9. Журналістика та філософія, їх співвідношення

У кінці 19 ст суспільство усвідомлювало дедалі глибшу кризу самодержавства, у стані кризи перебувала і церква, про що свідчить поширення атеїзму і поява багатьох сект протестантизму, які складали конкуренцію офіційній Російській православній релігії. Церква потебувала оновлення, посилення роз’яснювальної діяльності. Сприяти цьому повинна була журналістика. Розв’язати це завдання – обґрунтувати засади православного світогляду на сучасному рівні прагнув журнал «Вера і Разум», що апелював до релігійно-філософських учень Античності, Середніх віків, новоєвропейської і вітчизняної філософії. Журнал приділяв значну увагу проблемам культури, науки, політики, моралі, аналізуючи і коментуючи їх з позицій православ’я.

Це був перший філософський журнал у Росії, який мав теоретичну богословську орієнтацію.

Організатором журналу виступив єпископ Харківський і Охтирський Амвросій. За його ж запрошенням участь у журналі брали відомі учені-богослови – професори духовних академій і університетів: Кудрявцев, Ліницький, Корсунський, Надлер, Остроумов, Лебедєв.

Видавцем його виступала Харківська духовна семінарія.

Головними відділами журналу церковний і філософський, хоча розрізнення між ними було чисто умовне. Церковний насправді писав не про церкву, а про релігію, висвітлюючи її філософські аспекти. Філософський містив праці з філософії, особливий наголос ставлячи на процесах духовності. «Листок для харківської єпархії» видавався як інформаційний додаток, проте у загальній концепції журналу зайвим він не був.

Друкував промови, переклади найкращих праць зарубіжних авторів. Порівнювався католицизм і православ’я.

Філософський відділ складався зі статей професора В. Кудрявцева «Що таке філософія». Вони повинні були послужити читачеві підручник до вступу по філософії, надати їм початкові філософські знання, необхідні для наступного сприйняття складної філософської проблематики.

Друкувалися в журналі і уривки з першоджерел та їх коментарі.

Спершу поодинокими і не такими капітальними були праці знової філософії. До них слід віднести дослідження П. Свєтлова «Ученіє Фейєрбаха про походження релігії», Буткевича «Житєйська мудрість в афоризмах Шопенгауера». Але надалі журнал нагромаджував потенціал у висвітленні новітніх філософських тем.

Великий інтерес виявив журнал «Вєра і Разум» до Ф. Ніцше, сприймаючи її негативно і піддаючи нещадній критиці Як приклад можна навести статтю Стругве «Сучасна анархія духу і її філософ Фрідріх Ніцше», але у статті докладно розглянуті положення його філософії, критикував його як натураліста (прибічника Дарвінізму), натураліста (за його проголошенні гасла волі до влади)

Багато праць, опублікованих у цьому журналі, зберегли значення і до сучасності.

Полеміка з Соловйовим почалася зі статті К. Істоміна «Наші нові філософи і богослови». Соловйов запропонував на основі компромісу об’єднати православну і католицьку церкву. Т. Стоянов розглянув історичні, гносеологічні, теологічні аспекти питання і прийшов до висновку, що об’єднання можливе не шляхом компромісу, а лише на ґрунті православної церкви. У процесі дискусії опоненти залишилися на своїх позиціях.

Матеріали проти толстовства, критика «Сповіді2 Льва Миколайовича, сам твір у Росії не був опублікований, він містив тези, що церква сама блукає у пітьмі.

Східна тема А. Барановський написав «Будда і Христос», «Буддистська мораль», критикував, що найвищим подвигом вважається те, що свою жінку і дітей віддають першому зустрічному.

Журнал «Вера і Разум» стояв на ортодоксальних позиціях, захищаючи непорушність підвалин православної церкви.

Але Часопис проігнорував появу Біблії українською мовою в перекладі П. Куліша, І. Нечуя-Левицького та І. Пулюя. У цілому ж розгляд літературної і культурної проблематики відзначався нехтуванням потребами населення Харківської єпархії і жорстокою нетерпимістю у витлумаченні святої віри, неприйняття будь-яких інтерпретацій святого Письма.

