4. Харківська журналістика 1810-1820 рр.

«Харьковский Демокрит». Цензурний дозвіл на перше число журналу датований 7 січня 1816 р. Видавцем його виступив Василь Маслович, студент Харківського університету, що закінчував курс навчання. Але літературний талант видавця був досить слабким і це позначилося і на журналі, це була друга (крім виїзду видавця у столицю) причина короткого віку журналу, третьою можна вважати нерозвиненість літературного життя в Харкові, відсутність широкої громадськості, а головне – творчої підтримки журналу подібного гумористичного напрямку.

З оригінальними творами в часописі виступали Г. Квітка, О. Сомов, Іван Срезневський, Д. Ярославський., широко друкувалися байки і сатиричні вірші Якима Рахімова, на той час уже покійного. Серед перекладачів зустрічаємо імя Р. Донорського. Але головним автором був його видавець Маслович.

Видавець декларував мету поміщати у журналі твори нашого краю.

Назва журналу пов’язана з тим, що за свідченнями біографів Демокріт був наділений глибоким сатиричним сприйняттям дійсності і не міг без сміху дивитися на людські пристрасті та клопоти, наслідував назвою Петербурзького Демокріта.

Журнал мав три відділи «Поезія», «Проза», «Суміш». Але переважали поетичні твори. Головна ідея опублікованих творів – природність людської моралі, запровадження в читацьку свідомість просвітницького варіанту народності, самоцінності простонародності, як незіпсутої цивілізації. Журнал викривав хабарництво, хвалькуватість, підлабузництво дворян, але гумористична спрямованість рідко мала виразну суспільну адресу.

Уже перший номер відкривався поемою «Заснування Харкова», що присвячувалася громадянам Слобідсько-Української губернії. Чимало матеріалів у журналі демонструють, що на той час українська мова була ще в процесі свого становлення, але нею були написані уже цілі завершені твори, а не лише діалоги чи окремі частини, але автор їм давав російські назви.

В. Маслович був другим автором після Котляревського, хто спробував писати художні твори українською мовою, а його журнал був першим часописом, що надрукував українські літературні твори. Видавець сміливо заявив про прагнення творити літературне життя у провінції.

«Украинский вестник» став першим в під російській Україні літературно-мистецьким, науковим і громадським місячником, що почав виходити одночасно з «Харьковским Демокритом», але видання якого продовжувалося 4 роки (1816-1819).

Ініціатива створення в Харкові поважного часопису загального типу для реалізації літературних талантів краю належала професорові університету Іванові Срезневському. Редагування журналу взяли на себе Є. Філомафітський, Р. Донорський та Г. Квітка. Проте на початку 1817 р. Квітка відмовився вважатися надалі видавцем, хоча друкуватися і не припинив. У 1818 р. відмовився від редакторської праці і Р. Донорський.

Тираж видання був на ті часи досить значним – 350-500 екземплярів.

Назва Україна вживалася тоді лише по відношенню до харківських полків, і її вживання у назві видання було виявом місцевого патріотизму, і означало орієнтацію на місцевих авторів, тематику, читачів.

Спочатку видавці будували журнал з 6 розділів:

• «Науки і мистецтва»

• Мальовнича проза

• Дитяче читання

• Вірші

• Харківські записки

• Суміш

Але потім видавці відмовилися від Дитячого читання., а «Мальовнича проза» і Вірші були об’єднані у»Красне письменство» з підрозілами. Перший розділ був переіменований у «Наукові статті», з нього до другого розділу були перенесені всі літературно-художні матеріали. Таким чином, за рік було сформовано обличчя журналу, хоча матеріали часто були розкидані по всьому журналу.

Як для загального часопису в ньому було опубліковано чимало матеріалів з природничих наук, у чому слід вбачати вплив університету. Початок їм поклав магістр хімії Орест Шуман двома «Листами до видавців» - перший розповідав про дитину, що зїла алебастрову іграшку і загинула від отруєння. Другий – про фальшиве золото, що продавалося на харківських ярмарках. Обидва листи були пересторогою для обивателів від необережних покупок.

Наступна стаття розповідала про видобування вугілля в Донбасі, вона викликала резонанс, обмін думками.

