4. Державно-монополістична стадія еволюції капіталістичної економічної системи

На початку ХХ ст. продуктивні сили починають переростати межі окремих монополістичних об’єднань, що зумовлює інтенсивніше одержавлення економіки, посилення ролі держави у розвитку продуктивних сил і еволюцію капіталу у напрямку державно-монополістичної форми. Державно-монополістичний капітал створюється шляхом поєднання і зрощування державного капіталу з монополістичним.

Перехід капіталізму до монополістичної стадії суттєво розширив можливості капіталістичного способу виробництва. Процеси концентрації та комбінування суспільного виробництва у ХХ ст. розвиваються з наростаючою швидкістю; структура суспільного виробництва ускладнюється з появою нових галузей. Новий спосіб виробництва, заснований на автоматизованій праці, створює умови для подальшого поглиблення суспільного характеру виробництва, яке висуває нові вимоги до форм і методів здійснення капіталістичного господарства. Основний зміст цих вимог зводиться до забезпечення більш планового регулювання суспільного виробництва й розподілу ресурсів. У процесі створення великих капіталістичних об’єднань межі планомірності, свідомого регулювання і контролю розширюються на базі приватнокапіталістичного усуспільнення, але, як свідчить досвід, без участі держави залишається неможливим забезпечення відносної пропорційності розвитку економіки у цілому. Таким чином, концентрація виробництва і капіталу створили умови для виникнення державно-монополістичного капіталізму.

Державно-монополістичний капіталізм як нове явище виникає в роки першої світової війни, яка суттєво розширила економічну діяльність держави, а світова криза 1928-1933 рр. ще більш прискорила процес переходу до державно-монополістичного капіталізму. Держава стає не тільки політичною силою, яка стоїть на сторожі капіталістичного порядку, але й силою, яка бере на себе загальні функції регулювання капіталістичного господарства.

Державно-монополістичний капіталізм – це поєднання сил приватних і державних монополій, цільове регулювання державою виробництва у національному масштабі за умов залишення приватнокапіталістичних відносин. Переростання монополістичного капіталізму в державно-монополістичний відбувається шляхом одержавлення капіталістичної економіки, яке охоплює власність на засоби виробництва (націоналізація окремих підприємств і цілих галузей, будівництво нових підприємств, створення змішаних компаній), транспорт і зв’язок, сферу обігу, зовнішню торгівлю і експорт капіталу, національний дохід, відносини між трудом і капіталом. Одержавлення охоплює весь процес відтворення суспільного капіталу і реалізується у різних формах. Так у Франції, Англії, Італії основною формою одержавлення стало одержавлення засобів виробництва; у Німеччині—кредитне регулювання; у США, Канаді—бюджетне регулювання. Внаслідок одержавлення з’явилися нові можливості для державного регулювання: програмування та прогнозування капіталістичної економіки. Держава свідомо встановлює та регулює такі глобальні макроекономічні пропорції суспільного відтворення, як співвідношення між попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням, між товарною і грошовою масою тощо. Загальний свідомий контроль, який здійснює колективний капітал в особі держави, поширюється до меж національних держав, а сьогодні і за їх межі.

Наслідком втручання держави в економіку стала модифікація відносин власності. За умов державно-монополістичного капіталізму змінюються виробничі відносини між найманим трудом і капіталом за рахунок державної регламентації умов найма, використання і звільнення робочої сили, її оплати і страхування. Виплати із державних і приватних фондів соціального страхування, безкоштовна освіта, часткова або повна компенсація витрат на перекваліфікацію – все це свідчить, що державно-монополістичний капіталізм здатен повніше (порівняно з монополістичним капіталом) розвивати систему продуктивних сил. Сьогодні держава виступає також центром перерозподільних процесів в економіці, їх регулятором і контролером.

Виникнення державно-монополістичного капіталізму—це свідоцтво того, що вільний ринок виявився не спроможним забезпечити пропорційний, безкризовий розвиток капіталістичної економіки. Зростання продуктивних сил, концентрація і централізація виробництва й капіталу, поглиблення розподілу праці вимагали планомірного регулювання економіки і тому найбільш суттєві зміни за умов державно-монополістичного капіталізму відбуваються у механізмі регулювання суспільного виробництва, у склад якого сьогодні входять приватнокапіталістичні регулятори відтворення (конкуренція), приватномонополістичне планування і державні методи централізованого регулювання.

Еволюція капіталізму – це природно-історичний процес, який підпорядковується певними закономірностями, які реалізуються через господарську діяльність і визначають напрямок її розвитку. Процес розвитку капіталізму—це процес подальшого поглиблення розподілу праці і зростання масштабів усуспільнення виробництва, наслідком яких стають зміна форм капіталістичної власності і механізму економічного регулювання.

Капіталізм, що створив велике машинне виробництво, обумовив прискорення процесу злиття роздрібнених процесів виробництва у різних галузях виробництва в єдиний взаємопов’язаний суспільний процес, істотно розвинув суспільний характер виробництва. Концентрація і централізація капіталу зумовили збільшення розмірів підприємств, розширили межі суспільно комбінованої праці.

Важливо відзначити, що процес усуспільнення виробництва, як надзвичайно важливий, визначальний, все ж не є абсолютним, оскільки на кожному етапі розвитку суспільства він взаємодіє з процесом відокремлення. Це єдність протилежностей, оскільки усуспільнення неможливе поза відокремленням, воно зростає лише через відокремлення. Але як би воно не зростало (досягаючи навіть загальнодержавних масштабів), проте народне господарство будь-якої країни складається з величезної кількості підприємств, об’єднань, фірм, які діють на основі відокремлення—економічної самостійності, самофінансування, самоокупності, самоуправління. Взаємодіючи, усуспільнення і відокремлення визначають єдність і цільність економіки, з одного боку, і відмінність, відокремленність господарських одиниць у межах цієї єдності, з іншого. Досвід довів, що через абсолютизацію усуспільнення в колишньому Радянському Союзі склалася така економіка, яка за своєю соціально-організаційно-економічною та технологічно-виробничою структурою суперечить сучасним тенденціям.

Головними напрямами сучасних процесів є, з одного боку, зростання усуспільнення господарства і піднесення на цій основі економічної ролі держави, а з іншого, - зростання ролі економічного відокремлення, що зумовлює все ширше використання ринку, ринкового господарства.

Сучасне життя свідчить, що реальне усуспільнення виробництва полягає не в одержавленні, створенні єдиної господарської монополії, а навпаки, у розвитку складної і розгалуженої системи інтеграції дрібного, середнього і великого виробництва, у переході від панування однієї форми власності, а саме державної, до багатоманітності і рівноправності різних форм власності, від односекторної до багатоукладної, “змішаної” економіки.