- •Скорочення і терміни
- •Гострий апендицит
- •4. Клінічний перебіг.
- •5. Клініка і дагностика.
- •5.7. Додаткові клінічні ознаки:
- •6. Лабораторні та інструментальні методи дослідження.
- •8. Особливості перебігу різних варіантів гострого апендициту.
- •12.2. Покази до апендектомії:
- •13. Тактика хірурга при оперативному втручанні з приводу помилкового діагнозу гострого апендициту.
- •14. Ускладнення гострого апендициту.
- •15. Хронічний апендицит.
- •Гострий та хронічний холецистит
- •3. Класифікація.
- •4. Хронічний калькульозний холецистит.
- •4.6. Рідкісні форми хронічного холециститу.
- •5. Гострий неускладнений калькульозний холецистит.
- •6. Гострий ускладнений калькульозний холецистит.
- •7. Хірургічна тактика і лікування.
- •Обтураційна жовтяниця
- •2.1. За рівнем перепони:
- •2.2. За етіологічним чинником:
- •2.3. За тривалістю захворювання:
- •3. Клініка та діагностика обтураційної жовтяниці.
- •5. Лабораторні та інструментальні методи дослідження.
- •8. Диференціальна діагностика.
- •9. Хірургічна тактика і вибір методу лікування.
- •9.1. Підготовка до операції:
- •9.5. Методи зовнішнього дренування холедоха:
- •Гострий панкреатит
- •3. Класифікація. На сьогодні дотримуються класифікації, прийнятої в м. Атланта (сша) в 1992 році:
- •3. Клінічний перебіг гострого панкреатиту.
- •4.3. Характерні симптоми панкреатиту.
- •5. Лабораторні та інструментальні методи дослідження.
- •5.1. Лабораторні обстеження:
- •5.2. Рентгенологічна діагностика:
- •6. Лікування
- •6.4. Гальмування ферментативної активності:
- •6.10. Операційне лікування:
- •Хронічний панкреатит
- •2. Етіологічні чинники:
- •3. Морфологічні зміни у підшлунковій залозі.
- •4. Клінічна картина.
- •5. Лабораторна діагностика:
- •6. Інструментальна діагностика:
- •8. Хірургічне лікування:
- •Шлунково-кишкова кровотеча
- •1.1. Хвороби шлунку та дпк:
- •1.2. Загальні захворювання організму, які супроводжуються утворенням гострих виразок шлунку та дпк:
- •1.3. Хвороби органів, які знаходяться в анатомічній близькості до шлунку та дпк і викликають їхнє ураження:
- •1.4. Хвороби печінки, селезінки та ворітної вени, які спричиняють портальну гіпертензію та флебектазію стравоходу чи шлунку:
- •1.5. Судинні захворювання:
- •1.6. Геморагічні діатези та захворювання крові:
- •8.6. Класифікація Джонсон:
- •8.7. Класифікація Форест:
- •8.8. Методи ендоскопічної зупинки кровотечі:
- •8.9. Предиктори рецидиву кровотечі:
- •10. Визначення тактики і методу операційного лікування при кровоточивій виразці шлунку або дпк:
- •11. Визначення тактики і методу операційного лікування при кровотечі з варикозно розширених вен стравоходу.
- •12. Сучасні методи хірургічного лікування цирозу печінки і зупинки кровотечі з варикозно розширених вен стравоходу.
- •12.3. Ендоваскулярне лікування.
- •12.5. Ендоскопічне лікування:
- •Стеноз виходу з шлунку
- •1. Етіопатогенез стенозу воротаря:
- •2. Клінічна картина:
- •2.8. Класичною тріадою клінічних ознак пілородуоденального стенозу є:
- •3. У функціональному відношенні розрізняють три стадії стенозу:
- •Перфорація гастродуоденальної виразки
- •2.3. Побічні ознаки:
- •4. Клінічний перебіг прикритої пефорації.
- •5. Інструментальні методи дослідження.
- •6. Лікування.