Видавці друкували промови науковців університету. Так, тут була надрукована промова професора ботаніки 2Про щорічну вирубку лісів і потребу і збереженні і поповненні оних»., ця промова розкривала важливу екологічну проблему.

Але найбільшою сенсацією стала стаття «Про тваринний магнетизм», так тоді розумілося вчення, що згодом дістане назву «психоаналіз».

Широко були представлені ігуманітарні науки. Важливе місце посіли історичні праці, причому всі вони були зорієнтовані на вивчення історії України (Іван Срезнєвский «Про богослужіння руське при язичництві»

Друкувалися і перекладні праці, як , наприклад, лист Жан-Жака Руссо до Вольтера. 1756 р. Але ці матеріали правили за додаткові прикраси розділу, і поєднували матеріали харків’ян зі світовою традицією.

Естетичну програму видання формував Розумник Донорський, і тут йому належить щонайменше два здобутки:

1. Теорія наслідування гармонії слова, яка є особливо цікавою з погляду наступного розвитку художньої думки – звуки асоціюються не лише з кольорами, але й з предметами

2. Теорія мальовничої прози.

У відділі «Красне письменство» видавці друкували світових класиків. Лише Іван Пилипович Вернет витримав конкуренцію із зарубіжними авторитетами. Його твори зорієнтовані з одного боку на «Сентиментальну подорож « Стерна, з другої на швейцарську літературну школу, представником якої був Руссо. Твори вернета – безсюжетні етюди, де поєднують авторські спогади, філософські роздуми і цитати з улюблених письменників. Багато думок, суголосних з думками Сковороди, знаходимо у творах Вернета.

У відділі віршів виступали з перекладами, а потім і з власними віршами Іван Срезневський, Євграф Філомафітський, Павло Куницький, Орест Сомов, Любов Кричевські.

У числі співробітників журналу значився і Гулак-Артемовський. Зокрема, все більше місця відводиться перекладам з польської, надруковану «Промову в день відкриття кафедри польської мови при Імператорському харківському університеті», перелічуючи словянські мови, поряд з польською і російською Гулак-Артемовський назвав і українську. Також тут надруковано «Пан та собака», «Супліка до Грицька К…ки» та інші твори.

Відділ Харківські записки заповнювалися звітами про діяльність харківського добродійного товариства, розповідалося про урочисті події в університеті.

Відділ Суміш складали відомості про книжки, що вийшли з друкарні університету, але ґрунтовна критика була відсутня. Тут також розміщувалося листування з читачами.

Саме «Харьковский вестник» став блискучим зачином української журналістики В Харкові.

У 1917 р. в Харкові зароджується і галузева журналістика. Її первістком став «Украинский домовой», але вийшли лише 2 його числа. Видавав його професор університету Федір Пільг ер, а сам часопис було присвячено проблемам ветеринарії. У статтях журналу йшлося про про потребу розвитку ветеринарної науки та зєднання її з практикою утримування домашніх тварин, давалися характеристики свійських тварин, викладалися запобіжні засоби проти їх захворювання та методи лікування.

У статті «Загальна користь від скотарства» Пілгер вказав на те, що поміщики розорюють селян і від цього скорочується поголів’я худоби. Журнал було негайно закрито.

«Харьковские известия» її видання зініціював Вербицький. Це була щотижнева газета, що мала формат А3 і виходила на 4 сторінках. Дайджестові видання – передруки зі столичної преси. Складалася з 3 розділів: «Повідомлення», «Суміш», «Об’яви». У газеті друкувалися обяви власників книгарень про нові книжки, ціни на них, про продаж нерухомості, віддання на службу кріпаків.

Після зняття Вербицького відділ об’яв був значно скорочений, тепер тут друкувалися повідомлення губернського правління

Розділ «Суміш» заповнювався переважно анекдотами.

«Повідомлення» найчастіше заповнювалися передруками із «Северная пчела» і «Северная почта». Але вербицький запропонував декільком особам, що вирущали з Харкова за кордон, стати спеціальними кореспондентами. Головними об’єктами подій стали університет, губернаторство і події в місті

«Витяг з метеорологічних спостережень у с. Кручику», автором яких був Василь карабін, але такого роду матеріали були рідкісними.

