2 Крок – розрахунок групового індексу технічних параметрів

Індекс технічних параметрів визначаємо за формулою 5.9:

І_ТП = 0,1 ∙ 0,5 + 0,5 ∙ 0,2 + 0,4 ∙ 0,4 = 0,31.

Висновок: за якістю наш товар поступається конкуренту на 69%, бо є набагато гіршим за всіма параметрами.

3 крок – розрахунок індексу економічних параметрів. Враховуючи те, що стосовно пива не передбачено ніяких витрат споживача за час користування товаром, то ціни споживання будуть представлені лише ціною відповідних товарів, і розрахунок здійснюватиметься в одну дію:

І_ЕП = 3,01 : 3,23 = 0,93.

Висновок: за ціновими параметрами наше пиво є кращим за конкурента, бо на 7% дешевше.

4 крок – розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності товару. Інтегральний показник конкурентоспроможності товару знаходимо за формулою 5.11:

k_інт = 0,31 : 0,93 = 0,33.

Висновок: конкурентоспроможність нашого товару є нижчою, ніж у найсильнішого конкурента, на 67%, через гіршу якість.

V етап – розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності підприємства.

Здійснюється за формулою 6.18:

ІКП = 0,15 ∙ 0,76 + 0,29 ∙ 1,02 + 0,23 ∙ 0,69 + 0,33 ∙ 0,33 = 0,68.

ВИСНОВОК: конкурентоспроможність нашого підприємства є нижчою, ніж у найсильнішого конкурента, на 32%, через меншу ефективність організації збуту і просування продукції (на 31%), нижчу ефективність виробничої діяльності (на 24%) та нижчу конкурентоспроможність продукції (на 67%).

Тема 7. Програми підвищення конкурентоспроможності підприємства

7.1. Загальна характеристика програм зростання конкурентоспроможності підприємства.

7.2. Етапи розробки програми підвищення конкурентоспроможності підприємства.

7.1. Загальна характеристика програм зростання конкурентоспроможності підприємства

Програма підвищення конкурентоспроможності – комплекс робіт, спрямований на вирішення завдання підвищення конкурентоспроможності продукції або підприємства, виконання котрого обмежено в часі і пов’язано із споживанням конкретних фінансових, матеріальних і трудових ресурсів.

Успішне виконання програми (проекту) підвищення конкурентоспроможності оцінюється за сукупністю встановлених на етапі розробки критеріїв: строки завершення програми, вартість та бюджет програми, якість виконання робіт і специфікації вимог до результатів, ступінь задоволення замовників.

Учасниками програми підвищення конкурентоспроможності можуть виступати:

1. головний учасник – це замовник, тобто майбутній власник та користувач результатів програми (власники підприємства або вища ланка менеджменту);

2. інвестор – це сторона, яка вкладає грошові ресурси в програму (замовник або банк);

3. проектувальник – розробник проектно-звітної документації;

4. постачальник – особа, яка відповідає за матеріально-технічне забезпечення програми;

5. підрядник – юридична особа, яка несе відповідальність за виконання робіт згідно з контрактами;

6. консультант;

7. керівник програмою – це зазвичай проект-менеджер, тобто фізична особа, котрій Замовник делегує повноваження по керівництву роботами по програмі (планування, контроль і координування робіт учасників програми);

8. команда програми – це організаційна структура під керівництвом проект-менеджера, яка створюється на період впровадження програми з метою ефективного досягнення її цілей.

До факторів успіху програми підвищення конкурентоспроможності підприємства можна віднести:

1. зацікавленість керівництва;

2. достатня компетентність учасників;

3. чітко визначені функції окремих учасників програми;

4. зрозумілість програми для учасників та для персоналу підприємства;

5. оптимальне співвідношення між ризиком та можливими результатами;

6. належна мотивація учасників програми та персоналу підприємства;

7. автономний бюджет програми;

8. наявність консультаційної підтримки зі сторони;

9. концентрація на пріоритетних цілях програми.

Серед основних засобів підвищення конкурентоспроможності підприємства можна виділити:

1. промисловий інжиніринг (комп’ютеризація та автоматизація процесів на підприємстві, забезпечення гнучкості виробничого процесу);

2. організаційний розвиток (використання нових прогресивних методів організації бізнес-процесів, новітніх технологій);

3. економічні засоби (управління запасами, фінансами);

4. біхевіористські засоби (розвиток людських відносин та оновлення організації на основі широкої участі персоналу в управлінні, особистої його зацікавленості та задоволеності результатами бізнес-процесів та моральним кліматом в організації).

До основних організаційних форм підвищення конкурентоспроможності відносяться:

1. гурток якості;

2. група по вдосконаленню діяльності підрозділу;

3. група по вдосконаленню процесів;

4. програмно-цільова група.

Гурток якості створюється в межах певного підрозділу і включає від 3 до 12 його працівників. Участь є добровільною, а вплив керівництва на діяльність гуртку – мінімальний. Учасники гуртку якості самостійно обирають проблеми, з якими зіштовхується підрозділ, обговорюють їх на коротких засіданнях, приймають певні рішення щодо необхідних заходів та самі їх впроваджують. Також члени гуртка ознайомлюються із найновішою фаховою літературою та обговорюють її за участю майстра (керівника групи) на засіданнях.

Група по вдосконаленню діяльності підрозділу відрізняється від гуртку якості тим, що створюється за рішенням керівництва підприємства та контролюється останнім. Інша відмінність полягає у обов’язковому характері участі в роботі гуртку відібраних керівництвом працівників. Проте, як і у гуртку якості, проблеми для вивчення відбираються учасниками самостійно, а прийняті рішення впроваджуються в діяльність підрозділу власними силами групи.

Група по вдосконаленню процесів відрізняється від групи по вдосконаленню діяльності підрозділу тільки тим, що включає відібраних робітників суміжних підрозділів, які вирішують спільні для них проблеми.

Програмно-цільова група включає найбільш досвідчених працівників із різних сфер діяльності підприємства. Керівництво підприємства самостійно відбирає таких працівників (обов’язковий характер участі), ставить перед ними конкретне завдання відповідно до актуальних для підприємства проблем і контролює діяльність групи. Засідання групи є тривалими, прийняті рішення в господарську діяльність впроваджуються керівництвом підприємства директивно.