3. Особливості ринкової трансформації економіки України

Масштаби економічних перетворень, здійснених в Україні після 90-х років, були дуже широкі. Вважається, що Україна пережила цілих три трансформації: перехід від тоталітаризму до демократії, від частини народногосподарського комплексу СРСР до самостійної економіки і від економічного спаду до оздоровлення і росту. Дійсно, небагатьом країнам в історії людства приходилося вирішувати всі ці проблеми одночасно. Початком ринкових реформ в Україні можна вважати 1992 рік. Головною метою перетворень було створення в Україні соціально-орієнтованої економіки змішаного типу. Для досягнення цієї мети потрібно було здійснити цілий комплекс найскладніших системних перетворень. Разом з тим, відсутність науково розробленої програми перетворень, непідготовленість до ринкових відносин населення і керівників середньої і вищої ланок привели к багатьом помилкам, прорахункам і труднощам перехідного періоду.

Разом з цим перехідний період характеризувався об’єктивними складнощами, що відмічається вченими [1, с. 40].Це економічний спад, пов’язаний з модернізаційними процесами; обвальний розрив економічних зв’язків, пов’язаний з руйнуванням СРСР та Ради Економічної Взаємодопомоги; системна криза народного господарства СРСР; глибока структурна деформованість мілітаризованої та високомонополізованої економіки України з застарілою техніко-технологічною базою підприємств та надмірним ресурсо- та енерговитратним характером виробництв; складність екологічної ситуації, зумовленої Чорнобильською катастрофою.

Успішність трансформаційних процесів була обумовлена також тривалістю формування системи державного регулювання економіки (ДРЕ) в Україні. Створення власних грошової, фінансової, банківської, митної систем потребувало розробки законодавчої бази та створення відповідних державних установ.На формування системи ДРЕ України вплинули такі суб’єктивні фактори, як невпорядкованість відносин між основними гілками влади; відсутність на початковому етапі реформування наукової концепції та програми перетворень; недосконалість законодавчого забезпечення реформ; помилки та прорахунки уряду; відсутність команди реформаторів; традиції державного патерналізму (від лат. «рater» – батько); українська ментальність (соціально-психологічні особливості нації): консерватизм, обережність, надмірна терплячість, сподівання на чиюсь підтримку. В той же час самій системи ДРЕ України були притаманні специфічні риси: вплив традицій адміністративно-командної системи управління; відсутність чіткої стратегії перетворень; нераціональна організаційна структура управління; традиційні бюрократизм і корумпованість службовців [3, с.28–29].

Усі ці негативні фактори призвели до кризових економічних явищ у 1990–1994 рр.: ВВП знизився на 46,5%, дефіцит державного бюджету покривався прямою грошовою емісією НБУ; внаслідок чого гіперінфляція перевищила 10250%.

В період 1995–1998 рр. інтенсивність падіння виробництва знизилась, накопичувались передумови виведення економіки з кризи. Незважаючи на усі складнощі, до 2000 року були переборені фінансовий хаос та гіперінфляція, викликані бюджетним дефіцитом, проведена грошова реформа, створені правові та економічні інститути ринкової економіки, почалися структурні перетворення економіки. Тобто, до 2000 року були створені засади не тільки змішаної економіки, але й її інфраструктури. З 2000 року темпи зростання ВВП почали стабільно підвищуватись.

Серед перетворювань, здійснених у перехідний період, найбільші соціально-економічні протиріччя виникли у зв’язку з процесами роздержавлення і приватизації. З одного боку, внаслідок роздержавлення суттєво зменшилась частка державної власності, почалось становлення інших форм власності, здійснилось акціонування значної частини підприємств та зосередження частини державної власності в руках трудових колективів. Але, з другого боку, приватизація та роздержавлення супроводжувались негативними явищами та руйнівними процесами. Так, частка державної власності була надмірно знижена, в тому числі за рахунок приватизації прибуткових підприємств.

Первісне нагромадження капіталу йшло більшістю шляхом розкрадання державної власності, економічної злочинності та формування тіньової економіки при посиленні процесу відчуження праці від власності, що означало подальшу диференціацію доходів, зниження соціальної захищеності та, як наслідок, посилення соціальної напруги у суспільстві. Цілком справедливо ці процеси розглядаються як формальний та фактичний перехід від суспільної до приватної власності з відділенням основної маси працівників від засобів виробництва. Виділяються також два методи первісного нагромадження капіталу в Україні – приватизація, що реально економічно зайшла набагато далі, ніж це представлено у формально-правовому вираженні, і інфляція, що дозволила за короткий час зібрати великі грошові накопичення і перерозподілити багатство [2, с. 6–7].

Проява корпоративних інтересів, номенклатурний характер приватизації призвели до заниження вартості багатьох об’єктів приватизації і, як наслідок, до значного зменшення доходів від приватизації до держбюджету. Це призвело у 2005 році до перегляду через суди результатів приватизації низки значних промислових підприємств.

Отже, які ж підсумки трансформації економіки України на початку 2005 року? Безумовно, створені основи змішаної економічної системи, хоча не всі ринки працюють однаково ефективно. Держава лишенабуває досвід регулюючого впливу на суспільне господарство в нових умовах та в цілях забезпечення економічного зростання іноді ще суттєво втручається у ціноутворення. В той же час ще не сформовані умови оптимізації ринкової ефективності та соціальної захищеності всіх громадян, що є обов’язковим для соціально орієнтованих суспільств.

На даний час Світовий банк відносить Україну (як і більшість постсоціалістичних країн) до «ринків, що народжуються» (emergingmarkets). Одним із критеріїв віднесення до цієї категорії вважається річний ВНП на душу населення у розмірі менш 9,6 тис. дол [1, с.35]. У 2004 році в Україні цей показник досягав приблизно 7290 дол. [8].

Для подальшого усталеного економічного зростання в Україні необхідно створити економічну модель: національну - за формою та інноваційну за змістом. Фундаментом подальшого економічного зростання повинні стати державна підтримка та розвиток власного виробництва, активне впровадження структурної, інноваційної та інвестиційної політики, удосконалення податкової політики та посилення соціальної орієнтації економіки.

Таким чином, Україна, реалізуючи визнані людством закони та правила ринкової економіки, одночасно почуває вплив на економічні відносини української історії, культури, звичаїв, політики та наявності економічних ресурсів, і все це, безумовно, призводить до створення своєї, власної української моделі ринкової економіки.