«Єпархіальні повідомлення» подавали інформацію про нагородження священнослужителів, призначення на посади в приходи єпархії священиків, дияконів, псаломщиків і затвердження церковних старост, списки учнів духовних училищ. Огляд церковно-релігійної проблематики російських газет (боротьба з сектантським рухом, місіонерська діяльність). Представлена інформація про урочисті події в університеті. У другому періоді свого існування листок більше писав про місцеві справи.

У матеріалах академічних відділів журналу почали домінувати політичні аспекти. Головним адресатом полеміки ставала марксистська соціалістична теорія (стаття Я. Галахова «Соціалістичні утопії …»: соціалізм хоче обєднати людей не на засадах любові і доброти, а на засадах економічних. Потім «Листок по Харківській єпархії ще змінився»: тепер його складали два розділи «Листок для Харківської єпархії» - знайомив зі світовими подіями, «Известия по Харківській єпархії» - місцевою хронікою. Церковний відділ друкував проповіді Арсенія, хоча як проповідник він був значно слабкішим за Амвросія. Загальний зміст журналу також втратив свою глибину, тепер у ньому розміщувалося чимало реферативних матеріалів припинилося співробітництво з журналом професури духовних академій і університетів. Натомість багато статей були написані звичайними священиками.

На сторінках журналу почала представлятися чорносотенна організація.

Від читачів були приховані такі важливі події, як заворушення студентів, замах на життя ректора семінарії.

Бурхливі дискусії розгорнулися з приводу ставлення церкви до смертної кари – провідні церковні діячі виправдали жорстокість, з якою царський уряд придушував революцію.

Друга важлива дискусія була присвячена темі нового становища духівництва – проголошена свобода совісті, церква позбавлялася економічної підтримки з боку держави: економічна незалежність священика, вибірність духовенства.

У 1907 р. журнал вийшов без філософського відділу.

Пропаганда російського месіанізму, надмір уваги звертали на постать Арсенія.

Але співвідношення журналістики і філософії простежується не лише у тому, що існують філософськи журнали. А й у тому, що журналістика опирається на загально філософські методологічні принципи, серед яких найважливішими є:

• принципи правдивості та

• інтелектуально чесності.

Високим загальнолюдським обов’язком журналістики є пошук істини і приведення до неї читачів. При цьому слід розуміти, що істина – це процес все більш глибокого розуміння світу, рух від незнання до знання.

Пошук істини, однак, ніколи не буває прямолінійним процесом, а передбачає боротьбу у рішенні протиріч. І обов’язок журналістики –допомогти істині перемогти лжеідеї. Внаслідок цього важливою основою філософського пізнання є діалог, стан суперечки, обговорення важливих проблем.

Діалог у журналістиці

1. Виступає як обов’язків в силу множинності підходів до способів пошуку істини

2. Є найважливішим засобом руху до неї, породженим діалогічністю лядського розуму

3. Гарантує найбільше наближення до істини у процесі її пошуку.

Загальна риса філософської методології, що використовується у журналістиці – критика як засіб судження про предмети і явища, з допомогою якого переборюються протиріччя.

Загальна риса філософської і журналістської методології – проб лематизація предмету вивчення . Явище втрачає мисленнєву однозначність, піддається відкиданню, але не повному, а частковому, проблемному. Суб’єкт знаходиться у стані іронії, здивування, сумніву. А потім у нього виникає нове сприйняття явища чи процеса.

Внаслідок застосування цих принципів народжується журналістський текст, який, особливо на вищих щаблях його існування: аналітичних чи художньо-публіцистичних жанрах, - не зводиться лише до логічно упорядкованої схеми, пасивної передачі отриманої інформації, а отримує форму розгорнутого судження про дійсність, свідомого ви членування парадоксів із труднощів підняття проблеми, діалогічного зіставлення поглядів на неї та шляхи її вирішення.

Теорія і методика журналістської творчості

1. Порівняльна характеристика каналів масової комунікації: газета, радіо, телебачення, Інтернет

Журналістика складається з 4 великих підсистем:

1. Друковані ЗМІ

2. Радіожурналістика

3. Тележурналістика

4. журналістика електронних органів масової інформації

Друковану журналістику складають газети і журнали. Головною особливістю цієї системи є саме те, що вона розповсюджується через Друковані ЗМІ, головний носій інформації тут слово.