- •Методи операцій при виразці шлунку і дванадцятипалої кишки
- •4.1. Основні етапи операції:
- •4.5.6. Пострезекційна анемія
- •Грижі живота
- •1.4.1. Грижові ворота;
- •1.4.2. Грижовий мішок;
- •1.4.3. Грижовий вміст.
- •3.4. За стадіями розвитку:
- •3.5. За клінічним перебігом:
- •8. Клінічна картина гриж.
- •8.5. Ускладнення інтраопераційні та раннього післяопераційного періоду:
- •8.6. Рецидиви гриж:
- •11. Загальні клінічні ознаки защемлення.
- •12. Лікування защемлення.
- •Гостра кишкова непрохідність
- •2. Класифікація.
- •4. Стадії перебігу гкн.
- •5. Клінічна картина гкн:
- •6. Характерні для гкн симптоми.
- •8. Странгуляційна гостра кишкова непрохідність.
- •9.1. Причини:
- •9.4. Евакуація кишкового вмісту:
- •10.2. Види інвагінації:
- •10.2.4. Інвагінація шлунка, інвагінація голодної кишки в шлунок.
- •10.3. Теорії інвагінації:
- •10.5. Для діагностики використовують:
- •Перитоніт
- •6. Інструментальна діагностика.
- •Захворювання печінки
- •3.2. Хірургічна тактика.
- •4.2. Клінічна картина:
- •4.4. Варіанти клінічного перебігу абсцесу печінки.
- •5.1. Непаразитарні кісти.
- •5.4. Клінічна картина.
- •5.5. Варіанти клінічного перебігу кіст печінки.
- •7. Оцінка функціонального стану печінки за Child-Pugh.
- •8.1. Клінічна картина.
- •Хірургічні захворювання селезінки та системи крові
- •3. Хірургічна патологія селезінки.
- •3.5. Спленомегалія, і (або) вторинний гіперспленізм при різних захворюваннях.
- •Захворювання кишечника
- •1. Методи обстеження кишечника.
- •2.2. Ускладнення.
- •2.3. Варіанти перебігу.
- •3.2. Варіанти перебігу.
- •3.3. Інструментальні зміни у слизовій оболонці товстої кишки при нвк:
- •4. Клінічні диференціальні ознаки хвороби Крона і нвк
- •10. Поліпи і поліпоз кишечника.
- •Захворювання прямої кишки
- •2. Анатомія параректальних просторів
- •8.1. Класифікація парапроктитів.
- •10.1. Стадії випадіння прямої кишки:
- •Хірургічна патологія і цукровий діабет
- •2.1. При виборі хірургічної тактики у хворого з гострого абдомінальною хірургічною патологією необхідно вирішити наступні завдання:
- •2.2. Загальні принципи корегуючої інсулінотерапії в ургентній абдомінальній хірургії:
- •2.3. Особливості виконання операції у хворих на цд.
- •3.2. При великих операціях терміном до 3-х годин:
- •3.3. При великих операціях терміном більше 3 годин:
- •Література
10.5. Для діагностики використовують:
10.5.1. пальцеве ректальне дослідження (знаходять кров'янисті виділення, а при товстокишковій інвагінації – головку інвагінату);
10.5.2. оглядову рентгенографію органів черевної порожнини (спостерігають чаші Клойберга. Іноді при тонко-товстокишковій інвагінації на фоні роздутої товстої кишки видно тінь інвагінату);
10.5.3. іригоскопію (контраст не може досягнути товстої кишки і далі не просувається – феномен оклюзії кишки. Інколи між стінкою кишки та інвагінатом спостерігається проникнення контрастної маси, що нагадує келих, колбу, циліндр чи півмісяць).
10.6. Консервативне лікування інвагінації. Використовується у ранні терміни – 2-3 години від початку хвороби. Застосовують клізми, введення в пряму кишку повітря чи контрастної речовини. Деколи інвагінат може розправитися при проведенні ФКС. Ефективними є теплі ванни, двобічна паранефральна блокада. Якщо ж після консервативних заходів залишається постійний чи нападоподібний біль в животі, пальпується інвагінат – це є показом до операційного втручання.
