4. Підсумок уроку

Слово вчителя

Світлий образ Олександра Олеся постає перед нами крізь серпанок років кожного разу, коли ми торкаємося струн його душі — поетичних рядків, пофарбованих червоними і чорними кольорами, де тісно переплітаються журба і радість, щастя і горе, кохання і розлука. Проникливі щирі очі поета, здається, заглядають кожному читачеві у саму душу, кличуть до гармонії, краси і ніжності.

5. Мотивація оцінок

6. Домашнє завдання

Підготувати матеріал про життєву долю та творчу спадщину письменника-земляка Б.Антоненка-Давидовича, прочитавши 2-3 новели зі збірки “Сибірські новели”.

Урок № 13

Тема. М. Рильський. Філософічність, афористичність його лірики, пошук душевної рівноваги, краси в житті та в душі.

Мета: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом письменника, допомогти усвідомити майстерність поетичних творів, смислову і настроєву значущість образів та деталей, розвивати вміння виразно й усвідомлено читати, аналізувати поезії, визначати риси індивідуального стилю; виховувати любов до поезії, естетичний смак, повагу до загально людських цінностей.

Обладнання: портрет письменника, видання його творів, ілюстративні матеріали до біографії, творів.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Література:

1. Баканідзе О.А. Співець дружби народів: Про Максима Рильського. – Тбілісі: Накадумі, 1975. – 112 с.

2. Білодід І.К. Поетична мова Максима Рильського. – К.: Наук, думка, 1965, – 175 с.

3. Боровик М., Булат Т., Шеффер Т. Рильський і музика / Відп. ред. М. Гордійчук. – К.: Наук, думка, 1969. – 232 с.

4. Борщевський В.М. Вивчення творчості М.Т. Рильського в школі. – К.: Рад. письменник, 1970. – 224 с.

5. Борщевський В.М. Максим Рильський – класик радянської поезії. – К.:

Т-во "Знання" УРСР, 1965. – 48 с.

Хід уроку

І. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

Вступне слово вчителя.

На питання, хто такі «неокласики», Максим Рильський відповів: « А хто такі класики, знаєте?.. Це ті, що створили невмирущі твори.

«Нео» — новий. Неокласики — нові класики. ...Самі поети, що їх названо неокласиками, ніколи себе так не називали. Але вони вважають себе учнями, послідовниками тих, що становлять славу і гордість люд­ства,— учнями класиків. Бони намагаються кращі надбання світової культури перенести на український ґрунт, прищепити їй пагони класичної спадщини».

Знову про «неокласиків» та одного з найяскравіших представни­ків «грона п'ятірного нездоланих співців» (М. Драй-Хмара) — М. Риль­ського — піде наша розмова на уроці.

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Завдання учням

Розкажіть про «неокласиків» та їхню творчу платформу.

(Неокласики — група українських поетів та письменників-модерністів початку 20 століття. На відміну від інших груп, «Неокласики» не дбали про своє організаційне оформлення і не виступали з ідейно-естетичними маніфестами. Проте їхня присутність у літературному житті була досить вагомою, що позначилося не лише на творчому рівні, а й під час літературних дискусій 1925— 1928 pp.

Неокласицизм (з грецької новий і зразковий) — течія в літературі та мистецтві, що з'явилась значно пізніше занепаду класицизму як літературного напряму і знайшла свій вияв у використанні античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів, проголошенні гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми, в оспівуванні земних насолод. Неокласицизм виник в західноєвропейській літературі в середині XIX ст. До групи українських неокласиків у 20-х роках XX ст. належали М. Зеров, М. Драй-Хмара, М. Рильський, П. Филипович, Юрій Клен (О. Бургардт). Вони відмежовувались від так званої пролетарської культури, прагнули наслідувати мистецтво минулих епох, віддавали перевагу історико-культурній та морально-психологічній проблематиці.

Те, що неокласики прагнули впроваджувати в своїй творчості форми та методи грецького й римського мистецтва, представникам влади здалось невизнанням радянської дійсності. Тому в 1935р. були заарештовані М. Зеров, Павло Филипович, М. Драй-Хмара, яких звинувачували в шпигунстві на користь чужоземної держави, в підготуванні й спробі вчинити терористичні замахи на представників уряду та партії і в приналежності до таємної контрреволюційної організації, очолюваної професором Миколою Зеровим.

Проходив у цій справі і неокласик М. Рильський, але через деякий час був звільнений. Юрій Клен (О. Бургардт), скориставшись своїм німецьким походженням, виїхав до Німеччини на лікування і не повернувся. А М. Зеров був розстріляний 1937 р., П. Филипович загинув на Соловках того ж 1937 р., М. Драй-Хмара помер у концтаборі на Колимі в 1939 р.

Справді масовими літературними організаціями того часу стали Спілка селянських письменників «Плуг» (1922) та Спілка пролетарських письменників «Гарт» (1923).

