7.2. Етапи розробки програми підвищення конкурентоспроможності підприємства

Виділяють наступні етапи розробки програми підвищення конкурентоспроможності підприємства:

1. визначення та впорядкування пріоритетності цілей;

2. конкретизація цілей та діагностика ресурсних і часових обмежень;

3. формулювання стратегій реалізації програми;

4. планування дій і визначення фаз програми;

5. створення організаційної структури програми;

6. встановлення методів і вибір інструментарію вимірювання досягнутих результатів;

7. визначення витрат, що пов’язані з реалізацією програми;

8. оцінка ефективності заходів, що запропоновані.

Програми підвищення продуктивності – комплекс заходів, спрямованих на зростання ефективності роботи різних елементів виробничої діяльності, в т.ч. виробничих процесів, управління, використання ресурсів тощо. Програми підвищення продуктивності є різновидом програм підвищення конкурентоспроможності. Їх розробка та реалізація включає наступні етапи:

1. визначення пріоритетних цілей, наприклад:

   1. збільшення об’єму реалізованої продукції завдяки одному із чинників:

      1. підвищенню якості;

      2. зниженню ціни як результату зменшення собівартості;

   2. збільшення прибутковості шляхом зниження собівартості при незмінній ціні;

2. виокремлення та аналіз існуючих обмежень, які визначають максимально можливі обсяги виробництва продукції підприємства і пов’язані із кваліфікацією та досвідом персоналу, використовуваними на підприємстві технологіями, конкурентами на ринку тощо,

3. підготовка програми дій:

   1. проектування організаційних змін;

   2. виокремлення окремих етапів досягнення поставлених цілей, в т.ч. визначення конкретних заходів;

   3. формування процедур виконання окремих заходів,

   4. видача завдань виконавцям;

4. усунення відомих керівництву перешкод, які заважають підвищувати продуктивність праці, в т.ч. вузьких місць у виробничих потужностях;

5. розробка системи вимірювання продуктивності:

   1. вибір показників продуктивності для обраної на першому етапі сукупності цілей, зокрема, пов’язаних із зниженням трудо-, матеріало- і енергоємності, збільшенням фондовіддачі, зростанням якості;

   2. використання показників продуктивності для обчислення індексів продуктивності базисного періоду;

   3. використання індексів продуктивності базисного періоду для наступних порівнянь;

6. виконання програми дій:

   1. реалізація заходів, які можуть забезпечити значне підвищення продуктивності в існуючих проектах;

   2. зосередження уваги на пріоритетних напрямах діяльності зі швидкими потенційними результатами;

   3. концентрація зусиль на короткострокових, наочних, невідкладних і легко досяжних видах діяльності і цілях (рівень зусиль має відповідати очікуваним результатам);

   4. забезпечення періодичних вимірювань і звітів;

7. стимулювання керівництва і працівників до підвищення продуктивності праці:

   1. організація навчання та підвищення кваліфікації як гарантії збереження робочого місця в умовах реалізації програми;

   2. нематеріальна стимуляція працівників та менеджерів середньої ланки шляхом публічної подяки за найкращі групові результати;

   3. забезпечення повного завантаження працівників протягом дня;

   4. заохочення організації працівниками гуртків якості;

8. підтримка досягнутого рівня зусиль по підвищенню продуктивності після завершення програми дій;

9. контроль організаційного клімату:

   1. створення та підтримка клімату взаємної довіри між працівниками та керівництвом;

   2. підтримка високої якості методів вимірювання продуктивності праці;

   3. регулярне звітування уповноважених осіб про рівень витрат та якості продукції;

   4. організація регулярного підвищення кваліфікації працівників та менеджерів [3, с. 414-448; 5; 7].