3. Протиріччя одержавленої економічної системи і їхнє загострення. Криза й крах економічної системи соціалізму

Як ми вже відзначали, радянська економіка ґрунтувалася на абсолютному домінуванні держави в господарському житті, на практично повній монополії державної власності на засоби виробництва із твердою вертикальною координацією й контролем економічних зв'язків по горизонталі. Радянська економічна система опиралася на абсолютне панування держави. Але соціалістичну систему не можна зводити тільки до радянської. В економіці ряду соціалістичних країн східної Європи були й деякі відмінності: у Польщі не був здійснений процес колективізації в сільському господарстві, воно залишилося приватним. У ряді країн було й приватне підприємництво, особливо в сфері послуг, у дрібнім виробництві. Югославія взагалі намагалася побудувати «самокерований соціалізм», тому що багато підприємств були не державними, а перебували у власності трудових колективів. У цілому ж соціалістичну економічну модель у силу зазначених рис правомірно характеризують як державний соціалізм, можливості якого, як показав історичний досвід, обмежені, у силу породжуваних командною системою протиріч.

Курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни, під яким розумілося, насамперед, підвищення темпів економічного росту, точніше - нова якість росту, підсилена інтенсифікація виробництва на основі науково-технічного прогресу, структурна перебудова економіки, ефективні форми керування, організації й стимулювання праці, не зводився тільки до перетворень в економічній області. Він передбачав проведення активної соціальної політики, удосконалювання суспільних відносин, рішуче подолання інерції, застійності й консерватизму.

Був прийнятий ряд законів, що юридично закріплювали перехід на нові умови господарювання; «Закон про індивідуальну трудову діяльність», «3акон про кооперацію», «Закон про державне підприємство», «Закон про оренду», розроблена Комплексна програма науково-технічного прогресу СРСР на 1986–2005 рр. На цій основі почався бурхливий ріст кооперативів у сфері послуг, торгівлі, громадського харчування, перехід підприємств на нові умови господарювання. Центр уваги в господарській діяльності був перенесений з кількісних показників на якість й ефективність; з розширення виробничих фондів на їхнє відновлення; з нарощування паливно-сировинних ресурсів – на поліпшення їхнього використання; на прискорення розвитку наукомістких технологій і галузей.

Разом з новими законами й методами господарювання з'явилися й зовсім нові поняття, які якщо й були, то тільки в теорії, а не в практиці: самоврядування трудових колективів, госпрозрахунковий дохід трудового колективу, економічний норматив тривалої дії й господарський договір як основа плану підприємства, договірна ціна. Ставилося завдання підвищити роль споживача у господарських зв'язках. Перехід підприємств на систему повного госпрозрахунку ввів у дію економічні важелі, змусив «рахувати». Підприємства стали заощаджувати оборотні кошти, скорочувати надмірні запаси матеріальних цінностей.

Були наявними позитивні тенденції, але докорінного перелому не відбулося. Підводячи деякі підсумки перебудови, відзначалося, що вона йде важко, складно, суперечливо. Якщо в цілому народне господарство стало працювати трохи краще за рахунок поступового усунення колишніх методів господарювання, то на повсякденному житті населення це мало позначилося. Намітився явний розрив між перебудовою на підприємствах і вищих ланках керівництва – міністерствами й відомствами: підприємства хотіли й працювали, становили плани по-новому, а план ХП п'ятирічки був складений «по-старому» з тими ж показниками, які, як і раніше, штовхали на подорожчання продукції. Закон про XII п'ятирічку й Закон про підприємство виявилися в повнім протиріччі. Стара система господарювання в особі міністерств, як і раніше, залишала трудовим колективам роль рядових виконавців, замість посилення демократизації керування підсилювалася бюрократизація, змушуючи підприємства робити те, що у відомчих інтересах. Якщо результати роботи підприємства видно в доході трудового колективу, то результати роботи міністерства – у тім, скільки воно «освоїло» капіталовкладень.

Є ще кілька причин того, чому населення СРСР не відчуло змін на краще. Економічне становище країни виявилося гірше, ніж представлялося на початку перебудови. Як відзначалося, доходи від експорту нафти й від продажу горілки впали, валюти стало менше, скоротився імпорт товарів народного споживання. Народне господарство стало виробляти товарів більше, але сума незабезпечених товарами грошей зросла. Зріс товарний дефіцит. Після введення талонів на цукор почастішали випадки ажіотажного попиту, коли покупці здобували товари не тому, що вони потрібні, а в силу втрати довіри до торгівлі, до надійності грошей. Тому ящиками, мішками населення скуповувало сіль, сірники, мило. Втрачено було, власне кажучи, довіра до держави, до КПРС як керівної сили суспільства.

Перебудова, обумовлена об'єктивними причинами, необхідність якої назріла, проходила суперечливо ще й тому, що не було досить чіткої, обґрунтованої програми дій, вона порою приймала стихійний характер. Їй пручався старий, консервативний за структурою й економічним мисленням управлінський апарат. Програма перебудови була в основному партійною програмою. Не була розглянута та обговорена альтернативна програма Шаталіна і Явлінського «500 днів» Командно-адміністративна система була похитнута, але не зломлена. До прийняття й побудови системи соціально-орієнтованої ринкової економіки радянське керівництво було не готове, що й привело до руйнування усієї системи.