10.7. Операційне лікування інвагінації. Передопераційна підготовка включає внутрішньовенне введення рідин (кровозамінників, гідрокарбонату натрію, дезагрегантів, антибіотиків, симптоматичних середників, промивання шлунка). Операція виконується під загальним знеболенням із обов'язковим введенням після розкриття черевної порожнини 0,25 % розчину новокаїну у брижу інвагінованої кишки та корінь тонкої кишки. Застосовують дезінвагінацію, проведення якої можливе тільки у ранні терміни після початку хвороби, та резекцію нежиттєздатного відділу кишки.
11. Спайкова гостра кишкова непрохідність. Ця форма ГКН зустрічається найчастіше. Якщо раніше, за різними даними, її спостерігали у 7-8 % випадків, то в даний час – від 25 до 50 %. Зростання її частоти можна пояснити збільшенням кількості оперативних втручань на органах черевної порожнини. Однією із причин утворення зрощень є травма очеревини (механічна, хімічна, термічна).
11.1. Патогенез зрощень у черевній порожнині. В основі утворення зрощень є властивість очеревини виробляти у відповідь на пошкодження ексудат. При цьому на пошкоджену поверхню відкладаються нитки фібрину, клітини ексудату. З них утворюється сітка еластичних, колагенових волокон, яка покривається шаром мезотеліальних клітин. Таким чином, через 2-3 години дефект серозної оболонки очеревини закривається. При порушенні процесів мезотелізації на десерозованих поверхнях кишок фібрин не розсмоктується. Між його нитками з'являються колагенові, а згодом – еластичні волокна, утворюючи ніжні плівчасті площинні злуки. З 7-10 дня в зрощення проростають судини, потім – нерви. Під впливом перистальтики зрощення розтягуються, розміщуючись в залежності від напрямку тяги петель кишечника. В подальшому спайки ущільнюються, формуючи тяжі і шнури. Розрізняють площинні, перетинчасті, шнуроподібні, тракційні та чіпцеві спайки. Дуже небезпечними є шнуроподібні і чіпцеві спайки, оскільки вони найчастіше викликають защемлення петель кишківника.
11.2. Клінічна картина. Спайкова ГКН у 40-50 % хворих перебігає за типом странгуляційної, в 15-20 % - обтураційної, та у 30-40 % - мішаної ГКН. Найбільш часто при спайковій ГКН спостерігається защемлення петлі тонкої або товстої кишки рубцевою площинною спайкою між іншими петлями, чіпцем, маткою та її додатками, червоподібним паростком, жовчним міхуром і черевною стінкою в ділянці післяопераційного рубця. Обтурація просвіту кишечника виникає внаслідок перегину кишечної петлі, її деформації та стиснення зрощенням. Спайкова ГКН може поєднуватись із заворотом та вузлоутворенням кишечника. При переважанні странгуляційного компоненту стан хворого тяжкий, відмічається неодноразове блювання, біль та здуття живота, затримка стільця та газів. Пульс частий – 100-120 ударів за хвилину. Язик сухий, обкладений білим налетом. Живіт здутий, при аускультації – посилена перистальтика. При розвитку некрозу кишки з’являється симптоматика перитоніту. При переважанні обтураційного компоненту перебіг хвороби є більш сприятливим. Симптоми непрохідності наростають поступово, інколи мають характер часткової кишкової непрохідності.
11.3. Профілактика.
11.3.1. Заходи, спрямовані на мінімальну травматизацію очеревини під час операції: ощадна техніка виконання операції, дбайливе відношення до тканин, обмежене застосування тампонів та дренажів, адекватний гемостаз, ретельна перитонізація десеризованих ділянок кишки, відмова від введення в черевну порожнину ліків у вигляді порошків чи попередження попадання тальку з хірургічних рукавичок);
11.3.2. Медикаментозна профілактика. В черевну порожнину вводять різні розчини (антиоксидантів, ферментних препаратів, кортикостероїдів). Ці речовини зменшують кількість фібрину в черевній порожнині, а кортикостероїди пригнічують проліферативну активність мезенхімальної тканини, утворення грануляційної та рубцевої тканини.