«Украинский журнал» - літературно-мистецький, науковий і громадсько-політичний двотижневик, що видавався Харківським університетом. Редактором виступав ректор університету, у вступній статті він заявив про намір вміщувати у виданні моральні статті і ті, що стосуються наукової праці університету, історичних відомостей, землеробства, торгівлі і промисловості Півдня Росії.

Тираж видання – 600 примірників, був значним для того часу, спочатку друкували списки передплатників, потім потреба в такій саморекламі відпала.

Поділи на розділи не мав, кожний матеріал вміщувався під римською цифрою. Спочатку був додаток – зведення метеорологічних спостережень, потім додаток зник.

Свобода значно зменшилася, статті про моду вилучалися як непристойні і невідповідні для тої верстви, що читала журнал.

Вміщено промову Панаса Могилевського, декану філологічного факультету «Про користь, що виникає від читання Святого Письма».. Подібних публікацій було чимало, але їм місце у релігійному часописі.

Але «Украинский журнал» друкував і статті з природничих наук – «Про Місяць», «Про лічильні системи». У журналі публікувалися важливі для того часу наукові працці, які становили інтерес як у читача, так і у науковців.

Праця Івана Кулжицького «Деякі зауваження щодо історії і характеру малоросійської поезії» - перша праця, що звернула увагу на багатовікову традицію українського фольклору. Але при цьому автор не знайомий з явищем міжмовних синонімів і критикує українську мову, що гарна дівчина називається ще й вродливою.

Але головним автором був сам редактор О. Склабовський, зокрема він написав «Розгляд оди, вибраної Ломоносовим з Іова» - аналіз твору Ломоносова, зіставлення з біблійною книгою. Він бачить у класика як вдалі місця, так і недоліки.

Друкує у журналі вірші декабриста Раєвського, хоча розуміє, що той політичний злочинець, і такі матеріали можуть обернутися для нього неприємностями.

Українська альманахова журналістика 1830-1840-х рр..

На рубежі 1825-26 років в Росії розпочалася нова епоха, зміст якої визначався страхом царського уряду перед можливими новими повстаннями. Було зроблено все, аби придушити в країні Віль думку, творчу свободу, які негайно породжували в людині заперечення довкілля.

Прийнятий у 1926 р. «Цензурний устав»:

• людина, яка б намагалася створювати видання мала б пройти спеціальну перевірку цензурного комітету з поданням донього програми видання, своїх попередніх творів і послужного списку

• заборонялися твори, де прямо або опосередковано піддавалося сумнівам Святе Письмо

• заборонялася логічна і філософська література, окрім навчальних книг для юнацтва

• твори, де засуджувався монархічний спосіб правління

І. Срезневський разом з Коваленком, Розковшенком, Шпигоцькимта Костомаровим, Метлинським, Корсунем утворюють харківську школу романтиків. Школа не лишила за собою маніфестів, але головна ідея, яку утверджували харківські романтики, полягала в захисті літературного статусу української мови, і головним доказом цього була велич фольклорних надбань.

У статті «Погляди на пам’ятки української народної словесності» І. Срезнєвский з оптимізмом писав про перспективи української літератури. Створення першої історико-літературної Концепції належало М. Костомарову – його стаття називалася «Огляд творів, написаних українською мовою».Автор не ставить питання бути чи не бути українській мові, а сприймає її як уставлений факт, пише її історію.

Харківські романтики намагалися довести російському уряду, що розвиток української мови йому не зашкодить.

У лютому 1830 р. в середовищі харківських друзів виникла ідея видання літературних і наукових праць під назвою «Украинский альманах», організаторами стали І. Срезневський та Розковшено. Через брак коштів альманах вийшов тільки у вересні 1831 р. Книжечка мала 36 сторінак, але це був первісток української альманахової журналістики.

Упорядник висувалася вимога або подавати твори українською мовою, або пов’язані з українською тематикою, але послідовно дотриматися її не вдалося.

Окрасою книжки став вірш Левка Боровиковського «Козак», що давав блискуче втілення на українському ґрунті романтичного типу героя.

На сторінках альманаху дебютував і Євген Гребінка з твором, написаними російською мовою «Рогдаев пир».

Шпигоцькому, на думку дослідників, належить і прозовий твір «Гаркуша2, що надрукований без підпису.

