1. Французька революція кінця XVIII ст. Та її історичне значення.

Революційна атмосфера створюється тоді, коли виробничі сили не можуть далі розвиватися при існуючій системі продуктивних відносин. Саме так відбулося в передреволюційній Франції. Всі прошарки суспільства були незадоволені існуючим порядком, навіть керівний прошарок, дворянство, яке бачило як зубожіли колись багаті і знатні фамілії, як занепадали древні феодальні помістя, а золотий запас зосереджувався в руках фінансистів з третього прошарку. Дворянство хотіло зміцнити свої позиції. Необхідність революції назрівала. Лише вона вирішити економічні, соціальні, політичні і культурні проблеми, які постали тоді перед суспільством.

Процес занепаду абсолютизму як показник кризи всієї феодальної системи Франції почався в останні роки правління Людовіка ХІV і рік за роком загострилась при його наступниках: регенті Філіпу Орлеанському, Людовіку ХV, Людовіку ХVІ і завершилось буржуазною революцією 1789 - 1794 рр. Революційному вибуху передувала довга, напружена боротьба в області ідеології. Дворянство спиралось на штики своєї армії та поліції, на судово-чиновницький апарат, на закони, що закріпляли майнові та соціальні привілей вищих прошарків Франції, а також використовувало авторитет церкви. Церква була оплотом феодалізму. Саме тому з нею рахувалися первісні прошарки. Абсолютний монарх не завжди наважувався заперечувати церковним писанням, бо бачив у них величезну силу, необхідну йому для підтримки влади. Поль Гольбах в своїй книзі «Разоблиненное християнство» писав: «Релігія - це мистецтво одурманювати людей з метою відволікти їх думки від того зла, яке причиняють ним в цьому світі влада багатих. Людей залякують невидимими силами і заставляють їх нести тягар страждань, що завдають ним видимі сили; ним обіцяють блаженство на тому світі, якщо вони примиряться зі своїм стражданням на цьому світі».

Революційний рух, що ніс на своїх знаменах ідею прогресу, очолили у Франції просвітителі. Від них і саме століття почало іменуватися століттям Просвітництва. Монтеск'є, Вольтер, Руссо, Дідро сформували загальнодоступною мовою історичне завдання, що стало перед суспільством, об'єднати нечіткі догадки і бажання своїх сучасників у достатньо стрункі революційні теорії: широкий суспільний рух, що увійшов в історію під назвою Просвітництво, зростав і міцнів разом з наростанням революційної ситуації у Франції. Чим гострішою ставала необхідність революційного перевороту в суспільстві, тим голосніше лунав цей голос протесту здавалось народу. У здійсненні суспільного перевороту була зацікавлена буржуазія, вона перша скористалася програмами і плодами цього перевороту. Але революція була потрібна і селянам, міщанам, на плечі яких падали тяготи економічного занепаду країни. Тому буржуазія виступили від імені всього народу.

Просвітителі були ідеологами буржуазії в період підготовки революції 1789 року. До речі, ця ідея революції не прийшла відразу. Вона зароджувалась поступово. Навіть найбільші діячі французького просвітництва не усвідомлювали того, що справа дійде до барикад, до вуличних боїв, до гільйотини під якою впаде голова одного з Бурбонів. Тому талановиті пропагандисти нового світосприйняття виступили на штурм перш за все ідеологічних основ феодалізму. Вони створили епоху в історії суспільної думки у Франції, її суспільного руху, в історії її культури. Ідею Просвітництва пропагували в своїх витворах творці художніх цінностей: видатний скульптор Фальконе, драматург Бомарше, композитор Гретри. Просвітителі спирались на культурну спадщину своїх прямих попередників - гуманістів епохи Відродження. Багато з питань що вирішували просвітителі, вже ставились і висвітлювались гуманістами ХVІ століття. Вони проявили інтерес до педагогічних питань, продовжуючи і в цьому лінію гуманістів.