4. Дійсне обличчя товарних джентельменів.

Але нездійснені ґенеральські мрії мали й деякі позітивні наслідки.

Насамперед, вони показали, що той клич „бережіть революцію!”, який почав уже ставати шаблоном, зовсім не був безпідставним; що позбавлені свого панування елементи зовсім не примирилися з таким кінцем.

Далі, ця авантюра виявила трошки виразніше обличчя товарних джентельменів.

Вони так захопились нею, з таким гарячим співчуттям розкрили перед нею свої обійми, так цінично застрибали від радости, що навіть деяким з них самим соромно стало. В анґлійській Палаті Общин навіть довелося зробити „запит” урядові: а чи знає він, що ґазети „Morning Post”, „Times”, „Daily Mail” та инчі ведуть недостойну політику проти Правительства союзної держави, називають членів уряду „острожниками” і явно стоять за відновлення монархії в Росії?

Бальфур, анґлійський міністр закордонних справ відповів, мав сміливість відповісти, що він таких статей не читав, а коли він одержить числа тих ґазет і прочитає статті, то він подивиться, що треба зробити.

„Депутат Jaum: А чи відомо вельмишановному джентельмену (се-б-то Бальфуру), що власники цих ґазет незабаром будуть нагороджені за свою діяльність і дістануть місце в кабінеті?

„Бальфур — не відповідає”.

Що міг цей джентельмен відповісти, коли за його прекрасно відповідали „Times”, „Daily Mail” і инчі „демократичні” ґазети, майже офіціози?

І можна собі уявити, з яким сумом, з яким пригніченням товарні джентельмени довідались про ганебне фіаско їхніх надій в особі Корнілова. Недурно „Times” почав так тужно, так докірливо писати про тяжкі умови ув'язнення Миколи II та про ті невигоди, які „зайво” бідний „високий в'язень” мусить перетерпівати. Товарні розбійники отверто зітхали за старим деспотом, за його п'яним безпардонним кулаком, яким можна було гнати на фронти міліони людей.

5. Гойдалка революції.

І, нарешті, через корніловську авантюру гойдалка революції гойднулась у другий бік. Всі дійсно революційні елементи затурбувались, заворушились, стали горнутись тісніше одне до одного, стали шукати засобів міцніше збитися в єдиний фронт.

І ніби знайшли.

Петроградська Рада Робітничих і Салдатських Депутатів скликала так звану Всеросійську Демократичну Конференцію з представників усіх демократичних ґруп, партій, орґанізацій і громадських установ. На цю Конференцію накладалось завдання утворити єдину, тверду, сперту на довірря всіх кляс і всіх станів владу.

Говорилось багато промов, запальних, щирих і довгих; Керенський скаржився на анархію, на неслухняність мас; меньшевики кликали до примирення, до єдности; члени уряду лякали союзнаками, Японією, голодом, розрухами, розвалом, німцями. І кінець кінцем прийшли до того самого розбитого, кільки разів латаного корита: коаліції.

А як та „коаліція” ніяк не хотіла бути відповідальною перед Радою Робітн. і Салд. Депутатів та навіть контролю її над собою не могла стерпіти, то було створено так званий „Тимчасовий Парламент” з представників од усіх революційних течій. Але знов таки не для того, щоб Уряд відповідав перед ним за свої вчинки, а щоб був тільки перед контролем його.

І вже це одне показувало, що дійсної згоди не було. Большевики та ліві есери це й виясняли меньшевикам, доводили, що єдиний можливий рятунок є в утворенню однородного соціалістичного уряду без усякого співробітництва з буржуазними колами. Єдиний рятунок — це вести маси по шляху цілковитого, рішучого політичного й головне соціального визволення, не звертаючи ніякої уваги ні на погрози союзників, ні на ламентації пануючих, визискуючих кляс, маючи на увазі весь час тільки інтереси поневолених, ведучи їх одважно, з революційним натхненням до творення нових, дійсно нових форм людського життя.

Але меньшевикам, правим есерам, усій тодішній так званій „роволюційній демократії” як раз і бракувало цієї одважности, натхнення, цього самовідданого горіння ради визволення пригноблених. І цей брак віри, мужности, революційного ентузіазму вони прикривали словами про страх за революцію, за єдність Росії.

А в результаті було утворено отой мертворождений Тимчасовий Парламент, а Уряд складено в переважній більшости з буржуазних елементів. На чолі Уряду лишився все той самий гнучкий, легкий, пурхливий і тріскучий національний герой Керенський.

Корніловщина тільки злякала, а не навчила.