4. Механізм грошово-кредитного регулювання та його вплив на рівень суспільного виробництва

Грошово-кредитна політика – це сукупність заходів центрального банку країни, за допомогою яких здійснюється вплив на грошовий обіг та стан кредиту з метою регулювання економічного розвитку в умовах певної господарської кон’юнктури. В практичній діяльності кредитно-грошова політика може бути спрямована або на стимулювання грошової емісії та кредиту (кредитна експансія) або на їх стримування та обмеження (кредитна рестрикція). В умовах падіння виробництва та зайнятості проводиться політика кредитної експансії, спрямована на пожвавлення економічної кон’юнктури. В умовах економічного піднесення з метою запобігання надвиробництву застосовують політику кредитної рестрикції. Грошово-кредитна політика направлена на регулювання обсягу грошової маси, банківської ліквідності, ринкової норми позичкового відсотку, валютних курсів, а також на управління державним боргом через купівлю-продаж державних зобов’язань, зміну їхньої ціни та умов продажу, підвищення привабливості для приватних інвесторів.

Методи грошово-кредитної політикиможуть бути загальними (впливають на ринок позичкових капіталів в цілому) та селективними (впливають на конкретні види кредиту чи кредитування окремих галузей, фірм, тощо).

До загальних методів грошово-кредитного регулювання відносяться: маніпулювання обліковими ставками, нормами обов’язкового резервування та операції на відкритому ринку по купівлі-продажу державних цінних паперів. Продаж цінних паперів комерційними банками центральному банку, а також їх облік і переоблік здійснюється за певною відсотковою ставкою, яка дістала назву облікової ставки. Регулюючи її, центральний банк регулює кредитні ресурси комерційних банків. Наприклад, щоб загальмувати інфляцію, центральний банк підвищує облікову ставку. Це змушує комерційні банки підвищувати відсоткові ставки за кредити, що надаються підприємцям. В результаті зменшується обсяг кредитування, обсяг інвестицій, сукупний попит і інфляційний тиск на економіку. Якщо облікова ставка знижується, то відсоткова ставка за кредити також зменшується, що активізує кредитні операції, збільшує обсяг інвестицій і приводить до покращення економічної ситуації в країні.

Операції на відкритому ринкупередбачають продаж або купівлю центральним банком через комерційні банки державних цінних паперів (облігацій, векселів, сертифікатів), банківських акцептів та інших кредитних зобов’язань. У разі купівлі центральний банк переводить відповідні суми комерційним банкам, збільшуючи їхні резерви, а, отже, здатність до кредитування. В результаті пропозиція грошей в країні зростає, що зменшує відсоткову ставку за кредити і активізує інвестиційну діяльність. У разі продажу цінних паперів, центральний банк списує певні суми з резервних рахунків комерційних банків, що зменшує пропозицію грошей і підвищує відсоткові ставки за кредити.

Регулювання норми обов’язкових резервів– це метод прямого впливу на обсяг банківських резервів. Обов’язкові резерви – це та частина активів комерційних банків, які вони зобов’язані зберігати на своїх рахунках у центральному банку. Норма обов’язкових резервів – це певний відсоток від залучених коштів комерційного банку. Регулюючи її, центральний банк впливає на економічну кон’юнктуру. Так, в умовах посилення інфляційних процесів, надмірного циклічного піднесення, центробанк вдається до підвищення норми обов’язкових резервів. Це призводить до зменшення кредитних ресурсів і інших наслідків, про які йшла мова вище. Навпаки, коли норма обов’язкових резервів зменшується, обсяг кредитних ресурсів комерційних банків зростає, що породжує позитивні зміни в інвестиційній і діловій активності. Вперше регулювання норми обов’язкових резервів було застосовано в США в 1933 році. Зараз до цього методу кредитно-грошової політики центробанки економічно розвинутих країн вдаються дуже рідко, лише в досить екстремальних ситуаціях. Але Національний банк України використовує цей та інші методи грошово-кредитної політики досить активно.

Селективні методи грошово-кредитної політики охоплюють контроль за окремими видами кредитів, регулювання ризику і ліквідності банківських операцій, проведення банківських ревізій, страхування депозитів, стимулювання банківської конкуренції.

Грошово-кредитна політика в Україні пройшла певну еволюцію. В 90-ті роки ХХ ст. кредити НБУ становили 80-90% емісійних кредитів, що стало однією з причин гіперінфляції в цей період. В цей же час надзвичайною була проблема розбіжності між офіційно проголошеною та фактичною обліковою ставкою НБУ. Це було зумовлено наданням пільгових кредитів деяким галузям народного господарства по дуже низьким ставкам, набагато нижчим за офіційно проголошені. Але отримані кредити йшли не на інвестиції і розвиток виробництва, а на «латання дірок» в економіці країни, і тому не могли позитивно вплинути на економічні процеси. Після грошової реформи 1996 року і введення гривні, наслідком жорсткої грошово-кредитної політики (політики «дорогих грошей») в Україні став надзвичайно низький рівень монетизації економіки (9,6% в 1996 році), що сформувало так званий «грошовий голод» і бартеризацію економіки.

Важливими проблемами в проведенні ефективної грошово-кредитної політики в Україні є також недосконала структура грошової маси, більшу частину якої складає готівка, знаходження великої кількості грошей в тіньовому обороті, а також досить значний рівень доларизації економіки, що деструктивно впливає на розвиток грошової системи країни. В останні роки НБУ перейшов до стимулюючої політики «дешевих грошей», що проявляється в зменшенні норми обов’язкових резервів та облікової ставки, в переході до фінансування бюджетного дефіциту переважно не за рахунок кредитної емісії, а випуску і продажу державних цінних паперів, збільшенні грошової маси та зростанні рівня монетизації економіки (до 32% в 2004 році). Така грошово-кредитна політика стала одним із важливих факторів економічного зростання в Україні, яке почалося в 2000 році.

Таким чином, на ефективність функціонування економіки значний вплив здійснює господарський механізм, і перш за все такі його складові, як фінансова система країни, фіскальна і монетарна політика, яку проводить держава.