2. Національно-державне будівництво в Україні за Центральної Ради

Із проголошенням Центральною Радою IV Універсалу розпочався новий етап національно-державного будівництва періоду Центральної Ради. Саме після прийняття цього Універсалу Центральна Рада стала стрімко втрачати підтримку населення, і, зокрема, серед селянства. Свідченням цього є всезростаюча роль більшовиків у Радах робітничих і солдатських депутатів. Значна частина робітництва підпала під вплив більшовиків і почала вороже ставитись до всього українства.

Виходячи з цього, можна виділити два аспекти, пов’язані зі зміною політичних пріорітетів населення краю, і, перш за все, робітничого класу. По-перше, недостатньо високий рівень національної свідомості спільноти і, по-друге, надзвичайно ефективну агітаційну й пропагандистську діяльність більшовиків. Тому, в кінцевому підсумку, зіграв свою роль той факт, що національно-державні прагнення Центральної ради виявилися незрозумілими для зрусифікованого пролетаріату України. Опинившись перед необхідністю вирішення питання, що краще: велика неподільна Росія чи автономна Україна, переважна частина робітництва обирала першу альтернативу. Не останню роль в цьому процесі відігравали привабливі гасла, що їх проголошували більшовики: припинення війни та укладання демократичного миру, наділення землею малоземельних і безземельних селян, введення 8-годинного робочого дня тощо.

Прийнявши рішення про запрошення іноземних військ, уряд не міг не враховувати можливі політичні наслідки такої важливої акції. У зв’язку з цим виникла необхідність створення правової основи, пов’язаної із визначенням причин перебування іноземних військ і їх функцій. Таким правовим актом стала „ Відозва Ради Народних Міністрів до громадян УНР” від 10 лютого 1918 року. Вказуючи на ті величезні зрушення, що відбулися в Україні після проголошення IV Універсалу, уряд підкреслив, що стан розрухи й анархії в країні зумовлений агресією більшовиків. З метою якнайшвидшого припинення деструктивних і протиправних процесів в Україні, з метою проведення земельного закону й поліпшення долі робітництва, Рада Народних Міністрів прийняла допомогу від дружніх держав – Німеччини та Австро-Угорщини.

Таким чином, присутність австро-німецьких військ в Україні пов’язувалась із необхідністю забезпечення умов, спрямованих на реалізацію соціально-економічних пріорітетів Центральної Ради.

8 лютого 1918 року німецькі війська вступили на територію України. 14 лютого їх підтримали частини австро-угорської армії. Вони впевнено просувалися на схід і південь України, не зустрічаючи особливого опору з боку радянських військ. До кінця березня 1918 року вся територія України виявилася під контролем німецької та австро-угорської армій.

Звільнивши Україну від радянських військ, німецьке командування постало перед необхідністю наведення порядку й законності в краї. На звільненій від більшовиків території Слобожанщини поступово відбувався процес становлення органів місцевої влади. Здійснювались спроби налагодження зв’язків із урядом Української Народної Республіки. У цілому створювались сприятливі умови для ствердження національної державності.

Разом з тим, надзвичайно складним у відносинах між союзниками став економічний чинник. Зміст протиріч полягав у тому, що відповідно до підписаного 23 квітня 1918 року протоколу про економічне співробітництво УНР з Німеччиною та Австро-Угорщиною, Україна повинна була надати союзникам 60 млн. пудів зерна, 3 млн. пудів цукру, 2.75 млн. пудів живої ваги худоби тощо. Але уряд УНР виконав свої зобов’язання тільки на 30%.

Не знаходячи з боку української влади реальної підтримки представники Центральних держав почали активно втручатися у внутрішні справи УНР.

28 квітня 1918 року під час засідання Центральної ради до залу увійшов загін німецьких солдатів. Вони арештували міністра іноземних справ

М. Любинського, директора адміністративного департаменту Міністерства внутрішніх справ Гаєвського. Інші члени Ради піддались обшуку й були відпущені по домівках.

Наступного дня Центральна Рада зібралась на своє чергове засідання, яке стало останнім. Тут було одобрено проект Конституції УНР. Того ж дня Всеукраїнським з’їздом хліборобів було обрано гетьмана України. Ним став нащадок древнього козацького роду П. Скоропадський.

Проголошення IV Універсалом незалежності України стало однією з найвизначніших подій в історії української державності. Універсал, ствердивши міжнародне право України, перетворив її на рівноправний суб’єкт світового співтовариства. Це дало змогу їй підписати договір із державами Четвертного союзу, що був спрямований на звільнення України від агресії з боку Росії. Але фактично Центральна Рада, не вирішивши проблем соціально-економічного розвитку краю, не змогла стати реальною владою. Втративши зв’язок з населенням, Центральна Рада погіршила свої відносини з військовою адміністрацією союзників.