З віршів Срезневського варто відзначити «Молдавські пісні» - переспіви фольклору, також він опублікував 9 ліричних пісень і 2 думи

«Український альманах», незважаючи на свою зовнішню скромність і не претензійність, започаткував цілу низку побібного роду видань на Україні. Основні засади добору матеріалу, такі як поєднання прозових і поетичних творів, наукових, історико-літературних праць і красного письменства, фольклору і літературних послань, перекладів і оригіналів творів, вміщення поруч українських і російських текстів – усе це було продуктивно сприйнято творцями майбутньої альманахової журналістики.

Наступним виданням Харківської школи романтиків став альманах «Утренняя звезда», що вийшов на межі 1833-34 рр.. Керівником нового видання виступив Іван Петров, який займав посаду губернського скарбника. Йому й підкинув ідею нового альманаху Г. Квітка, а сам зайнявся збиранням для нього матеріалу.

Друга книжка цього ж альманаху стала першою україномовною книгою.

У першій книжці альманаху була надрукована стаття І. Срезневського «Уривки із записок про старця Григорія Сковороду», до статті додавався портрет – перше зображення філософа. У нарисі Сковорода поставав як романтичний герой, самотній і відчужений від суспільства, творець релігійно-міфологічного вчення, вічний мандрівник. І Срезневський високо оцінив поетичну творчість Г. Сковороди, зокрема збірку «Сад божественніх песен». А ось «Басни Харьковские» І.Срезнєвський оцінив не високо і Г. Квітці довелося вжяти філософа під свій захист.

Друга книжка відкривалася творами Грицька Основяненка. Взяв участь і Гулак-Артемовський, але крім двох байок і вже опублікованої баллади «Рибка» нічого нового не запропонував. Але «Утренняя звезла» стала тереном боротьби котляревщини і нового стилю.

«Супліка до пана іздателя», хоч і була написана в гуморному тоні, створювала відчуття контексту української молодої літератури, відкидала заперечення української творчості з боку російської журналістики і заохочувала нові праці.

«Солдатський патрет» і «Супліка знадобилися для того», щоб надрукувати уривок з «Марусі» - «Малоросійський ранок». І. Срезневський виступив з уривком із «Запорозької Старовини», що тоді почала виходити першими випусками.

Г. Квітка згрупував на сторінках альманаху провідних авторів молодої української літератури. Зважаючи на літографію української дівчини, портрет Сковороди і краєвид Харкова, то можна вважати цей альманах першим ілюстрованим виданням.

Ознакою розвитку українського літературного процесу стала спроба української творчої інтелігенції видавати свій часопис. Ініціатива належала Г. Квітці, який прагнув видати додаток до «Отечественніх записок» українською мовою. Але в цьому видання літературно-критичний відділ очолив Бєлінський, який по відношенню до всього українського був налаштований досить агресивно. Тому, зібрані твори довелося видати альманахом, який було названо «Ластівка». Відкривався альманах вступним словом Є. Гребінки «Так собі до земляків», у якому автор створює образ поміщика, який живе одним життям зі своїм народом. Передмова була датована 7 січня 1841 р.

Це був перший альманах, що спеціалізувався саме на представленні української літератури, видання повністю орієнтувалося на українського читача, російські тексти були відсутні.

Уперше після Кобзаря тут були опубліковані нові твори Т. Шевченка – «Вітре буйний», «Причинна», «На вічну пам'ять Котляревському», «Тече вода в синє море» уривок з поеми «Гайдамаки».

Також тут були вміщені поетичні твори Л. Боровиковського – «Чорноморець», «Вивідка», «Розставання» - на основі «Їхав козак за Дунай».

Дебютував у «Ластівці» й Віктор Забілаз віршами на теми глибокого нещасливого кохання.

Г. Квітка «Пархомове снідання» та «Напущення як завязано», повість «Сердешна Оксана».

П. Куліш «Циган2.

У «Ластівці» проявилося прощання з котляревщиною, яка була остаточно подолана.

Альманах «Сніп» був також виданням харківської школи романтиків, але її склад на той час значно змінився. Альманах мав підзаголовок «Український новорічник», у відповідності до образу снопа, упорядник так окреслив свою роль «Скрутив Олександр Корсун». Після цього містився напис «рік перший», тобто планувалося, що виданя буде періодичним.

