Об’єкти інноваційної діяльності

Інноваційні програми і проекти

Нові знання та інтелектуальні продукти

Виробниче обладнання та процеси

Інфраструктура виробництва і підприємництва

Організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і(або) соціальної сфери

Сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки

Товарна продукція

Механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції

Рис. 7.1. Об’єкти інноваційної діяльності

проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об’єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;

розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища;

технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

До об’єктів інноваційної діяльності згідно до чинного законодавства відносять (рис. 7.1).

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і (або) юридичні особи України, фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

В теорії інноваційної діяльності до базових також слід віднести дефініції «нововведення», «винахід» і «відкриття».

Нововведення – результат практичного освоєння новації протягом певного часу (життєвого циклу) у виробничій, комерційній, фінансовій, маркетинговій та інших сферах.

Винахід – нове вирішення конкретної задачі, яке дає позитивний ефект, покращує якість продукції, змінює процес виробництва або покращує умови праці.

Відкриття – встановлення невідомих раніше об’єктивних закономірностей, властивостей та явищ, які сприяють накопиченню теоретичних знань.

Існують певні відмінності, взаємозв’язки та взаємозалежності між поняттями «винахід», «відкриття», «інновація» і «нововведення» (рис. 7.2).

Як видно з рис. 7.2, основою відкриття є фундаментальні дослідження, нововведення ґрунтується на відкритті й здійснюється завдяки прикладним дослідженням (див. розд. 7.4).

Псевдоінновація1^!…m

Псевдоінновація 2^!…m

Поліпшуюча інновація 1

Базисна інновація

Псевдоінновація n^!…m

Поліпшуюча інновація 2

Тиражування

Поліпшуюча інновація n

Індивідуальна творчість

Прикладні дослідження

Нововведення

Колективна творчість

Фундаментальні дослідження

Відкриття

Винахід

Моральне задоволення

Отримання ефекту

Стимули

Випадковість

Цілеспрямованість

Підґрунтя

Рис. 7.2. Відмінності, взаємозв’язки та взаємозалежності між поняттями «винахід», «відкриття», «інновація» і «нововведення».

Відкриття чи винахід можуть бути результатом праці окремого вченого або винахідника, а нововведення за теперішнього рівня продуктивних сил розробляються і впроваджуються винятково колективними зусиллями.

Відкриття або винахід часто може здійснюватись не заради одержання ефектів: стимулом може бути зацікавленість дослідника у пошуках вирішення проблеми. Метою розробки чи впровадження нововведення завжди є отримання прибутку або іншої вигоди.

Відкриття може стати результатом випадку, збігу обставин (див. Додаток Г – «Кока-Кола» й «НБА»), а нововведення може бути тільки результатом цілеспрямованих дій: розробки концепції, обґрунтування доцільності реалізації інноваційного проекту тощо (Додаток Г – Т-34).

На основі відкриття або винаходу створюються базисні (радикальні) інновації , основою яких є пізнання нових законів і закономірностей. Вони здатні докорінно змінити різні види діяльності суспільства (див. Додаток Г – Білкова інженерія).

На основі дистрибуції відкриття або винаходу та їх тиражування створюються поліпшуючі інновації, які націлені на вдосконалення існуючих продуктів, технологій, організаційних рішень (рис. 7.3 – 7.6).

Рис. 7.3. Життєвий цикл продукту

Рис. 7.4. Стратегія підприємства, що припускає послідовне впровадження інноваційних проектів і програм

=

Рис. 7.5. Стратегія підприємства, що припускає часткове перекриття життєвих циклів інновацій

˂

˂˂

Рис. 7.6. Стратегія підприємства, яка направлена на мінімізацію інтервалів між піками життєвих циклів інновацій (модифікацій інноваційних продуктів)

На рис. 7.4 – 7.6 безперервною лінією позначено час життєвого циклу інновації, а преривчатою – часова відстань між максимальними обсягами реалізації суміжних у часі товарів.

Як видно з рисунків 7.3 – 7.6, максимальне використання інноваційного потенціалу є життєвою необхідністю для будь-якого підприємства. На рис. 7.3 наведено схему класичного життєвого циклу будь-якого продукту.

