7.5. Управління інноваційним розвитком
Управління інноваційним розвитком підприємства здійснюється на підгрунті інноваційного менеджменту, основними функціями якого є:
Цілевстановлення – визначення цілей, критеріїв управління розвитком і обмежень (ресурсних, часових тощо).
Маркетинг (див. розд. 11) – аналіз якісних (інноваційних) та цінових характеристик товарів на ринку; тенденцій НТП у продуктовій, технологічній та управлінській сферах, динаміки ринкового попиту.
Планування – обсягів витрат на НДДКР і організацію виробництва, обсягів (у натуральному і вартісному виразах) матеріально-технічних ресурсів тощо (див. розд. 10).
Організація процесів розвитку – практична реалізація розроблених планів у структурі підприємства і системі його звязків із зовнішніми контрагентами: досліджень і розробок; оновлення основних фондів і впровадження інноваційних технологій; виробництва інноваційної продукції та забезпечення її якості; просування продукції на основі її ефективної ринкової презентації та реклами, багатьох інших основних і допоміжних процесів.
Контролінг – облік і контроль поточних величин усіх параметрів, що підлягають управлінню і регулюванню (маса прибутку, рентабельність, ліквідність, продуктивність праці і багато іншого).
Регулювання – управління будь-якими контрольованими параметрами діяльності підприємства з метою їх локалізації у заданих на етапі цілевстановлення межах. (див. розд. 10).
Мотивація - створення і розвиток системи спонукаючих мотивів і стимулів для персоналу підприємства щодо його успішної ринкової діяльності, підвищення продуктивності виробництва та праці, максимізації прибутку тощо (див. розд. 3).
Координація – забезпечення оптимальної взаємодії між усіма елементами процесу інноваційного розвитку підприємства на основі мінімізації витрат часу та інших ресурсів з метою досягнення максимальної ефективності системи менеджменту.
Процес інноваційного розвитку тісно пов’язаний з існуючими ринковими можливостями конкретних суб’єктів господарської діяльності. У зв’язку з цим необхідним є аналіз основних варіантів розвитку ринкових можливостей з погляду особливостей їх реалізації (рис. 7.16).
Найскладнішими проблемами, що виникають в процесі досягнення цілей стійкого розвитку підприємств є пошук, оцінка та вибір оптимального варіанту інноваційного розвитку ринкових можливостей. На практиці більшість підприємств оцінку альтернатив розвитку здійснює за допомогою SWOT-аналізу (див. розд. 6).
Рис. 7.16. Основні варіанти розвитку ринкових можливостей з погляду особливостей їх реалізації
7.6. Державні пріоритети в інноваційній сфері
Державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється на основі Господарського кодексу України, Закону «Про інноваційну діяльність» та інших документів. Згідно до статті 326 Господарського кодексу України формами інвестування інноваційної діяльності є:
державне (комунальне) інвестування, що здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів та інших коштів відповідно до закону;
комерційне інвестування, що здійснюється суб’єктами господарювання за рахунок власних або позичкових коштів з метою розвитку бази підприємництва;
соціальне інвестування, що здійснюється в об’єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер;
іноземне інвестування, що здійснюється іноземними юридичними особами або іноземцями, а також іншими державами;
спільне інвестування, що здійснюється суб’єктами України разом з іноземними юридичними особами чи іноземцями.
Держава регулює інноваційну діяльність шляхом:
визначення інноваційної діяльності як необхідної складової інвестиційної та структурно-галузевої політики; формування і забезпечення реалізації інноваційних програм та цільових проектів;
створення економічних, правових та організаційних умов для забезпечення державного регулювання інноваційної діяльності;
створення та сприяння розвиткові інфраструктури інноваційної діяльності.
Держава здійснює контроль за інноваційною діяльністю суб’єктів господарювання та інших учасників господарських відносин, її відповідністю вимогам законодавства і державним інноваційним програмам. Законом можуть бути передбачені галузі або об’єкти інноваційної діяльності, в яких обмежується чи забороняється використання іноземних інвестицій.
Держава гарантує суб’єктам інноваційної діяльності:
підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію економічної та соціальної політики держави;
підтримку створення та розвитку суб’єктів інфраструктури інноваційної діяльності;
охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності;
вільний доступ до інформації про пріоритети державної економічної та соціальної політики, про інноваційні потреби та результати науково-технічної діяльності, крім випадків, передбачених законом;
підтримку щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері здійснення інноваційної діяльності.
Інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, а також проекти, замовниками яких є органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, підлягають обов’язковій державній експертизі відповідно до законодавства. Інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок інших джерел, підлягають обов’язковій державній експертизі з питань додержання екологічних, містобудівних та санітарно-гігієнічних вимог.
Державне регулювання міжнародних зв'язків в інноваційній сфері базується на загальних принципах: взаємної вигоди, недопущення дискримінації, еквівалентної технологічної залежності сторін. Як і при впливі на внутрішні інноваційні процеси, тут використовуються прямі і непрямі методи. До прямих методів відносяться безпосереднє державне ініціювання і фінансування з бюджету двох - і багатосторонніх міжнародних інноваційних програм і проектів, спільних підприємств, діяльність міжнародних дослідницьких організацій і технологічних центрів, створення спеціалізованих фондів і т.д.
Принципи державної політики у сфері інноваційної діяльності наведено на рис. 7.17.
З цією метою державні установи створюють юридичну базу міжнародної кооперації, як для законодавчого пророблення інноваційних питань, так і для укладання міжнародних договорів і угод з метою участі в роботі спільних органів.
підтримка міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захист вітчизняної продукції на внутрішньому та її просування на зовнішній ринок
орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки
сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури
підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності