Нормативні акти:

1. Конституція України – ст. 3, 19,21- 64, 121-123, 124-131.

2. КПК України, глава 5.

3. Закон України від 18.02.1992 року "Про оперативно-розшукову діяльність". //Відомості Верховної Ради України. 1992. – №22. – Ст.303; 1992. – №39. – Ст. 527; 1993. – №11. – Ст. 83; 1994. – №11. – Ст. 52; 1998.- №26.- Ст.149; 1999. – №4. – Ст. 35; 2000. – №10. – Ст. 79.

4. Закон України "Про судову експертизу" від 25 лютого 1994 року //Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 28. – Ст. 232.

5. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та проведення судових експертиз. Затверджені Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 № 53/5.

6. Настанова про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України – Наказ МВС України від 30,08,99 № 682

7. Інструкція про порядок вилучення, зберігання, передачі речових доказів у кримінальних справах // Затв. 01.07.90 р. Наказом МВС СРСР, КДБ СРСР, Міністра юстиції СРСР, Генеральної прокуратури СРСР, Верховного Суду СРСР.

8. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя. Постанова Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.10.96 р. //Право України. – 1996. – №12.

Література:

1. Асмус В.Ф. Учение логики о доказательстве и опровержении. – М., 1954.

2. Бахин В. П., Кириченко А. А. Как раскрываются преступления. – Днепропетровск, 1995.

3. Бацько І.М. Удосконалення процесуальної регламентації протоколювання слідчих дій та додатків до протоколів // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України: Збірник наукових праць. – № 3 (4). – Дніпропетровськ: Ред.-вид. відділ Дніпропетровського юр. інст., 2000. – С. 234-245.

4. Бацько І.М. Процесуальні правила, що регулюють джерела доказів, слід удосконалити. // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. Науково-теоретичний журнал. – № 1, 1997. – С. 113-115.

5. Бентам И. О судебных доказательствах. – Киев, 1876.

6. Білоусенко В.Г. Виклад доказів у мотивувальній частині вироку // Вісник Верховного Суду України.- 1999.- №2.-С.32-34.

7. Бочаров Д. Про місце доказового права в системі права. // Право Украни. 2003. - № 2. Ст. 30.

8. Бочаров Д. Щодо потреби загальнотеоретичного дослідження проблем юридичного доказування. // Право України. 2002. - № 5. Ст.131.

9. Бурзель Ю. Щодо встановлення верхньої межі відшкодування моральної (немайнової) шкоди. // Право України. 2003. - № 3. Ст. 40.

10. Волкотруб С. Інститут імунітету в кримінальному судочинстві. // Право України. 2002. - № 3. Ст. 121.

11. Варфоломеєва Т.В. Производные вещественные доказательства – М., 1980.

12. Владимиров Л. Учение об уголовных доказательствах. – СПб, 1910;

13. Гончаренко В.И., Бергер В.Е., Варфоломеева Т.В. и др. Экспертизы в судебной практике. К., 1987.

14. Галаган В. І. Питання застосування поліграфу в діяльності органів внутрішніх справ //Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності. – Дніпропетровськ, 1999. – С. 321 – 326.

15. Демченко В., Стратонов В. Кримінально-процесуальний закон: стилістичні проблеми. // Право України. 2002. - № 11. Ст. 124.

16. Дорохов В.Я. Понятие доказательств в советском уголовном процессе // Сов. Государство и право. – 1964. – №9.

17. Еременко В. П., Іванова Г. М. Філософія істини в теорії права //Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – Дніпропетровськ, 2000. – №1. С. 23-30.

18. Ерофеев С. Рассуждение о доказательствах уголовных преступлений. – Харьков, 1925.

19. Жиряев А. Теория улик, – М., 1856.

20. Золотых В.В. Проверка допустимости доказательств в уголовном процессе. – Ростов-на-Дону, 1999.

21. Іщенко І. Поняття протоколів слідчих і судових дій, як самостійного виду доказів у кримінальному судочинстві. //Право України. – 1998. – №5. – С. 78-81

22. Карнеева Л.М. Доказательства в советском уголовном процессе. – Волгоград, 1988.

23. Кириченко А. А. Основы судебной микрообъектологии. – Харьков, 1998.

24. Клєвцов О. Можливості використання гіпнозу в оперативно-слідчій практиці правоохоронних органів. //Право України. – 1998. – №7. – С. 63-67

25. Кліменко Н.І., Клєвцов О.І. Можливості використання в розслідуванні злочинів деяких нетрадиційних криміналістичних та спеціальних знань. //Право України. – 1998. – № 1. – С. 95.

26. Крылов А.А. Инстукция чинам полиции по обнаружению и исследованию преступлений. – Харьков, 1914.

27. Лук'янчиков Є. Д., Лук'янчиков Б. Є. Удосконалення процесуальних засобів збирання криміналістичної інформації //Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – Дніпропетровськ, 2000. – №2. С. 171 – 179.

