4. Державне регулювання доходів і соціальний захист населення

В умовах формування ринкової економіки особливо важливою є державна політика доходів, яка спрямована на їх перерозподіл через державний бюджет шляхом оподаткування та соціальних виплат, системи соціального забезпечення та страхування. Здійснюючи через держбюджет перерозподіл доходів, держава тим самим вирішує, хоча і частково, проблему бідності та нерівності розподілу доходів. Завдяки системі оподаткування та державним виплатам значна частина національного доходу переходить від тих верств населення, які мають високі доходи, до малозабезпечених, створюються умови для нормального відтворення робочої сили.

У всіх країнах діють системи соціальної підтримки малозабезпечених. Уряди країн згідно з пріоритетами соціальної політики та діючими спеціальними соціальними програмами надають соціальні трансферти. Соціальні трансферти – це система грошових чи натуральних виплат малозабезпеченим верствам населення, яка не пов’язана з їх минулою чи сучасною участю в господарській діяльності. Соціальні виплати та послуги різноманітні. Вони диференційовані по джерелам формування та засобам фінансування, умовам надання їх населенню. Грошові соціальні виплати пов’язані з компенсацією втрати чи зменшення доходу у випадках повної або часткової втрати дієздатності, народження дітей, втрати годувальника чи роботи. Ці грошові соціальні виплати доповнюються повністю або частково безкоштовними послугами охорони здоров’я, освіти, житлового та транспортного секторів. Соціальні трансферти можуть приймати також вигляд пільгового оподаткування.

Держава перерозподіляє доходи також шляхом зміни ринкових цін, наприклад, контролюючи ціни на основні продукти харчування чи вводячи мінімальні ставки заробітної плати.

Слід завважити, що соціальне регулювання, з одного боку, націлене не лише на перерозподіл доходів, але й на інші показники рівня життя, зокрема, охорону навколишнього довкілля, захист прав споживачів. З іншого боку, соціальне регулювання не є виключно привілеєм держави. Воно може здійснюватись профспілками, релігійними чи іншими недержавними організаціями.

Таким чином, розподіл коштів за програмами допомоги здійснюється за трьома напрямками. Перший напрямок характеризується тим, що частина коштів, яку отримує населення, залежить від трудового внеску людини, але при цьому звертається увага і на розмір задоволених потреб. Другий напрямок охоплює виплати, які не мають ніякого зв’язку з трудовою діяльністю. Це виплати багатодітним сім’ям, одиноким батькам, виплати на спеціалізоване лікування, дотації держави на утримання дітей в дитячих закладах чи школах-інтернатах. Особливість третього напрямку визначається тим, що основну частину пільг та послуг населення отримує безпосередньо в натуральній формі через відповідні заклади.

Всі ці виплати націлені на пом’якшення розбіжностей в рівнях доходів, сприяння задоволенню потреб, найбільш важливих з точки зору формування здібностей до праці, розвитку особистості, досягнення більш високого загальноосвітнього та культурного рівня, доступної охорони здоров’я, пенсійного забезпечення. А тому державна політика в цих напрямках повинна бути активною. Але надмірне активне втручання держави в перерозподільні процеси, вирівнювання доходів приводить до зниження ділової активності в суспільстві, скорочення ефективності виробництва в цілому. З іншого боку, зменшення ролі держави в регулюванні доходів населення призводить до зростання диференціації доходів, соціальної напруженості, загострення соціальних конфліктів і зниження ефективності виробництва. Тому дуже важливим є досягнення оптимальних розмірів втручання держави в регулювання соціальних відносин.

Політика доходів представляє собою складову частину соціальної політики держави, яка націлена на стабілізацію життєвого рівня населення і неприпустимість масової бідності, підтримку стабільного рівня реальних доходів населення, матеріальну підтримку безробітних, розвиток галузей соціальної сфери, запобігання соціальним конфліктам на економічній основі тощо. Важливою задачею соціальної політики є підтримка в першу чергу мало захищених верств населення.

Відомо, що реальні доходи населення – це купівельна спроможність номінальних доходів. Тому як вагомий самостійний фактор, що впливає на споживання та заощадження, необхідно розглядати і рівень цін, а, значить і проблему захисту грошових доходів від інфляції. З цією метою застосовується індексація, тобто встановлений державою механізм підвищення грошових доходів населення, який дозволяє частково чи повністю відшкодувати подорожчання споживчих благ. Індексація доходів націлена на підтримку особливо соціально вразливих груп населення, які мають фіксовані доходи – пенсіонерів, інвалідів, багатодітних сімей, а також молоді.

Індексація доходів ведеться на основі врахування зростання вартості життя. Оцінка змін вартості життя здійснюється з розрахунку індексу цін та тарифів фіксованого набору товарів та послуг, які включаються до споживчого кошика. Верховна Рада України визначає кількість товарів і послуг, що складають цей кошик, та його загальну вартість. Прожитковий мінімум в Україні встановлюється окремо для кожної з чотирьох основних категорій: для працездатних людей, непрацездатних (пенсіонери, інваліди), а також для дітей дошкільного та шкільного віку.