Компанія, що «замислюється» над своїм майбутнім у момент, коли її інноваційний продукт знаходиться в піковій точці щодо обсягів реалізації, гарантує собі наявність інтервалу між екстремумами останніх протягом життєвого циклу окремого інноваційного продукту (рис. 7.4). Започаткування випуску чергової інновації (модифікації інноваційного продукту) у момент зростання попереднього (існуючого) продукту, призводить до скоротчення вищевказаного інтервалу (рис. 7.5 - 7.6).

Тобто, в ідеалі, компанія повинна бути готовою до випуску нового товару (надання послуг) на самих ранніх етапах життєвого циклу продукту, що є основою прибутковості, навіть не у теперішній час, а у найближчому майбутньому. Математично це можна виразити таким чином: пікові точки мають максимально зближуватись, прагнучи до злиття у пряму.

Псевдоінновації представляють собою несуттєві зміни, як правило у зовнішньому вигляді продукту. На відміну від базисних і поліпшуючих інновацій вони не є рушійною силою суспільного прогресу, але можуть бути ефективним інструментом компанії у конкурентній боротьбі у певний етап її розвитку.

Інноваційний процес представляє собою перетворення ідей у нову або удосконалену продукцію, що користується стійким довгостроковим попитом на ринку. У зв’язку з тим, що інноваційний процес є динамічним та таким, що змінюється, інноваційна політика підприємства також повинна змінюватись. Щоб мати конкурентні переваги на ринку, підприємство повинне турбуватися про виробництво значної кількості ідей та здійснювати раціональний вибір з них.

Важливе значення при цьому набувають інформаційні моделі, що описують:

варіанти технологічних рішень;

конкурентне становище на ринку інновацій;

процес реалізації нововведення з конкретним економічним або соціальним результатом.

Таке моделювання повинне базуватися на класифікації інноваційних процесів, яка в змозі забезпечувати структуризацію життєвого циклу інновацій.

Існує ряд класифікацій інновацій:

В залежності від носія інноваційного процесу:

1. Продуктові, що орієнтовані на виробництво та використання нової або удосконаленої продукції.

2. Технологічні – нові способи виробництва існуючої або нової продукції (тобто нові технології).

3. Управлінські, які передбачають нові методи роботи апарату управління.

В залежності від ступеня новизни (більш розвинена, ніж та, що наведена на рис. 7.7):

1. Інкрементна – поступова, на основі традиційних повсякденних розробок. Вона не приводить до непередбачених ефектів і має істотне значення для зростання продуктивності виробництва.

2. Радикальна – результат тривалих цілеспрямованих розробок, який не є продовженням технології, яка змінюється.

3. Нові технологічні системи, що передбачають глибокі зміни в технології і стимулюють появлення нових секторів виробництва і споживання. Вони засновані на сполученні радикальної та інкрементної інновацій.

4. Зміна техніко-економічної парадигми – такі зміни в технології, які істотно впливають на економіку в цілому, тобто технологічні революції. Вони були вивчені Кондратьєвим, який ввів поняття “ довгих хвиль ”.

В економічній літературі інноваційна діяльність припускає цілий комплекс наукових, технологічних, організаційних, фінансових і комерційних заходів, і саме у своїй сукупності вони призводять до інновацій (рис. 7.7). Таким чином інновація є наслідком інноваційної діяльності.

В залежності від області прояву:

1. Технічні. Проявляються у вигляді нових продуктів, технологій їхнього виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування, конструкційних матеріалів).

2. Організаційні. Охоплюють нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємств (організаційні структури управління сферами науки та виробництва, форми організації різних типів виробництва й колективної праці тощо).

3. Економічні — методи господарського управління наукою та виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації та оплати праці, оцінки результатів діяльності.

4. Соціальні — різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка й підвищення кваліфікації персоналу, стимулювання творчої діяльності; поліпшення умов і постійне підтримування високого рівня безпеки праці; охорона здоров’я людини і охорона довкілля; створення комфортних умов життя тощо).