28. Ляш А.А. Вещественные доказательства в досудебных стадиях уголовного процесса. – Киев, 1991.

29. Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. – Киев, 1984.

30. Научно-практический комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу РСФСР / Под ред. В. М. Лебедева и В. П. Божьева. М., 2000.

31. Ніжинська І. Відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями правоохоронних органів з Державного бюджету України. // Право України. 2002. - № 11. Ст. 40.

32. Новицький І. Цивільний позов у кримінальній справі. // Право України. 2003. - № 1. Ст. 127

33. Омельченко О. Нагляд прокурора за виявлення та усуненням причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів. // Право України. 2003. - № 1. Ст. 52.

34. Откідач Г. До питання про пожежно-технічну експертизу. // Право України. 2002 . - № 4. Ст. 96.

35. Смітієнко З.Д., Бацько І.М. Забезпечення законності при складанні протоколів слідчих дій. // Забезпечення законності в діяльності органів внутрішніх справ України: Збірник наукових праць. – Київ: Українська академія внутрішніх справ, 1993. – С. 63-72.

36. Смітієнко З.Д., Бацько І.М. До питання про правову регламентацію джерел доказів.// Проблеми удосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства: Міжвузівський збірник наукових праць. – Київ: Українська академія внутрішніх справ, 1993. – С. 131-138.

37. Степанов О. Допустимість доказів за кримінально-процесуальним законодавством України. // Право України. 2002. - № 11. Ст. 61.

38. Теория доказательств в советском уголовном процессе. – М.,1973.

39. Тертишник В.М., Слинько С.В. Теория доказательств. – Харьков, 1998.

40. Тертышник В.М. Гарантии истины, свободы и справедливости в уголовном процессе. // Юридичний вісник України. – 1999.-№6. – С.27-30.

41. Тертышник В.М. Обыск. – Харьков: Гриф, 1997.

42. Тертышник В.М. Процессуальные документы предварительного расследования. – Харьков, 1990.

43. Туменко О. Арешт активів юридичної особи в ході розслідування кримінальної справи. // Право України. 2003. - № 3. Ст. 95.

44. Удовенко Ж. Забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві: окремі проблеми. // Право України. 2002. - № 15. Ст. 51.

45. Хмыров А.А. Косвенные доказательства. – М., 1979.

46. Чучукало О. Процесуальне та криміналістичне забезпечення доказування у кримінальному судочинстві: актуальні проблеми. // Право України. 2002. – № 10. Ст. 53.

47. Штогун С. Проблеми правових гарантій незалежності суддів в Україні. // Право України. 2002. - № 11. Ст. 61.

Тема 7

Слідчі дії

Семінарське заняття №1

Питання для обговорення:

1. Поняття і система слідчих дій.

2. Підстави і загальні умови провадження слідчих дій.

3. Процесуальна форма провадження і фіксації слідчих дій.

4. Провадження допиту і очної ставки.

Семінарське заняття №2

Питання для обговорення:

1. Огляд і освідування.

2. Обшук і виїмка.

3. Пред’явлення особи і предметів для впізнання.

4. Призначення і провадження експертизи.

5. Відтворення обстановки та обставин події і інші слідчі дії.

Загальні положення

Слідча дія (СД) – регламентована нормами кримінально-процесуального права і здійснювана в рамках кримінального судочинства уповноваженою на те особою, а також забезпечувана заходами державного примусу процесуальна дія, що представляє собою комплекс пізнавально-посвідчувальних дій, спрямованих на одержання доказів.

Норми права, що регламентують провадження слідчих дій, створюють визначену модель діяльності слідчого, несуть у собі конструктивний початок. Вони у своїй сукупності створюють правовий інститут – слідчу дію.

Мета СД – одержання доказів.

Система слідчих дій: допит; очна ставка; передявлення для впізнання; обшук; виїмка; накладення арешту на майно; огляд; освідування; відтворення обстановки й обставин події злочину; призначення і провадження експертизи; одержання зразків для порівняльного дослідження.

1. У правовій регламентації окремих слідчих дій можна виділити гіпотезу, диспозицію і санкцію. Такий підхід дозволить більш чітко засвоїти особливості кожної слідчої дії.

Гіпотеза вказує на підстави провадження слідчої дії.

Диспозиція визначає суб'єкта і коло учасників, а також порядок здійснення слідчої дії (яка поведінка наказується, дозволяється, забороняється).

Санкція вказує на те, які негативні наслідки спричиняє невиконання даної правової норми.

2. При аналізі окремих слідчих дій необхідно визначити особливості:

• підстави їх провадження;

• коло учасників;

• характер процесуального статусу осіб, що беруть участь у слідчій дії, і процесуального механізму його реалізації в рамках слідчої дії;

• процесуальний порядок провадження слідчої дії;

• форми ьпроцесуального документа, що фіксує хід і результати слідчої дії.

Необхідно усвідомити порядок, засоби і способи забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у слідчій дії (див.: Закон України "Про забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві" від 23 грудня 1993 року).