Головним автором альманаху вважали Костомарова, який заповнив своїми творами не менш третини книжки.Відкривався збірник трагедією «Переяславська ніч». На відміну від драматургії, вірші Костомарова не відзначалися довершеністю.

Кореницький «Вечерниці». Вперше опубліковані вірші М. Петренка «Дивлюсь я на небо», «Вечірній дзвін», «Туди мої очі». Його дебют став відкриттям талановитого поета, підніс саме значення альманаху.

«Молодик» складався з трьох томів, він став дітищем Івана Бецькогго. У матеріалі «Від видавця» він висловив подяку усім авторам. Складався з 3 томів: у першому тому друкувалися художні твори харківських письменників російською мовою, у другому розміщувався український відділ, третій містив наукові статті і матеріали з історії України.Альманах задумувався з продовженням, але смерть Квітки, виїзд Костомарова не дали здійснитися цим планам.

Окрасою першого тому став родинний переказ Квіток «Заснування Харкова», «Підбрехач», «Перекотиполе».

У відділі віршів були опубліковані три нові твори Т. Шевченка «Думка», «Утоплена»., «Н. Маркевичу».

Серед критичних творів слід назвати працю М. Костомарова «Огляд творів, писаних малоросійською мовою», який був першою оглядовою критичною статтею про українську літературу. Він серед українських письменників особливо відзначає Квітку.

Альманах «Киевлянін» М. Максимовича. Усього вийшло три книжки альманаху у 1840, 1841, 1850 р. Перші два томи вийшли у Києві, останній – у Москві. У своїх засадах видання орієнтувалося на київську та українську тематику. Окрасою першої книги стали твори самого Максимовича. Стаття «Огляд старого Києва» представляє цікаву реконструкцію старої частини міста з розглядом того, коли і ким побудована та чи інша споруда. До статті додавалася карта, щоб полегшити орієнтацію на місцевості.

Стаття «Про надгробки у Печерському монастирі» розповідає про могили на території Києво0Печерської Лаври.

Упорядник запросив до участі в альманасі В. Бенедиктова, Ф. Глинку, В. Жуковського, В. Домбровського.

Перша книга прикметна тим, що у ній відбувся дебют П. Куліша. Він опублікував тут цикл «Малоросійські повідання». Стаття Максимовича «Сказання про Коліївщину» була заборонена цензурою. Але книга не користувалася попитом у читачів.

У другому виданні була надрукована повість «Огненний Змій» П. Куліша, Г. квітка – «Добрий пан». Друга книжка була більш вдалою

Третя книга зявилася у світі лише через 9 років, у ній широко представлена творчість російських авторів. В науковому відділі виступив С. М. Соловйов з нарисом «Велика княгиня Ольга», кн.. М. О. Оболенський «Про дві найдавніші святині Києва: мощі св. Климента і хрест Великої Княгині Ольги». Окрасою збірника стала стаття М. Максимовича «Про місто Степан» викладала історію волинського містечка, відомого з 13 ст.В науково-історичному відділі були надруковані людинознавчі матеріали про Княгиню Ольгу, князя Михайла Чернігівського, гетьмана Сагайдачного.

Альманах згуртував наукові мистецькі сили навколо творення української літератури і науки, але несприятлива політична ситуація і стан здоров’я упорядника не дозволили йому перетворитися на повноцінне друковане видання.

«Юний руський сборник» А. Метлинського – цей альманах був останнім проявом діяльностіі Харківської школи романтиків. Його видання слід розглядати як подвиг, бо після розправи з Кирило-Мефодіївським братстом, настала десятилітня перерва в історії нашого розвитку. А Метлинський, на самому початку сміливо заявив своїм виданням, що українська мова і українська інтелігенція живі.

Першу книжку склали дві великі добірки ліричних віршів «Думи та співи» Михайла Петренка та «Думки і пісні» самого упорядника. Саме тут були опубліковані 17 з 19 віршів Петренка, що дійшли до сьогодні. – цикл «Слов’янськ». Твори поетів відривали українську літературу від бурлескної традиції, ще живої котляревщини, супроводжували її в світ романтичних героїв і уявлень.

Вміщена поема Макаровського «Наталя або дві долі разом2 – невисокий поетичний талант, але глибоке відтворення звичаїв.

У кінцевій книжці друкувалася драма Г. Квітки «Щира любов або Милий дорогше щастя».