2. Теорія та історія соціальних комунікацій: предмет, завдання у порівнянні з теорією журналістики

Теорія – це вища форма організації знання, що дає цілісне уявлення про закономірності та істотні структурні, функціональні, причинно-наслідкові, генетичні зв’язки певної сфери дійсності.

Функції теорії:

• представляє систему законів науки

• презентує категоріально-понятійний апарат.

Правильно розбудована теорія є відкритою вбік

- дослідження фактів

- співвідношення з іншими теоріями

Журналістикознавство – широко розгалужена дисципліна, що має своїм сукупним об’єктом саме журналістику. У журналістикознавстві синтезується три підходи до об’єкта вивчення

1) історичний;

2) філологічний.

3) суспільствознавчий.

Теорія журналістики та теорія соціальних комунікацій

1. Дає загальне уявлення про феномен комунікації

2. Дає загально принципові уявлення про феномен журналістики та інших форм соціальної комунікації

3. Розкриває закони різних форм існування соціальної комунікації на різних етапах соціального життя.

7

7. філологічний і соціологічний аспект у вивченні журналістики

На сьогоднішній день існує два вектори пізнання журналістики – соціологічний і філологічний.

Соціологічний вектор пропонує розглядати журналістику як соціальний інститут у його співвіднесенні

• з особиною як соціальною одиницею

• з соціальними спільнотами

• іншими соціальними інститутами

Філологічний вектор пропонує розглядати журналістику як суму текстів, що потребують того чи іншого коментаря.

Формування соціологічного підходу до вивчення публічного слова (до формування соціології)

Соціологічний підхід до вивчення функціонування публічного слова сформувався задовго до появи журналістики – з появою античної риторики.

Теорія античної риторики містила такі соціокультурні елементи:

• вимоги до образу ритора – сукупність професійних рис комунікатора

• орієнтація на слухача – аналіз соціальних груп реципієнта.

В епоху Відродження отримує розвиток і визначення поняття суспільна думка.

Епоха Просвітництва піднімає такі 4 важливі питання стосовно журналістики:

1. Формується соціальний образ журналіста та уявлення про соціальну функцію журналістики Французькі енциклопедисти розділили журналістів:

• на тих, хто відображає

• тих, хто бореться за істину (ідеологія просвітництва з її пріоритетом людського розуму, який може пізнати істину).

Російські просвітники теж замислилися над соціальною функцією журналіста. Н. І. Новиков: «Журналіст – це борець із соціальним злом». А. Н. Радищев: «Журналіст – це історик свого часу».

2. Формування поняття про соціальну психологію читача

3. Відкрилися зв’язки журналістики з іншими соціальними інститутами:

- журналістика і держава (Франція)

- журналістика і політична партія (Англія).

4. Журналістика почала сприйматися як предмет соціальної критики.

Виникнення теоретичної соціології як науки

та її ставлення до журналістики (ХІХ ст.)

«Батьком соціології» вважають французького філософа О. Конта (1798-1857) – розробника еволюційної (а не революційної) теорії розвитку суспільства, автора шеститомного «Курсу позитивної філософії». О. Конт вважав головними силами розвитку суспільства погляди та ідеї, що впливають на мислення та свідомість.

Духовний фундамент нового суспільства, з точки зору Конта складатимуть:

• релігія (виховна функція усього суспільства)

• філософія (виховна функція для еліти)

• журналістика (функція підготовки суспільної зміни до того, як вона буде запроваджена у життя; журналіст – запроваджував майбутнього).

Виникнення класичної соціології як науки та її ставлення до журналістики (кінець 19 – початок 20 ст)

Засновником класичної соціології вважається Е. Дюркгейм – видавець журналу «Аннали соціології», котрий

- перетворив соціологію на навчальну дисципліну;

- закликав виключити із соціологічних досліджень елементи ідеології.

Саме в руслі класичної соціології виникає поняття «соціологія преси» (1910р.). Це поняття належить М. Веберу, котрий уперше намітив широку програму вивчення преси на основі статистичних методів.

Соціологія журналістики формувалася як відгук на потреби соціальної практики преси.

У 1910 р. у США було проведено більше 3 тис. емпіричних соціологічних досліджень, котрі проводили самі журналісти. Тобто першим рівнем соціології преси був емпіричний рівень.

На основі імпіричних досліджень виникли перші концепції та напрямки вчення, що заклали теоретичну базу соціології медіа.

1. Концепція стереотипу У. Ліппмана («Суспільна думка» - 1922)

У Ліппман сформулював поняття стереотипу:

- схематичний стандартизований образ

- уявлення суб’єкта про соціальний об’єкт – емоційно забарвлені та стійкі

- Стереотип – це певн психологічна установка сприйняття, яка акумулює попередній досвід індивіда у певний алгоритм відносин до того чи іншого об’єкту.

Ліппман трактував поняття стереотипу як такі взірці суспільної думки відносно будь-яких соціальних явищ, які дозволяють пересічній людині адаптуватися у занадто складній для неї дійсності.

Ліпппман аналізував упереджені уявлення, що формуються й підтримуються ЗМІ, відносно етнічних, класово-станових груп, політичних партій, соціальних інститутів, еталонів масової культури.

2. Концепція багатощаблевого потоку комунікації У. Шрама (виявлення у 1940 р. у США «лідерів суспільної думки» під час президентських виборів)

3. Під час Другої світової війни у центрі уваги американських дослідників стають пропагандистські ефекти ЗМІ та оформлюються принципи конвент-аналізу. В Інституті газетознання фашистської Німеччини розглядалися проблеми «публіцистичного керівництва масами і народами». Теоретики фашистської Італії розробляли концепцію журналістики ізолювання суспільної думки від побічних джерел інформації.