2. Реформи 60 - 70-х рр. XIX ст. В Російській імперії та їх наслідки для України.

У середині XIX ст. розпад кріпосницько-феодальної системи господарства прискорився. Малопродуктивна кріпосна праця зумовлювала невисоку її продуктивність, стримувала впровадження у виробництво досягнень науки і техніки, породила нестачу продовольства. Повсюдно множилися соціальні конфлікти.

Вслід за селянською реформою царський уряд у 1860-1870-х роках провів ряд значних реформ щодо адміністративно-політичного управління та розширення громадянських прав населення. Малося на увазі передусім те, що до запровадження цих справді прогресивних реформ добровільно прилучаться найактивніші і найрадикальніші діячі широкої демократичної громадськості, і це їх, мовляв, відхилить від участі в антиімперській революційній та опозиційній суспільно-політичній боротьбі, зокрема, в українському національному русі. Однак реальне життя не виправдало таких сподівань і розрахунків російського царизму.

Земська реформа. Згідно із реформою 1 січня 1864 р. були засновані земства - виборні органи місцевого самоврядування. Активними земцями були видатні діячі українського національного руху Іван Лучицький, Петро і Дмитро Дорошенки, Ілля Шраг, Василь Тарновський, Олександр Русов, Борис Грінченко, Володимир Самійленко, Михайло Коцюбинський та ін.

У земському самоврядуванні брало участь усе населення, яке мало земельну власність: дворяни, духовенство, міщани, селяни. Від них шляхом самообкладання кожної десятини землеволодінь надходили й кошти для різноманітної діяльності земств. Наприкінці ХІХ ст. земства підпорядковували собі майже все культурне і економічне життя у повітах українських губерній Лівобережжя і Півдня.

Населення цих губерній одержувало безплатну медичну допомогу, незалежно від того, чи сплатив господар земські податки. Навчання сільського населення царське міністерство освіти повністю переклало на земства. Земства популяризували нові сільськогосподарські культури, давали на прокат новітні машини й знаряддя, допомагали розводити племінну худобу, продавати продукти рільництва, окрім того, заохочували розвиток кустарних промислів, займалися меліорацією, лісництвом тощо.

Отже, земства в Україні - там, де вони діяли з 1864 р. - відіграли значну позитивну роль у піднесенні добробуту, рівня освіти, національної самосвідомості населення. Це наочно було видно у порівнянні з населенням Правобережжя, де земства виникли аж у 1911 р. ( саме до цього часу царизм не давав дозволу на їх існування, страха.ючись, щоб вони не потрапили під вплив польсько-шляхетського руху).[1, с.95]

Міська реформа. Реформа самоврядування у містах згідно з Міським положенням була проведена від 16 червня 1870 р. Запровадження міських дум, членів яких обирало все населення, було кроком уперед у громадському самоврядуванні порівняно з міськими думами, які існували ще на основі законоположення Катерини ІІ (цариця надала право міського самоврядування лише дворянам). Міські думи займалися тим же, що й земські управи у сільській місцевості.

Судова реформа. Судова реформа була проголошена царським указом від 20 листопада 1864 р. Замість станового суду, підпорядкованого безпосередньо владі губернатора і закритого від громадськості, було запроваджено суд публічний. Згідно із законом цей суд був незалежний від органів адміністративного управління. Обов'язковою стала участь у судових засіданнях представників громадськості. Це були так звані присяжні засідателі. Разом з суддею вони виносили вирок підсудному.

Фінансова реформа. Проникнення капіталістичних відносин в усі сфери господарського життя швидко підняло роль грошової системи. Управління нею на всій території Російської імперії з 1862 р. повністю взяло на себе царське міністерство фінансів. Реформа запровадила і Державний банк.

Військова реформа. Законодавчими актами 1862-1874 років було здійснено військову реформу: переозброєння і переобмундирування армії, вдосконалення її постачання, управління системи підготовки офіцерських кадрів. Замість рекрутських наборів вводилася загальна військова повинність усіх громадян з 20-річного віку строком дійсної служби шість-сім років.

На практиці хабарі знатному чиновництву і покровительство властей дозволяли обходити закони. Губернатори та їхній бюрократично-чиновницький апарат у містах і повітах постійно втручалися у діяльність громадських органів самоврядування. І все ж, царські реформи 60-70-х років мали неабияке значення в історії України. Вони законодавчо закріпили громадянські права населення, розширили його можливості брати активну участь у підприємницькій