§ 4. Психологічні основи методики

Психологічною основою методики є вчення психологів та

психолінгвістів про розвиток мовних функцій, усвідомлення мови

дітьми (Л. С. Виготський, С. Л. Рубінштейн, Н. І. Жинкін, Д. Б.

Ельконін, А. К. Маркова, Г. М. Леушина, С. М. Карпова, Ф. О. Сохін,

Г. М. Розенгарт-Пупко та ін.), про мовну діяльність (О. О. Леонтьев),

Предметом психологічного дослідження е мовлення, мовленнєва

діяльність, спілкування (комунікація) .

Мовлення – це оволодіння і застосування особистітю певної

мови в процесі її спілкування з іншими людьми, в процесі

11

мовленнєвої діяльності. Вперше розмежування понять мови і

мовлення в лінгвістичну науку ввів швейцарський вчений Фердінанд

де Соссюр: «розділяючи «мову і мовлення, ми тим самим

відокремлюємо соціальне від індивідуального» .

С. Л. Рубінштєйн у статті «Мовлення» розкриває психологічне

розуміння мовних функцій: комунікативної, сигніфікатнвної, функції

вираження та емоційного впливу. На його думку, педагогам слід

особливу увагу звернути на розвиток у дитини функції емоційного

впливу та вираження, оскільки вони є основою спілкування. С. Л.

Рубінштейн (разом з Г. М. Леушиною) розкрив психологічні аспекти

зв'язної мови та її розвиток у дітей дошкільного віку, який йде від

ситуативного до контекстного мовлення. Його вчення с основою

методики навчання дітей-дошкільників зв'язного мовлення.

Зв'язність, за С. Л. Рубінштейном, означає адекватність мовного

оформлення думки мовця з точки зору її зрозумілості для

слухаючого. Генетично первинною формою мовлення є ситуативне,

зрозуміти яке можна тільки в певній ситуації. Поступово дитина

оволодіває контекстним мовленням, яке може бути зрозумілим лише

на основі його предметного вмісту, контексту. Ситуативні і контекстні

моменти завжди перебувають у внутрішньому взаємозв'язку. Тому

можна говорити лише про те, який з цих видів мовлення є панівним.

Отже, дитина від виключного панування (до чотирьох, років)

ситуативного мовлення переходить до панування контекстного

(після п'яти років). Проте контекстне мовлення не нашаровується

механічно на ситуативне і не витісняє його. Ці обидві форми

мовлення співіснують у дітей, як і у дорослої людини.

За даними Г. М. Леушиної, 3. М. Істоміної, протягом дошкільного

віку в наочній ситуації переважає ситуативне мовлення, під час

самостійних творчих розповідей дитина вдається до контекстного

мовлення.

Психологічну періодизацію мовного розвитку дитини дає А. К.

Маркова.В основу періодизації покладено становлення,

диференціацію функцій мови та обслуговуючих їх форм.

Немовлячий вік (до одного року). Мовні функції – соціально-

емоційний контакт з дорослими, називання предмета словом (тобто

експрес

сивна та номінативна функції), на кінець року з'являється

індикативна функція (називання ознак предметів). Форми мови:

гукання, гуління, лепет, складовий контур слова, слова.

Ранній вік (від одного до трьох років). Мовні функції –

узагальнююча (слово вживається по відношенню до групи, класу

предметів), вказівна (це м'ячик). Форми мови: речення, ситуативне

та діалогічне мовлення.

12

Дошкільний вік. (від трьох до шести-семи років), Мовні функції –

соціальний контакт, регулююча, плануюча функції мови. Спочатку,

за даними Р. Є. Левіної, це резюмуюче, констатуюче мовлення з

приводу дії, яка вже відбулася, пізніше мовлення набуває функції

плануючої дії.

Розвиток плануючої функції мови протягом дошкільного віку (Л.

С. Виготський, Р. Є, Левіна) проходить три етапи: а) планування для

інших (звертаючись до дорослих, називає свою майбутню дію); б)

планування для себе (промовляє собі, що вона буде робити); в)

внутрішпьо-мовне планування. Форми мови: монологічне,

контекстне, внутрішнє мовлення, мовлення-повідомлення (Д. Б.

Ельконін), мовлення-пояснення (М. М. Поддьяков, Й. І. Кузіна),

мовлення-міркування, мовлення-інструкція.

На другому етапі з'являється розрізнення більш далеких фонем,

але відсутня диференціація близьких. Вимова неправильна,

спотворена. Дитина чує звуки інакше, ніж дорослі. Діти не помічають

неправильної вимови звуків.

На третьому етапі дитина чує звуки у відповідності з їх

фонематичними ознаками. Впізнає неправильну вимову звуків, хоч

сама ще багато звуків не вимовляє.

На четвертому етапі дитяче мовлення стає правильним. Дитина

диференціює правильну і неправильну вимову звуків, намагається їх

виправити.

На п'ятому етапі завершується процес фонематичного розвитку,

дитина чує і говорить правильно. З'являється усвідомлення звукової

сторони мови.

Перші три етапи дитина проходить до трьох років, два наступні –

в дошкільному віці.

Отже, за даними психологів, розвиток усвідомлення звукової

сторони мови є центральним моментом засвоєння мови в

дошкільному віці. Воно є основою формування граматичної сторони

рідної мови, а також виступає передумовою нового етапу володіння

звуковою стороною мови – навчання грамоти.

На основі раннього усвідомлення дитиною звукової сторони

мови Д. Б. Ельконін розробив нову методику навчання звуковому

аналізу слів та читання. Дитині дається карточка із зображенням

предмета (скажімо, сом), під картинкою накреслено схему звукового

складу слова (три клітинки), яка відповідає кількості звуків у слові.

Дитині пропонується виділити кожний звук і заповнити схему

фішками.

Основний прийом виділення звуку – його інтонування.

Наприклад, у слові сом спочатку інтонаційно вимовляється перший

звук – ссссом, потім другий – єооом , нарешті, третій – соммм. На

13

другому етапі дітей знайомлять з буквами, що означають голосні

звуки: знайома буква вставляється в схему звукового аналізу слова.

Після ознайомлення з приголосними діти складають склади ма, мо,

му, ми, ра, ри, ро, ру; читають їх. Після цього поступово переходять

до читання слів за експериментальним букварем Д. Б. Ельконіна.