Другу підсистему складають різноманітні радіостанції з багатьма форматами і програмами. Головну особливість цього типу журналістики складає те, щор носієм інформації є звук та усне мовлення журналіста.

Тележурналістика складається із системи телевізійних студій і каналів. Усне мовлення журналіста доповнюється тут зображенням того, що відбувається у студії чи відео матеріалами.

Електронні засоби масової інформації розвиваються на основі мультимедійних технологій і мають можливість для текстового і аудіовізуального синтезу.

Усі підсистеми виконують у журналістиці свої функції, обслуговують цілком окреслене коло споживачів. Радіомовлення залишається найбільш розповсюдженим, доступним у будь-яком місці ЗМІ; телебачення має найбільший вплив на людське сприйняття, переносить людину на місце події, досягається ефект присутності глядача в центрі подій. Преса залишається найбільш аналітичною, пояснюючою формою ЗМІ. Інтернет-журналістика приваблює своєю цілковитою незалежністю і приватністю, синтезом усіх засобів журналістики.

Особливості преси:

Переваги:

• інформація фіксується в попередньо написаному і надрукованому тексті.

• Преса сприймається без допоміжних технічних засобів

• Можливість оглядності і вибірковості при ознайомленні з матеріалами газети

• Преса передбачає можливість різних ступенів сприйняття інформації – перегляд, вибіркове ознайомлення, уважне і вдумливе читання, зберігання номеру чи вирізки з нього, складання конспекту статті, передача номера іншому читачу

• Преса забезпечує можливість читання у будь-який зручний час

• Максимальна психологічна зручність – матеріал можна сприймати у будь-якій послідовності, при цьому людина не заважає оточуючим

• Друкована журналістика акумулюється в бібліотеках – з нею можуть познайомитися і сучасники, і потомки.

Недоліки

• Перерва у потоці інформації, на відміну від телебачення і радіо, де потік інформації безперервний. У цьому відношенні преса завжди не встигає за новинами.

• Періодична преса доступна лише грамотній людині, більше того, потреби уній відчувають лише люди з розвинутим навиком читання, на відміну від ТБ і радіо.

Особливості радіо

Позитивні:

• Носієм інформації є лише звук, який передається на будь-яку відстань і відразу сприймається. Внаслідок цього радіо є найоперативнішим видом журналістики. Радіорепортажі з події дають змогу розповідати про неї у сам момент, коли вона відбувається – симультанність повідомлень

• Радіомовлення для свого сприйняття вимагає мінімального технічного оснащення: сьогодні практично у кожного є мобільний з радіоприймачем.

• З допомогою навушників радіопередачу можна сприймати не заважаючи оточуючим

• Радіо найпроникніший засіб масової інформації, він має найбільшу аудиторію.

• Відсутність відео ряду не відволікає уваги реципієнта і дає йому змогу повністю зосередитися на змісті звукової інформації, активізує фантазію слухача

• Для радіо характерне «правило верха циферблату»: число слухачів радіостанції зростає в першу і останню чверть кожної години.

Негативні:

• Немає змоги відкласти прослуховування на більш зручний час, зробити його більш швидким або більш повільним, слухач не має права виборності, він прив’язаний до запланованих програм і передач

• Радіомовлення потребує попереднього оповіщення про свої передачі

• Неможна слухати декілька програм одночасно.

Тележурналістика

• Звукова інформація доповнена зоровою – телебачення має величезний вплив на аудиторію.

• Визначний ефект присутності глядача на місці подій

• Крім семантики тексту, тележурналістика використовує і такі засоби донесення його змісту як погляд, міміка, жест, поза, розміщення журналіста в кадрі

• Аудіовізуальний синтез – використання монтажу, чергування крупного і дальнього планів, темпоритміки організації матеріалів, змістового текстового ряду, вмілого коментування зорових образів ведучими.

• Програми сприймаються у малих колективах, у сім'ї, де людина почуває себе максимально розслабленою

• Масова аудиторія з’являється лише ввечері, коли люди повертаються додому

• Необхідність поєднувати у рамках одного каналу розважальні, аналітичні програми.

