- •3. Критерії жанрово-родової класифікації. Рід, жанр та жанровий різновид як принципи журналістського текстотворення
- •4. Інформаційне суспільство: основні теорії (м. Маклюєн, е. Тоффлер, м. Ракітов, і. Масуда та інші)
- •5. Журналістський твір у системі інших масово-інформаційних потоків
- •6. Варіативність тлумачення у вітчизняному і зарубіжному журналістикознавстві проблеми функцій журналістики
- •7. Осмислення журналістикознавчих проблем у новітній філософії (ф. Сіберт, т. Петерсен, у. Шрамм, м. Маклюен, а. Моль та інші)
- •8. Роль університетської освіти для формування сучасного журналіста
- •9. Журналістика та філософія, їх співвідношення
- •5. Процес написання журналістського твору
- •6. Образність журналістики і природа публіцистичного твору
- •7. Жанрові модифікації у журналістиці та індивідуально-творчий підхід до жанру
- •Основи зображальної журналістики
- •3. Тенденції розвитку сучасного радіомовлення
- •Основи телевізійної журналістики
- •3. Жанри та жанрові різновиди телебачення
- •5. Характеристика жанрів телевізійної аналітичної публіцистики
- •6. Характеристика жанрів телевізійної художньої публіцистики
- •7. Передача, програма, канал
- •1. Інтернет-журналістика в контексті конвертації змі
- •2. Найхарактерніші особливості журналістських та інших мас-медійних явищ в Інтернеті (інтернет-газети, новинарні сайти, блоги)
- •1. Реклама і журналістика: аспекти взаємодії і протидії
- •2. Переваги та обмеження різних каналів поширення рекламної інформації; особливості рекламного продукту в різних змі
- •3. Етико-правові засади сучасної рекламної діяльності: український і світовий досвід
- •Етичні нори комерційної реклами
- •Етичні норми політичної реклами
- •3. Поняття іміджу та його складові.
- •5. Основні етапи розвитку пр у світі
- •7. Особливості застосування пр-технологій політичними партіями
- •1. Подготовка
- •3. Реализация
- •4. Оценка эффективности
- •4. Основні заходи та інструменти практичного менеджменту в змі
- •7. Проблема моббінгу у творчих колективах. Джерела потенційних конфліктів, та засоби їх нейтралізації
- •5. Ієрархія потреб та сучасні підходи до мотивації праці у колективах омі (за Маслоу)
- •6. Основні завдання журналістського менеджменту
- •5. Згасання інтертекстуальності як культурно-ідеологічне в сучасній соціокультурній ситуації та журналістиці
- •7. Діалог як категорія журналістського дискурсу.
- •6. Законодавство України про діяльність змі.
- •3. Етичні кодекси як основа професійної діяльності журналіста
- •4. Історичний та сучасний аспекти формування етичних норм діяльності журналіста
- •7. Відмінність етичного і правового регулювання діяльності змі
- •2. Доходи та витрати друкованого видання. Самоокупність, прибутковість, збитковість як фактори економічної діяльності змі.
- •Прибутки
- •Самоокупність, прибутковість, збитковість як фактори економічної діяльності змі
- •4. Джерела фінансування періодичних видань у ринкових умовах
- •2. Загальноєвропейська парадигма становлення журналістики державних і залежних народів і український досвід
- •3.Періодизація історії української журналістики як наукова проблема
- •4. Харківська журналістика 1810-1820 рр.
- •6. Українська журналістика в Росії в добу «Великих реформ»
- •5. Особливості розвитку французької та американської пенні-прес
- •7. Газетно-видавничі монополії Великої Британії
- •8. Особливості виникнення журналістики в сша і в Росії
- •10. Розвиток супутникового телебачення
- •1. Етапи розвитку видавничої справи
- •2. Редакторський аналіз як передумова створення якісного видавничого продукту
- •Особенности редактирования произведений различных жанров
- •Редактирование эпических произведений
- •5. Методика редагування зверстаного тексту та тексту в технічному наборі
- •2. Відтворення суб’єкта та адресата в публіцистичному тексті
- •5. Мовна виразність як підґрунтя риторичної організації публіцистичного тексту (тропи та фігури мови)
- •2. Жанрові різновиди замітки
- •3. Сучасна журналістика та арт-менеджмент
- •4. Роль преси у формуванні політичного дискурсу
- •5. Особливості висвітлення політичної тематики у сучасних змі
- •6. Особливості подачі економічної проблематики для пересічного читача
- •4. Форми розміщення інформації у газеті («вікно», «підвал», «горище», «розпашка» та «газетний розворот»)
- •1. Науковий та навчальний напрямок «соціальні комунікації»: причини виникнення, предмет, завдання
- •Причини того, що журналістикознавство перейшло з дисципліни філологія до теорії та історії соціальних комунікацій
- •2. Теорія та історія соціальних комунікацій: предмет, завдання у порівнянні з теорією журналістики
- •Формування соціологічного підходу до вивчення публічного слова (до формування соціології)
- •Виникнення теоретичної соціології як науки
- •Друга половина 20 ст
- •Теорія пропаганди г. Лассуела
- •Теорія соціальних систем у. Шрамма
- •Теорія журналістської автономії Дж. Мерзіла
- •5. Комунікативна дія та її форми
- •8. Поняття про текстово-дискурсивні категорії в аспекті соціальних комунікацій
- •9. Складові інформативності тексту
- •11. Сучасні наукові концепції про походження людської мови
- •12. Сучасні наукові концепції про еволюцію соціальної комунікації у людській спільноті.