До неокласиків належали Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Освальд Бургардт (псевдонім Юрій Клен), Максим Рильський. Неокласики позиціонували себе як естетів і жорстко протиставляли себе народництву і романтизму. Крім художньої творчості, члени групи були також активними літературними критиками та теоретиками українського модернізму.

Неокласики належать до так званих письменників доби розстріляного відродження).

6. Визначте риси індивідуального стилю М. Зерова. (Інтелекту­альність, ілюзії, філософічність, тонка іронія, струнка, чітка побудова вірша та ін.)

ІІІ. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Міні-лекція вчителя

В тобі, мистецтво, у тобі одному .

Є захист: у красі незнаних слів,

у музиці, що вроду, всім знайому,

втіляє у небесний перелив;

В тобі, мистецтво, - у малій картині,

Що більша над увесь безмежний світ!

Твої діла — вони одні нетлінні,

І ти між квітів найясніший квіт.

Перевірка домашнього завдання

Так сформулював своє естетичне кредо Максим Рильський (вірш «Коли усе в тумані життєвому» збірки «Під останніми зорями» (1918)). Він був митцем від народження: батько його Тадей Рильський — ет­нограф, фольклорист, просвітитель, громадський і культурний діяч, мати, Меланія Федорівна, хоч і проста селянка,— хранителька народної мудрості, пісенного фольклору. У 15 років М. Рильський, названий на честь українського героя Максима Залізняка, уже мав власну поетичну збірку «На білих островах».

Народився М. Рильський 1895 року в Києві. У 7 років не стало батька, тому сім'я переїхала в родовий маєток — село Романівку (нині Житомирська область). Зростав серед розкішної природи, у колі сіль­ських однолітків, яких не цурався, Незважаючи на своє панське похо­дження.

Далі була приватна гімназія В. П. Науменка, проживання в ро­динах композитора М. Лисенка, етнографа і фольклориста О. Русова, знайомство і спілкування з відомими мистецькими особистостями того часу — Д. Ревуцьким, П. Саксаганським та багатьма іншими.

З 1915 року М. Рильський - студент медичного факультету Київського університету, через два роки продовжив навчання на історико-фі лологічному, але революція, громадянська війна змусили його перервати освіту й переїхати в село, де він учителював у початковій школі. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою.

У 1918 році вийшла збірка М. Рильського «Під осінніми зорями». Цікаво, що молодий поет надавав перевагу елегійному, осінньо-мінорному звучанню творів, а не, скажімо, весняно-мажорному, притаманному юності, як це було у П. Тичини. Не знайшли відображення у поезіях Рильського ні буремні події революції, ні роки громадянської війни. Очевидно, кров, розстріли, братовбивство не вписувалися у вимріяний світ, де оживали герої Еллади, з'являлися Афродіта й Беатріче, буяла краса природи, життя.

Саме це й привело М. Рильського до «неокласиків». Протяг десятиріччя вийшло 10 книжок поезій та куілька книг перекладів творів О.Пушкіна, А.Міцкевича, М. Лермонтова, Дайте, французьких поетів.

1931 року, у день народження Рильського заарештували, і він більше ніж півроку просидів у Києві в Лук'янівській в'язниці .

Безкінечні допити з моральним і фізичним тиском не пройшли безслідно. Поет був звільнений «за відсутністю достатніх даних для звинувачення и суду», але вийшов із тюрми іншою людиною. Не в змозі протистояти режимові, він був змушений поставити поезію на службу владі. Це засвідчили наступна збірка «Знак терезів», віршована повість «Марина» та ін. Відтоді в його творчості – два напрями, «два крила». Одне – офіційне, офіціозне, друге – особисте, ліричне, суто мистецьке, не залежне від політики, часу.

У радянську добу М. Рильський видав 35 книжок поезій, кращі серед яких - «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград», «Голосіївська осінь», «Зимові записи», зробив багато перекладів зі слов'янських та західноєвропейських літератур, написав чимало наукових праць з мовознавства та літературознавства.

Визнання наукових та літературних досягнень поета відбилося в обранні його академіком АН УРСР та АН СРСР, головою правління Спілки письменників України, депутатом Верховної Ради СРСР; він очолив Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, мав численні державні відзнаки та нагороди. Та найбільшою нагородою для поета є захоплення читачів від чудових поетичних рядків, сповнених життєвого оптимізму, краси буття, мудрої філософічності.

Прочитайте вірш. З’ясуйте головну думку.

Шопен

Шопена вальс… Ну хто не грав його

І хто не слухав? На чиїх вустах

Не виникала усмішка примхлива,

В чиїх очах не заблищала іскра

Напівкохання чи напівжурби

Від звуків тих кокетно-своєвільних,

Сумних, як вечір золотого дня,

Жагучих, як нескінчений цілунок?

Шопена вальс пробреньканий невміло

На піаніно, що, мовляв поет,

У неладі «достигло ідеала»,

О! даль яку він срібну відслонив,

Мені в цей час вечірньої утоми,

Коли шукає злагідніле серце,

Ласкавих Ліній і негострих фарб,

А десь ховає і жагу, і пристрасть,

І мрію, й силу як земля ховає,

Непереборні парості трави…

В сніги, у синю сніжну невідомість,

Мережані оздобні линуть сани,

Лукавий чи журливий – хто збагне?

