Билет №8

1. Поняття про засоби фізичного виховання. Фізична вправа – основний і специфічний засіб фізичного виховання.

Особливу групу складають фізичні вправи, деякі природні чинники зовнішнього середовища і гігієнічні чинники. Всю цю групу чинників прийнято називати «засобами ФВ».У групування засобів ФВ (фізичні вправи + природні сили природи + гігієнічні чинники) покладені переважні функціональні можливості кожного засобу.

ФУ - основний засіб: Серед усіх видів пед. діяльності тільки в ФВ предметом навчання явл дії спрямовані на фіз вдосконалення і виконання заради засвоєння дій; ФУ впливає не тільки на морфо - функцион. сост організму але і на зовнішність; Фу висловлюють думки і почуття людини; Фу один із способів передачі досвіду в галузі ФВ його наукових і практичних досягнень; Фу можу задовольняти природну потребу людини в русі. Зміст фізичних вправ обумовлює їх оздор ¬ вительностью значення, освітню роль, вплив на особистість. Оздоровче значення. Виконання фізичних вправ викликає пристосувальні морфологічні та функціональні ¬ ні перебудови організму, що відбивається на поліпшенні показників здоров'я і в багатьох випадках надає лікувальний ефект. Освітня роль. Через фізичні вправи пізнають ¬ ся закони руху в навколишньому середовищі і власного тіла і його частин. Виконуючи фізичні вправи, що займаються вчаться керувати своїми рухами, опановують новими двига ¬ вальними вміннями та навичками. Це, у свою чергу, дозволяє освоювати більш складні рухові дії і пізнавати закони рухів у спорті. Чим більшим багажем рухових умінь і навичок володіє людина, тим легше він пристосовуючись ¬ ється до умов навколишнього середовища і тим легше він освоює но ¬ ші форми рухів. У процесі занять фізичними вправами відбувається освоєння цілого ряду спеціальних знань, поповнюються і углибляють раніше придбані. Вплив на особистість. Фізичні вправи вимагають часто неординарного прояви цілого ряду особистісних якостей. Долаючи різні труднощі і керуючи своїми емоціями в процесі занять фізичними вправами, людина Вирабативает в собі цінні для життя риси і якості характеру (сміливість, наполегливість, працьовитість, рішучість та ін.) Форма фізичного упражне ¬ ня - це певна впорядкованість і узгодженість як процесів, так і елементів змісту даної вправи. У формі фізичної вправи розрізняють внутрішню і зовнішню структуру. Внутрішня структура фізичної вправи обус ¬ лову взаємодією, узгодженістю і зв'язком різних процесів, що відбуваються в організмі під час даного упраж ¬ нання. Зовнішня структура фізичної вправи - це його видима форма, яка характеризується співвідношенням просторових, часових і динамічних (силових) параметрів рухів.

2. Особливості методики проведення уроків фізичної культури у середньому шкільному віці.

Конкретні завдання: зміцнення здоров'я; закріплення правильної постави; загартовування, навчання основам базових видів спорту. Розвиток рухових якостей з акцентом уваги на координаційні здібності, на розвиток швидкості, сили, витривалості; розширення і поповнення відомостей про користь ФУ способу їх виконання.

Особливості методики: Основний напрямок - поглиблене вивчення базових видів спорту. Збільшення індивідуально-відмітних особливостей розвитку і статевих відмінностей, вимагають диференціювання завдань, змісту, темп навчання, застосовуваних засобів і методів. При навчанні застосуються як цілісний, так і розчленований метод. Виправлення помилок - в цілому, потім в основному ланці і потім в деталях техніки. Обьяснения короткі, образні, з зазначенням впливів у вправ на організм. Показ з поясненням основних єлементов і вказівок орієнтирів, демонстрація у звичайному, потім в уповільненому темпі.

Основні засоби: гімнастичні та акробатичні вправи; легкоатлетичні вправи; лижна підготовка; плавання; елементи едіноборства для юнаків.

3. Форми навчання. Розвиток форм навчання в історії зарубіжної педагогіки.

Форма організації навчання — спосіб організації навчальної діяльності, якиий регулюється певним, наперед визначеним розпорядком; зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у визначеному порядку і в певному режимі.