8. Роль університетської освіти для формування сучасного журналіста
Чи можливо навчитися масово-інформаційній діяльності? Адже, ніхто не навчав журналістиці Федора Достоєвського, Івана Франка. Довгий час журналістика обходилася взагалі без професійної освіти (не лише вищої, а й середньої) і не потребувала спеціальних знань. Журналістом міг стати представник будь-якої професії, у якого було легке перо і хист до щоденної творчості.
Але протягом історичного розвитку виробництво газет і журналів усе більше ускладнювалося. З другої половини 19 сторіччя почався розвиток фотожурналістики, з 1920-х років бурхливо розвивається радіожурналістика, а з 1940-х – тележурналістика, а з 1990-х – електронний її різновид. Праця журналіста, залишаючи у собі творче ядро, стала вимагати спеціальних знань, професійної підготовки. Ця необхідність стала очевидною на рубежі 19-20 сторіччя, коли в різних частинах світу майже одночасно почали виникати учбові заклади, які готували фахівців для друкованих ЗМІ.
6 січня 1900 року виникла перша вища школа журналістики у Берліні. У 1902 р за ініціативою редактора «Вестмінсте Газет» Вільяма Гиля була відкрита школа журналістики в Лондоні. Ці школи мало свої програми підготовки майбутніх спеціалістів, співпрацювали з відомими журналістами практиками. Аля дуже скоро ці учбові заклади довели просту істину: талант журналіста не завжди поєднується з талантом учителя. Тому журналістська освіта і злилася з традиційною університетською освітою.
У Швейцарії готувати робітників для преси почали у Цюріхському університеті у 1903 р., куди для організації факультета журналістики був запрошений редактор газети «Зюріче Пост» доктор Веттештейн. У США з 1903р. працює факультет журналістики при Колумбійському університеті, організований головним редактором газети «Ворлд» Джозефом Пулітцером.
Сьогодні у США журналістській професії навчають у 450 університетах. Вища освіта передбачає спеціалізацію в області репортерської і редакторської діяльності для газет, журналів, ведучих теле- і радіопрограм, операторів і режисерів телебачення, робітників реклами і різноманітних інформаційних служб. Робота журналіста стає все більш складною, це відображається і в журналістській освіті, у якій також зявляються нові напрями, відкриваються нові галузеві спеціалізації.
У Росії перша школа журналістики була заснована у 1904 році професором права Владіміровим. Але особливого розвитку журналістська освіта досягла у радянські часи. Адже преса розглядалася комуністичною партією як надзвичайно важливий фактор пропаганди та агітації, впливу на народні маси. Так, у 1918 році в Комуністичному інституті ім.. М. Я. Свердлова були відкриті центральні газетні курси. А з 1921 року почав працювати Державний інститут журналістики у Москві. А з 1930 року розширена система журналістської освіти – створені інститути і факультети журналістики в обласних і краєвих Комуністичних університетах.
Сьогодні склалося три типи підготовки журналістів:
Школа інструктажної освіти – головний предмет вивчення – виступи політичних лідерів, у текстах яких відшукуються відповіді на філософські питання і безпосередні вказівки на щоденні дії.
СРСР, Куба, Північна Корея.
Школа виховання інформатора – Англія, США, Скандинавські країни. Журналіст працює з фактами, а не з коментарями. Його обов’язок – всебічно висвітити подію, але не пояснювати її. Це повинні робити спеціалісти (високо посадовці, політичні діячі, учені і т. д.), яких журналіст спеціально для цього запросить. Тут помітний культ репортерської журналістики, професіоналізм у якій вимірюється оперативністю. Журналістська освіта у системі цієї школи передбачає вміння знаходити інформацію, працювати з фактами, перевірити правильність інформації, вміти подати головне.
Школа виховання аналітика – Німеччина (Німецький інститут публіцистики), Франція, Іспанія – модель «адвокатської», «місіонерської» журналістики
Сучасний читач потребує аби різноманітні факти для нього склали в зрозумілу, логічну і чітку картину світу. А журналіст, який може стати таким же фахівцем у темі як і спеціаліст, викладе факти доступною мовою.
В Україні вища журналістська освіта була вперше введена у Харкові в Комуністичному університеті імені Артема у 1922 році. У 1926 році на базі цього навчального закладу було створено Український комуністичний інститут журналістики.
Крім того, у 1930-х роках у нашому місті існував Харківський технікум журналістики імені Островського (тут навчався Олесь Гончар).
Після війни викладання журналістики у Харкові відновилося на філологічному факультеті ХГУ ім.. Горького в 1947р. Але вже через два випуски відділення було переведене до КГУ ім.. Шевченка.
Можливість повернути журналістику до Харкова стало можливим лише після прийняття Закону України «Про освіту який надав право вузам самим обирати спеціальності, за якими вони будуть готувати спеціалістів.