутатів буде вибрано в представницький орґан, ті, значить, і виявлятимуть дійсну волю більшости народу, ті матимуть право видавати закони, правити краєм, судити й карати.
Так мало би бути, коли б, дійсно, кожний громадянин мав справжню волю, змогу й свідомість дійсного виборця (і так воно й буде в соціально-рівному, соціалістичному громадянстві). Але в сучасному буржуазному громадянстві нігде тої волі й змоги немає. Громадянство поділено на кляси. Одні кляси панують і правлять, другі працюють на них і коряться їхній владі. В руках пануючих кляс є всі державні апарати, які при виборах грають величезну ролю. Адміністрація, суд, військо, гроші, засоби пересування, друку, взагалі всякі засоби аґітації, навіть склад і весь механізм виборчих орґанів, все це є в руках пануючих кляс і їхніх партій.
До цього треба ще взяти на увагу темність, забитість, несвідомість широких мас, особливо селянства (а надто українського чи руського селянства). Треба пам'ятати про велику ролю попівства, яке так само цілком стоїть за інтереси пануючих кляс і за охорону істнуючого ладу.
Коли не забувати всіх цих умов, при яких скрізь одбуваються вибори, то кожному ясно може бути, що перемога повинна бути разураз на боці пануючих кляс, (чи їхніх партій, що все одно), тих кляс, які мають державну владу з усіма її апаратами й засобами в своїх руках. І також ясно повинно бути, що перехід влади від одної кляси до протилежної ніколи не може статися парламентарним шляхом. Тільки переворотом, тільки силою, тільки революційним шляхом однімається влада. А тоді вже та кляса, яка однімає владу, може далі парламентським шляхом піддержувать і охоронять її, маючи в своїх руках усі державні та инчі засоби, силою яких завсігди можна зробити виборні орґани безпечними й навіть корисними для себе.
Сістема парламентарного ладу в капіталістичному громадянстві, як і всі инчі його установи, — суд, військо, поліція та ин., — є тільки один із засобів охорони іменно цього громадянства. Пануючі кляси можуть допустити ту чи инчу зміну форм свого панування, але зміну основ усього ладу ніяк допустити не можуть, не допустивши своєї власної загибелі. І через те вони не можуть допустити також нічого такого, що могло би загрожувати їм у своєму розвиткові тою загибеллю. І коли ними допускається, піддержується й вихваляється парламентарний лад, то не може бути ніякого сумніву, що цей лад є для них корисним і не ховає в собі ніяких небезпек. Буржуазія охоче запинається в тогу демократичности, бо це є випробований спосіб вигідно спекулювати.
Але так само мусить бути очевидним, що кляси поневолені, експлуатовані, упосліжені не можуть нічого инчого для себе бажати, як не бути експлуатованими й придушеними. У цих кляс не може бути инчих, важніших за ці інтересів. І хто може згодитись бути трошки меньче визискуваним, трошки меньче душеним, аніж зовсім незнати цього? Розуміється, ні одна людина.
І коли все ж таки, не вважаючи на це, пригнічені маси вибірають до парламентів тих людей, які „трошки меньче” поневолення обіцяють їм, то невже чесний чоловік може сказати, що це є дійсна воля більшости працюючих і поневолених і що парламентаризм є найкраща форма виявлення справжньої волі демократії?
Це можуть сказати ті люди, які самі безпосередньо експлуатують (поміщики, фабриканти, банкіри, купці) або ті, які посередньо живляться з цієї експлуатації, піддержуючи й охороняючи такий устрій громадянства (вищі служащі заводів, фабрик, банків, бюрократія, офіцерство, адвокати, попи, словом, велика частина так званої прівілійованої інтеліґенції). Для цих людей, яким у сучасному громадянстві живеться легко, формальна сторона парламентаризму є все: кожний має право виявити свою волю в виборах; коли більшість висловлюється за такий лад, значить, це його дійсна воля, значить, у цьому є інтереси більшости.