Останній може, може, перший усміх.

Це щастя! Щастя! Руки присягаю

Б’є сніг із-під холодних копитів,

Митнулось гайвороння край дороги.

Іприсяглась пустиня навкруги

Сідлань коня!Гей, у погоню швидше

Це щастя, щастя, я приліг до гриви,

Я втис у теплі боки остроги –

І знову бачу, те лице, що ледве

Із хутра виглядає…Що мені?

Невже то сльози на її очаї?

То сльози радості – хто теє скаже?

То сльози смутку – хто то розгада?

Розкажіть про історію написання.

Що ви знаєте про Шопена?

Вірш відзначається інтонаційністю і нагадує монолог схвильованої людини. Мова наближена до розмовної, рядки не римуються. Таким чином , маємо яскравий зразок білого вірша, написаного п’ятистопним ямбом.

На фонетичному рівні простежується висока майстерність поетичного звукопису. Тут і алітерації, і асонанси, і звукові повтори, що виражають стан героя, викликаний звуками вальсу.

У першій строфі помітні асонанси о та а, що створюють ритмомелодичне враження від музики Шопена. Це враження підсилюється алітераціями н, с, в, х:

Шопена вальс… Ну хто не грав його

І хто не слухав? На чиїх вустах

Не виникала усмішка примхлива,

В чиїх очах не заблищала іскра

Напівкохання чи напівжурби

Від звуків тих кокетно-своєвільних,

Сумних, як вечір золотого дня,

Жагучих, як нескінчений цілунок?

На лексичному рівні спостерігається багатство і різноманіття лексики. Поряд з нейтральними морфемами є стилістично марковані, зокрема емоційно-забарвлені слова ( примхлива, жагучих, пробреньканий, злагідніле, пристрасть, журливий). Яскраво виділяється професійна лексика (вальс,грав, звуків, піаніно, музиканте), що створює враження реальної атмосфери, допомагає сприйняти почуття очима безпосередніх учасників.

Виразне читання поезії М. Рильського « Молюсь і вірю…»

Обмін враженнями щодо прочитаного, евристична бесіда

Молюсь і вірю

Вітер грає

І п’яно віє навкруги,

І голубів тремтячі зграї

Черкають неба береги.

І ти смієшся й даль ясніє,

І серце б’ється як в огні,

І вид пречистої надії

Стоїть у синій глибині.

Клянусь тобі, веселий світе,

Клянусь тобі, моє дитя,

Що буду жити, поки жити

Мені дозволить дух життя!

Ходім! Шумлять щасливі води,

І грає вітер навкруги

Іголуби ясної вроди

Черкають неба береги

Запитання

- Який настрій створює вірш?

- Які образи й деталі поезії є найвиразнішими, запам’ятовуються?

- Які мотиви вічутні у творі?(мотив краси в житті та в душі, вітаїзм, сповідальність).

Виразне читання поезії «Солодкиї світ!..» Обмін вреннями щодо прочитанного

"Солодкий світ! Простір блакитно-білий..."

Солодкий світ! Простір блакитно-білий

І сонце - золотий небесний квіт.

Благословляє дух ширококрилий

Солодкий світ.

Узори надвесняних тонких віт,

Твій погляд, ніби пролісок несмілий,

Немов трава, що зеленить граніт,

Неначе спогад нерозумно-милий...

Солодкий світ.

Чи янголи нам свічі засвітили

По довгих муках безсердечних літ,

Чи ми самі прозріли й зрозуміли

Солодкий світ?

Коментар учителя

Обидва вірші М. Рильського сповнені радості життя, розуміння його привабливості й неповторності. Особливо цінні вияви справжніх, чистих почуттів(«І ти смієшся…», «погляд, ніби пролісок несмілий», «ніби спогад нерозумно-милий» ). Мабуть, треба пройти довший шлях душевних мук і нерозуміння, щоб поцінувати те, що є, відкрите для себе «Солодкий світ». Епіграф до останнього вірша, лексика старослов’янського походження(пречистої, благословляє,прозріли) вказують на вплив біблійних джерел.

Примітна ознака творчості М. Рильського – багатство строфічних форм, захоплення сонетом. Поет найчастіше вдається до класичних французьких або італійських рим(сонети «Хто храми для богів», «Епоху де душею відпочить»). Усе це сприяє розкриттю настроїв його ліричного героя, родумів самого автора про людину і час. Уже на схилі віку Рильський зізнався читачам:

Лише дійшовши схилу віку,

Поезію я зрозумів,

Як простоту таку велику,

Таке єднання точних слів,

Коли ні марній позолоті,

Ні всяким викрутам тонким

Немає місця, як підлоті

У серці чистім і палкім.

Слова повинні буть покірні

Чуттям і помислам твоїм,

І рими мусять бути вірні,

Як друзі в подвигу святім.