1. Культура України доби Гетьманщини (друга половина XVII - XVIII ст.)

Українська культура навіть у найчорнішу пітьму іноземної неволі активно розвивалась і збагачувалась, віддзеркалюючи соціально-економічні й політичні процеси, що відбувалися в період національно-визвольної боротьби українського народу.

На правобережних і західноукраїнських землях основну роль в початковій освіті продовжували відігравати братські школи, у яких діти навчалися грамоті, здобували елементарні знання з арифметики, астрономії, музики, богослов'я, грецької, латинської та польської мов. Братські школи, єзуїтські колегіуми та відкритий у 1661 р. Львівський університет давали змогу молоді прилучатись до надбань західноєвропейської культури. В українських землях, що входили до складу Російської імперії, братських шкіл не було. Діти навчалися в школах при церквах і монастирях, де вчилися читати, писати, рахувати, співати. У січовій школі на Запорожжі вчились військовій справі, заняття проходили, як правило, на свіжому повітрі. Поширилося вивчення професійних знань через систему учнівства в ремісничих цехах, при канцеляріях місцевих адміністративних установ. У XVIII ст. на Лівобережжі й Слобожанщині нараховувалось 995 початкових шкіл.

Після реформи освіти 1786 р. було створено головні народні училища для дворянських дітей (Київ, Чернігів, Новгород-Сіверський, Харків, Катеринослав). У повітових містах виникли дворічні малі училища. Система ж загальнодоступних шкіл почала скорочуватись.

Середня і вища освіта в Україні зосереджувалася. в Києво-Моґилянській академії, Львівському університеті, колегіумах, семінаріях та гімназіях, де вивчали релігійні й гуманітарні предмети, іноземні мови, основи математики. Середні навчальні заклади працювали у Вінниці, Гощі, Володимирі-Волинську, Житомирі, Каневі, Києві, Кам'янці-Подільському, Красноброді, Кременці, Львові, Луцьку, Любарі, Мукачеві, Острозі, Полтаві, Переяславі, Харкові, Холмі, Шаргороді, Чернігові. Звичайно, колоніальна політика Росії, Польщі й Австро-Угорщини не сприяла їх розвиткові як центрів національної культури. Після загарбання Росією Правобережжя були ліквідовані єзуїтські семінарії та колегіуми.

У розвитку культури чільне місце належало книгодрукуванню. Друкарні Києва, Львова, Чернігова, Луцька, Умані, Почаєва, Кременця, Харкова, Кам'янця-Подільського, Житомира та інших міст були осередками просвітительства. Лише київська друкарня до кінця XVIII ст. видала понад 100 різних книг, серед них праці й підручники П. Могили, І. Прокоповича, С. Полоцького, М. Смотрицького, Л. Магніцького, Д. Янковича та ін.

Боротьба українського народу за волю і державність пробудила великий інтерес до історії. Події визвольної війни знайшли яскраве відображення в козацьких літописах — «Літописі Самовидця», літописах Г. Граб'янки та С.Величка. 1674 р, побачив світ "Синопсис" — перший короткий нарис історії українського (руського) народу, написаний у стінах Києво-Печерської лаври, який став офіційним підручником.

Основним центром науки й освіти був Києво-Могилянський колегіум (1632). Він дав цілу плеяду вчених, письменників, педагогів, громадсько-політичних діячів, які присвятили своє життя боротьбі за визволення народу з іноземного ярма.

Курс навчання в Києво-Могилянському колегіумі (з 1701 р. — Києво-Могилянська академія) тривав 12 років і грунтувався на ідеях Гуманізму, Відродження й Реформації. В стінах академії юнаки з України та інших слов'янських країн опановували теологію, філософію, математику, історію, географію, риторику, поетику, іноземні мови.

У цей час значного розвитку досягло монументально-декоративне мистецтво, характерною особливістю якого був перехід від релігійних середньовічних канонів до ніціональних форм з яскраво вираженими демократичними елементами. Утверджується стиль українського бароко, що знайшов втілення в архітектурі 12 храмів, споруджених за гетьманування І. Мазепи. Видатними українськими будівничими були І. Григорович-Барський, І. Зарудний, С. Ковнір.

У середині XVIII ст. в Києві з'являються такі величні споруди, як Кловський палац (С. Ковнір), комплекси Межигірського й Кирилівського монастирів (І. Григорович-Барський), Андріївська церква (В. Растреллі, І. Мічурін), а У Львові — ансамбль собору св. Юра (Б. Меретин) та ін.