Інтернет

• Це – децентралізована система, яка не має єдиного керівництва і управлінської вертикалі

• Найбільш демократична система інформаційного обміну, вона нікому не належить і не фінансується з державних джерел

• Інтернет – глобальна інформаційна мережа, завдяки якій можливе миттєве розповсюдження повідомлень, також він забезпечує рівно направлений зв'язок між особами, що знаходяться у різних місцях планети

• Можливість передавати не тільки текстову, а й аудіовізуальну інформацію

• Повна відсутність цензури і спостереження.

2. Структура журналістського тексту

Як і будь-який результат духовної діяльності людини, журналістський твір складає змістово-формальну єдність. Як і зміст, так і форма – явища складні, зі своєю власною внутрішньою структурою.

Зміст журналістського твору має принаймні дві складові:

• Предмет зображуваного

• Його оцінка.

Наявність цих двох частин обумовлює співвідношення у творі двух типів інформації: зовнішньої, яка надходить із зовнішнього світу і внутрішньої, яка виробляється самим автором на основі його спостережень над дійсністю (програма суб’єкта).

Предмет зображення – це подієво-фактичні та тематичні реалії твору; це сам опис події, явища як цілісності, факт чи система фактів, описаних у матеріалі, це сюжет і конфлікт реальної дійсності, які автор зобов’язаний відтворити адекватно і достовірно.

Оцінка зображуваного – це проблематичний, ідейно-концептуальний рівень твору, його головна проблема, аргуме6нти і докази на підтримку певної соціальної позиції, вана може зводитися до практич6них рекомендацій, а може простягатися і до філософських роздумів, моральних концепцій.

Співвідношення предмета і оцінки суттєво змінюється, аж до повного витіснення одним одного. Це залежить у першу чергу від жанру і поставленої цілі. Інформаційна замітка не місце для викладу авторської оцінки зображуваного. Тут присутня лише констатація факту – і все. Жанр статті вимагає авторського упорядкування обширного фактичного матеріалу. У рецензії оцінка передбачена самим жанром.

Але душею масово-інформаційної діяльності усе ж таки є факт.

Теоретики виробили декілька головних вимог до роботи з фактами:

• Достовірність

• Виявлення причинно-наслідкових зв’язків

• Історизм – необхідність розглядати факти у перспективі їх розвитку, стежити за еволюцією явища

• Діалектичність – бачити факт серед групи подібних чи протилежних

Журналіст повинен не лише збирати і ретранслювати новини, а й аналізувати, давати їм коментар.

Як уже зазначалося, журналістський твір користується популярністю за умови змістово-формальної єдності. Художність, естетизм мають у журналістиці важливе значення. Але у зв’язку зі специфікою журналістики на змістово-формальну єдність впливають і такі фактори як:

• Дійсність, життя, об’єктивна реальність у всіх її проявах

• Автор, його талант, світовідчуття, націленість на загальнолюдські чи класові цінності, нахили, компетентність у даній темі

• Тип видання, його направленість, традиції

• Характер аудиторії, урахування її смаків

• Тиск саме професійних моментів – дедлайн, обмеженість місця у газеті

• Стереотипи і традиції при підході до такого типу матеріалу (тематичні, жанрові).

3. Задум, тема, концепція, ідея твору

Журналістська майстерність – це вміння оперативно відгукуватися на актуальні питання, глибоко і компетентно проникати в суть явищ, правдиво їх узагальнювати із загальнолюдських позицій, сміливо, аргументовано і цікаво перекладати для читача, думки втілювати стисло і в досконалу форму.

Творчий процес проходить три етапи

1. Виникнення літературного задуму

2. Збирання та систематизація матеріалу

• формування теми

• створення концепції

• попереднє знайомство із життєвим явищем

• зустріч із героями

• робота з документами

3. Реалізація творчого задуму.

Джерела задуму

• різноманітні документи

• редакційна пошта

• тематичні плани редакції

• власні спостереження журналіста

Тема виростає із задуму у процесі його осмислення

Тема – це головна думка чи сума думок, що висвітлюють ставлення автора до певного явища.