Педагогічній практиці відомі понад тридцять конкретних форм навчання. Загальноприйнятими є колективна

форма навчання — уроки у школі, лекції та семінарські заняття у вузі, екскурсії, факультативні заняття тощо та індивідуальна

форма навчання — самостійна робота, дипдомні та курсові проекти тощо, які суттєво відрізняються за ступенем самостійності пізнавальної діяльності учнів і ступенем керівництва навчальною діяльністю з боку викладача. Організаційні форми навчання змінюються і розвиваються разом із суспільним розвитком. За первіснообщинного ладу навчання було практично-догматичним. Діти засвоювали виробничий і моральний досвід у процесі спільної праці та повсякденного спілкування з дорослими. Навчальна робота з ними булла індивідуальною, потім індивідуально-

груповою. Натепер поширені кілька форм і різновидів організації навчання.

Індивідуальне навчання. За такої організації навчальноїдіяльності учень виконує завдання індивідуально, Але за допомогою вчителя (вивчення підручника). Індивідуально-групова форма навчання. Згідно з нею учитель займається з групою дітей (10—15 осіб), навчальна робота має індивідуальний характер, оскільки діти різного віку неоднаково підготовлені.

Класно-урочна форма навчання. За феодального ладу розвиток виробництва і підвищення ролі духовного життя

в суспільстві сприяли виникненню форм масового навчання дітей. Одним з перших було групове (колективне) навчання

у братських школах Білорусі та України (XVI ст.). Воно започаткувало класно-урочну форму навчальної роботи, теоретично

обґрунтовану в праці Я.-А. Коменського «Велика дидактика». Як система, що забезпечує масовість навчання, за якої можна <усіх навчати всьому», вона існує понад три століття, переважає і тепер. Сутність її полягає в тому, що учнів одного віку розподіляють на класи, заняття з ними проводять поурочно за наперед складеним розкладом. Усі учні працюють над засвоєнням одного й того ж матеріалу.

Белл-ланкастерська система взаємного навчання. У XVIII ст. ідея Я.-А. Коменського про можливість залучення кращих учнів до навчання інших була поширена у Західній

Європі. Дальтон-план. На початку XX ст. у США, Англії та деяких інших країнах Заходу виникли системи індивідуалізованого

навчання, що мали готувати активних, ініціативних, енергійних функціонерів.

Бригадно-лабораторна форма навчання. У другій половині 20-х років XX ст. дещо змінений дальтон-план був використаний в організації бриг.-лаб.форми навчання,яка поєднувала колективну роботу бригади з індивідуальною.

Батавська система. Вона створена у США на початку XX ст. З метою удосконалення класно-урочної системи у ній пропонувалося здійснити індивідуалізацію навчання, розділивши навчальний час на дві частини: для проведення звичайних уроків, на яких учитель працює з усім класом; для індивідуальних занять з учнями, які не встигають і відчувають труднощі в засвоєнні матеріалу, або з тими, хто бажає глибше оволодіти певними знаннями й уміннями.

Маигеймська форма вибіркового навчання. Вона виникла наприкінці XIX ст. як спроба відмовитися від класно-урочної системи. Вперше була застосованав німецькому місті Мангейм доктором Йозефом-Антоном Зіккінгером. Суть її полягає в тому, що учнів, залежно від їх здібностей та успішності,розподіляли по класах на слабких, середніх і сильних. Відбір здійснювався на основі спостережень, результатів психометричних обстежень, характеристик учителів та екзаменів. Елементи цієї системи збереглися в Австралії та США, де в школах створюються класи більш здібних і менш здібних учнів. Вона стала основою для створення шкіл різного типу в Англії, куди набирають учнів за результатами тестових іспитів після закінчення початкових класів.

Дальтон-план. На початку XX ст. у США, Англії та деяких інших країнах Заходу виникли системи індивідуалізованого навчання, що мали готувати активних, ініціативних, енергійних функціонерів. З цих систем навчання найбільшого

поширення набув дальтон-план, вперше застосований у 1903 р. в американському місті Дальтоні (штат Масачусетс)

учителькою Оленою Паркхерст. Ця система ґрунтується на забезпеченні кожного учня можливістю працювати індивідуально,

згідно зі своїм темпом. Загального плану (розкладу) занять не було, колективна робота проводилась протягом години, рештучасуучні вивчали матеріал індивідуально, звітуючи про виконання кожної теми перед учителем відповідного

предмета. За відсутності уроків, навчальні класи перетворювались на предметні «лабораторії», кожен учень працював самостійно, виконував тижневі, місячні завдання («підряди») відповідно до своїх індивідуальних можливостей, а вчителі

консультували і контролювали їх.