7.8.1. Визнання і оцінка нематеріальних активів
Визнання і оцінка нематеріальних активів визначаються п.п. 7-18 П(С)БО) 8 [6]. Так, придбаний або отриманий нематеріальний актив відображається в балансі, якщо існує ймовірність одержання майбутніх економічних вигод, пов’язаних з його використанням, та його вартість може бути достовірно визначена. Нематеріальний актив, отриманий в результаті розробки, слід відображати в балансі за умов, якщо підприємство має:
намір, технічну можливість та ресурси для доведення нематеріального активу до стану, у якому він придатний для реалізації або використання;
можливість отримання майбутніх економічних вигод від реалізації або використання нематеріального активу;
інформацію для достовірного визначення витрат, пов’язаних з розробкою нематеріального активу.
Придбані (створені) нематеріальні активи зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Первісна вартість придбаного нематеріального активу складається з ціни (вартості) придбання (крім отриманих торговельних знижок), мита, непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню, та інших витрат, безпосередньо пов’язаних з його придбанням та доведенням до стану, у якому він придатний для використання за призначенням. Фінансові витрати не включаються до первісної вартості нематеріальних активів.
Первісна вартість окремого об’єкта нематеріальних активів, сплачених загальною сумою, визначається шляхом розподілу сплаченої суми пропорційно до справедливої вартості кожного з придбаних об’єктів.
Первісна вартість нематеріального активу, створеного підприємством, включає прямі витрати на оплату праці, прямі матеріальні витрати, інші витрати, безпосередньо пов’язані із створенням цього нематеріального активу та приведенням його до стану придатності для використання за призначенням (оплата реєстрації юридичного права, амортизація патентів, ліцензій тощо). Вартість нематеріальних активів збільшується на суму витрат, пов’язаних із удосконаленням цих нематеріальних активів і підвищенням їх можливостей та строку використання, які сприятимуть збільшенню первісно очікуваних майбутніх економічних вигод.
Підприємство може здійснювати переоцінку за справедливою вартістю на дату балансу тих нематеріальних активів, щодо яких існує активний ринок. У разі переоцінки окремого об’єкта нематеріального активу слід переоцінювати всі інші активи групи, до якої належить цей нематеріальний актив (крім тих, щодо яких не існує активного ринку).
Переоцінена первісна вартість та накопичена амортизація об’єкта нематеріального активу визначаються як добуток відповідно первісної вартості або накопиченої амортизації та індексу переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об’єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість. Якщо залишкова вартість об’єкта нематеріальних активів дорівнює нулю, то його переоцінена залишкова вартість визначається додаванням справедливої вартості цього об’єкта до його первісної (переоціненої) вартості без зміни суми накопиченої амортизації об’єкта.
Складність оцінити вартість нематеріальних активів зумовлена:
1) різноманітністю об’єктів інтелектуальної власності, кожний з яких за законом має бути оригінальним;
2) різними способами їхньої появи на підприємстві;
3) різними формами їхнього практичного використання на підприємстві;
4) імовірнісним характером отриманих результатів вартісної оцінки.
При визначенні вартості окремих об’єктів інтелектуальної власності та нематеріальних активів в цілому, так само як і в процесі оцінки іншого майна підприємства, у відповідності до міжнародних стандартів оцінки використовують три основні підходи: витратний; прибутковий (доходний); ринковий [5, С.152-154]. В межах кожного з цих підходів, у свою чергу, можна виділити декілька конкретних методів оцінки вартості нематеріальних активів
Дуже поширеним на практиці є витратний підхід, який полягає у розрахунку витрат на відтворення нематеріальних активів.
Відповідно до методу початкових витрат вартість нематеріальних активів визначається за бухгалтерською звітністю підприємства за кілька останніх років. При цьому увага звертається на величину таких витрат і термін створення активів. Реалізація методу початкових витрат передбачає такі етапи (рис. 7.2):
Рис. 7.2. Етапи методу початкових витрат
Ідея методу вартості заміщення полягає в тому, що максимальна вартість певного нематеріального активу визначається мінімальною ціною, яку необхідно заплатити за придбання активу аналогічної корисності або аналогічної споживної вартості.
Найбільш прийнятним способом розрахунку вартості унікальних нематеріальних активів є метод відновної вартості. Відновна вартість активу визначається як сума витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу. Прибутковий (дохідний) підхід виходить із передбачення, що економічна цінність конкретного активу на поточний момент обумовлена розміром доходів, які сподіваються отримати з цього активу в майбутньому. Інакше кажучи, вартість об’єкта може бути визначена як його здатність давати прибуток у майбутньому. Прибутковий підхід реалізується за допомогою методів: капіталізації прибутків, дисконтування майбутніх грошових прибутків, залишкових прибутків.
Процедура оцінки вартості нематеріального активу за методом капіталізації прибутків складається з таких етапів (рис. 7.3):
Рис. 7.3. Етапи методу капіталізації прибутків
Реалізація методу дисконтування майбутніх грошових прибутків передбачає етапи (рис.7.4):
Рис. 7.4. Етапи методу дисконтування майбутніх грошових прибутків
Ринковий підхід засновано на принципі ефективно функціонуючого ринку, на якому інвестори не обмежені в можливостях вибору. Ринковий підхід до оцінки вартості нематеріальних активів реалізується за допомогою методу порівняльного аналізу продажу та методу звільнення від роялті.
Метод порівняльного аналізу продажу передбачає порівняння об’єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, з вартістю аналогічних об’єктів, які були реалізовані на ринку. За використання методу порівняльного аналізу продажу реалізуються такі етапи (рис. 7.5):
Основними умовами використання цього методу є: наявність даних про факти продажу аналогічного об’єкта інтелектуальної власності; уміння оцінити вплив особливостей цих об’єктів на їхню вартість; доступність інформації про ціни та умови реальних угод з подібними активами.
Вартість активу згідно з методом звільнення від роялті визначається на підставі умовного припущення, що вся інтелектуальна власність, яка використовується підприємством, йому не належить. Тоді частину виручки підприємство мало було б виплачувати у вигляді винагороди (роялті) власникам цієї інтелектуальної власності. Насправді ж цю частину підприємство залишає в себе. Цю частину виручки і вважають додатковим прибутком, який створюється даним нематеріальним активом. Вартість грошових потоків, сформованих на підставі цього прибутку, беруть за ринкову вартість оцінюваного активу.
Рис. 7.5. Етапи методу порівняльного аналізу продажу