11.4. Лікування. Розпочинається з консервативних заходів (сифонна клізма). Якщо ефекту немає – операційне втручання. Воно повинне бути мінімальним за об’ємом і спрямованим на усунення непрохідності кишківника. При некрозі петель кишки – проводять їхню резекцію.
12. Спастична ГКН. Патологія частіше спостерігається в молодому віці. Основні причини: внутрішньокишкове подразнення грубою їжею, сторонніми тілами, глистами; захворювання органів черевної порожнини (жовчнокам'яна хвороба, печінкова колька тощо); інтоксикація (свинцем, нікотином, аскаридним токсином тощо); захворювання ЦНС (істерія, неврастенія тощо).
12.1. Клінічна картина. Біль нападоподібний без чіткої локалізації, загальний стан задовільний, живіт звичайний або втягнутий, іноді – напруження м’язів Хворий неспокійний, змінює положення в ліжку. Спостерігається затримка стільця і газів. Інколи у випадку припинення спазму може бути стілець. На оглядовій рентгенограмі органів черевної порожнини спостерігаються дрібні чаші Клойберга, які розміщенні за ходом брижі тонкої кишки зверху донизу.
12.2. Діагностика цього виду ГКН складна, оскільки елементи спазму кишківника спостерігаються і при механічній ГКН. Крім цього, потрібно виключити й інші хвороби з подібною клінічною картиною. Відсутність симптомів інтоксикації і гемодинамічних порушень при типовій клінічній картині ГКН свідчить на користь її динамічного характеру. Ефективним діагностично-лікувальним методом є паранефральна блокада за Вишневським, перидуральна анестезія. Зникнення після її проведення приступу болю, нудоти, поява після клізми стільця та газів, покращення загального стану хворого свідчать на користь динамічної ГКН.
12.3. Лікування: усунення причини ГКН, введення спазмолітиків (атропін, но-шпа, папаверин), двобічна паранефральна блокада, сифонні клізми, тепло на живіт.
13. Паралітична ГКН. Зумовлена парезом кишечника на усьому протязі або окремих ділянках. Виникає як ускладнення цілої низки гострих хірургічних хвороб органів черевної порожнини, травм черевної порожнини, в т.ч. і операційної. Практично у кожного хворого, який переніс лапаротомію зустрічається паралітична ГКН у ранньому післяопераційному періоді. Паралітична кишкова непрохідність є постійним супутником перитоніту.
13.1. Клінічна картина. Початок хвороби поступовий, блювота з'являється пізно. Затримка стільця і газів стійка. Живіт м'який. Здуття живота рівномірне в усіх його відділах, пізно виражене. Пальпація малоболюча, однак при наявності в черевній порожнині гострого запалення (холецистит, панкреатит) є болючість та локальне напруження м'язів передньої черевної стінки або різкий біль в місті штанга (симптом Чухрієнка). Перистальтика не прослуховується. Загальний стан хворих спочатку не змінюється, але через 1-2 доби розвивається клінічна картина ГКН з явищами важкої інтоксикації, зневоднення, порушення гемодинаміки.
13.2. На оглядовій ретгенографії органів черевної порожнини визначають здуття як тонкого, так і товстого кишечника з перевагою кількості газів над кількістю рідин. при цьому ширина петель тонкої кишки значно переважає діаметр товстої. Кількість чаш Клойберга незначна, контури їх нечіткі. Горизонтальні рівні не зустрічаються. Діафрагма стоїть високо, малорухома.
13.3. Консервативне лікування паралітичної ГКН. Декомпресія назогастральним зондом, гіпертонічна клізма, корекція водно-електролітного балансу, стимуляція кишечника (прозерін, церукал, бісакоділ, 10 % р-н NaCI 40-60 мл довенно), електростимуляція кишечника, перидуральна анестезія.
13.4.Операційне лікування паралітичної ГКН має на меті усунути її причину і показане при наявності прямих показів (перитоніт). Однак, при неможливості віддиференціювати динамічну і механічну кишкову непрохідність слід схилятися до активної хірургічної тактики – операції.