Авторська концепція – сума думок, що виражають ставлення автора до явища, переведена у систему. На відміну від теми, концепція формується вже з доказами

Ідея у журналістиці – головна думка або імперативна настанова, що випливає із зображеної інформаційної картини або розвинута автором у його аналітичних міркуваннях.

4. Композиція, конфлікт, сюжет твору

На стадії виношування задуму, створення концепції збору інформації, неодмінно постає питання про компоненти майбутнього твору, тобто про композицію, як зумовлену задумом побудову твору, поєднання частин, компонентів, їх гармонійне співвідношення.

Засобами організації журналістського тексту виступають:

• Конфлікт

• Сюжет

• Композиція.

Композиція – це побудова журналістського твору, яка дозволяє найбільш логічно і послідовно викласти його зміст. Елементами композиції можуть бути зовнішній та внутрішній портрети героя, розповідь про подію, коментарі експертів, власні авторські спостереження і аргументи, зображальний ілюстративний матеріал, вербально сформульована ідея чи імперативний висновок. До значних за розміром матеріалів композиційні правила журналістики рекомендують додавати лід, а текст розділити на окремі розділи із заголовками чи без них.

Конфлікт у журналістському творі – це відображення документованих, реальних суперечностей життя

Аналіз найрізноманітніших журналістських творів виявляє закономірність – життєва суперечність реалізовується як певне зіставлення або зіткнення. Конфлікт зумовлює питання (проблему), пошук відповіді на питання, змушує журналіста і читача до роздумів, щоб підтвердити чи спростувати ту чи іншу точку зору. На відміну від художнього твору, де конфлікт реалізовується у сюжеті, в журналістському творі конфлікт – це реальна життєва суперечність, яка розкривається за допомогою логіки понять. Головне у журналістському творі – це авторська думка, тому говорять, що конфлікт у журналістиці – це суперечність між життєвим явищем і позицією автора.

Сюжет – система відтворення подій, взаємин між людьми, що розкриває їх характеристики у вчинках, поведінці. У журналістиці закритий сюжет, у публіцистичних творах може бути наявним сюжет у традиційному його розумінні – із зав’язкою і показом суперечностей. Але основою у будь-якому разі будуть реальні життєві події, відтворені з публіцистичною точністю.

Типологія газетного сюжету

1. Подієвий – в основі конкретна завершена подія

2. Проблемний – побудований на аргументах і висновках

3. Подієво-проблемний

Силу та динаміку надає конфлікт, композиція – це система складання тексту.

Типологія композиції

1. Відображення певного факту чи події

2. Логіка авторського дослідження проблеми

3. Асоціативне мислення.

Існує декілька способів сюжетно-композиційного структурування тексту:

- багаточастотна композиція – великий текст розбивається на глави із підзаголовками, частини поєднані логічними містками

- цілісна – один вдалий епізод

Формальні елементи організації журналістського тексту

Заголовок. Його головні закони – максимум змісту в мінімумі слів, оригінальність.

Виділяють декілька видів заголовків

• Інформаційний – надає центральне повідомлення, граматично чіткий і зрозумілий, найпростіші синтаксичні конструкції

• Мотивуючий – подає основне повідомлення непрямо, натякаючи, впливає на аткі емоції читача як шок, перекроює відому фразу, користується грою слів, сполучає слова у несподіваний спосіб

• Спонукально-наказовий

• Проблемний – існує у формі питального речення

• Констатуючо-описовий

• Рекламно-інтригуючий

Підзаголовок – елемент журналістського тексту, що синтезує матеріал

Зачин – перша фраза у газетному тексті

Закінчення – має бути енергійним і простим, повинне мати вигляд логічного завершення тексту.

Лід – графічно чи інтонаційно виділений перший абзац, що вводить читача у суть справи.

Може бути інформаційним, довідково-історичним, фабульно-інтригуючим. Може починатися з епізоду, резюме, цитати.

Вставки – довідкові речення, що доповнюють матеріал цікавими відомостями.

Виноси – маленькі матеріали, розміщені поза основним текстом, синтаксично незалежні, пов’язані за темою.