Билет №3
1. Зв’язок теорії і методики фізичного виховання з іншими науковими дисциплінами.
Будь-яка наукова дисципліна не може повноцінно розвиватися, обмежившись результатами тільки власного предмету дослідження. Вивчення теорії і методики фізичного виховання знаходиться на стику декількох наукових дисциплін. А тому виклад якої-небудь педагогічної проблеми часто вимагає соціологічних і психофізіологічних обгрунтувань. Звідси витікає зв'язок теорії і методики фізичного виховання з іншими науковими дисциплінами.
Зв'язок з соціально-економічними дисциплінами виражається в тому, що вони дають для теорії і методики фізичного виховання можливість зрозуміти і об'єктивно оцінити дію соціальних законів в області фізичної культури, проникнути в суть фізичного виховання, дати йому об'єктивний аналіз. Соціально-економічні знання дозволяють правильно оцінювати практику фізичного виховання, всесторонньо узагальнювати передовий педагогічний досвід, об'єктивно оцінювати спадщину минулого і сучасний стан фізичної культури в зарубіжних країнах.
Зв'язок зі всіма педагогічними дисциплінами відбивається в єдності завдань сучасної освіти і виховання підростаючого покоління. Перш за все це відноситься до зв'язків з педагогікою. Теорія і методика фізичного виховання – дочірня дисципліна по відношенню до педагогіки, а тому зобов'язана творчо використовувати її досягнення в області освіти і виховання підростаючого покоління.
Особливо тісними є зв'язки зі всіма спортивно-педагогічними дисциплінами. Спортивно педагогічних дисципліни спирається на загальні положення, що розробляються теорією і методикою фізичного виховання, а теорія і методика фізичного виховання використовує дані, що отримуються спортивно-педагогічними дисциплінами для розробки загальних положень.
Найбільш складними утворилися міжнаочні зв'язки з циклом спеціальних теоретичних дисциплін. Пояснюється це тим, що деякі з них свого часу відбрунькувалися від ТМФВ (історія фізичної культури, організація фізичної культури і тому подібне), а деякі народжені потребами теорії і практики фізичного виховання (фізіологія фізичного виховання, психологія фізичного виховання). Історія фізичної культури розкриває особливості фізичного виховання дітей в різних системах.
Зв'язок з біологічними науками продиктований необхідністю вивчення реакції організму засобів фізичного виховання, що займаються на дію. Специфіка предмету навчання обуславливает дія не тільки на організм навчаного, але і на особу в цілому. Тільки з урахуванням анатомічних, фізіологічних і біохімічних закономірностей можна ефективно управляти процесом фізичного виховання.
Біохімія покликана дати обгрунтування педагогічним положенням, розкрити їх механізм, описати закономірності функціонування при освоєнні рухових дій, показати можливі шляхи управління фізичним станом що займаються фізичними вправами і перш за все дітей шкільного віку.
Спортивна медицина і ЛФК особливу увагу повинна приділяти медичному контролю за станом тих, що займаються, проблемам побутового, дорожнього і спортивного травматизму дітей, профілактиці їх виникнення і так далі
Слід пам'ятати, що зв'язок теорії і методики фізичного виховання з іншими науками не односторонній, а взаємний.
Розвиток науки про фізичне виховання не може не робити вплив на суміжні науки. Наприклад, теорія і практика спорту внесли істотні корективи до представлень психологів, фізіологів про потенційні можливості організму дитини і дорослої людини.
2. Особливості проведення днів здоров'я
Дні здоров'я – це комплексні заходи, які вимагають взаємозв'язку засобів фізичного виховання з іншими учбовими предметами і реалізації ідеї гармонії тіла і духу.
Обов'язковою умовою проведення днів здоров'я є:
розробка програми і змісту дня здоров'я.
створення штабу проведення дня здоров'я.
День здоров’я розпочинається з приказу по школі. Вчитель готує положення проведення дня здор та програму. В день проведення дня здор або на кануні його провед необхідно провести інструктаж по тех. Безпеці в 2-ох екземплярах.Організований уход від школи (красние флажки), в переді йде адміністратор и уч ФВ. Дітей провотять до школи. Час порведення: нач школа-4 ч; середня-5-6 ч; старша-6-7 ч.
Склад штабу:
директор школи (очолює штаб);
вчитель фізичної культури;
вчителі-наочники;
медпрацівник школи;
голова батьківського комітету.
Для проведення Дня здоров'я слід передбачити такі питання:
місце розміщення табору;
шлях проходження до нього;
живлення школярів;
програма проведення конкурсів і відповідальні;
шлях руху додому - найкоротшим шляхом.
3. Методи науково-педагогічного дослідження. Місце дослідницького компоненту в структурі діяльності вчителя.
Метод - певний систематизований комплекс прийомів, процедур, які застосовуються дослідником для досягнення поставленої мети.
Метод розглядається також як сукупність прийомів практичного або теоретичного засвоєння педагогічної дійсності.
У педагогічних дослідженнях застосовується, як правило, не один окремий метод, а їх сукупність.
Існує ряд класифікацій методів наукового дослідження. Найбільш загальним є поділ методів на дві групи:
1. Емпіричні методи, які використовуються для нагромадження фактичного матеріалу за досліджуваною проблемою; вони служать для фіксації явищ, їх опису, виявлення помітних зв’язків між досліджуваними явищами та процесами. Донедавна всі автори об’єднували емпіричні методи в єдину групу. Останнім часом у науковій літературі спираються на класифікацію В.І.Загвязінського, який поділяє емпіричні методи на дві підгрупи:
1.1. Робочі, часткові методи, до яких відносять: вивчення літератури, документів і результатів діяльності; спостереження; опитування (усне і письмове); метод експертних оцінок; тестування.
1.2. Комплексні, загальні методи, які будуються на основі використання одного чи кількох часткових методів: обстеження, моніторинг, вивчення результатів і продуктів діяльності школярів, вивчення й узагальнення педагогічного досвіду, дослідна педагогічна робота, педагогічний експеримент.
2. Теоретичні методи - спрямовані на створення теоретичних узагальнень та формулювань закономірностей досліджуваних явищ. Група цих методів включає в себе аналіз та синтез, індукцію та дедукцію, моделювання, узагальнення, формалізацію, абстрагування та ін.
Відповідно до логіки педагогічного дослідження методи поділяють на такі три основні групи:
· методи нагромадження фактів - призначені для збирання емпіричних даних (вивчення літературних джерел, документів та продуктів діяльності, спостереження, опитування тощо);
· методи узагальнення та осмислення зібраних фактів - аналіз та синтез, порівняння та аналогія, моделювання та ін;
· методи перевірки та уточнення положень і попередніх висновків - експериментальна робота як сукупність методів.
Виділяють три компоненти педагогічної діяльності: конструктивний, організаторський, комунікативний.
Конструктивний компонент. У роботі вчителя велике місце належить конструювання уроку, позакласного заходу, добору навчального матеріалу відповідно до шкільними програмами, підручниками, різними методичними розробками і його переробка для викладу учням. Вся ця робота у результаті виливається в докладний конспект уроку. Пошук шляхів активізації та інтенсифікації процесу навчання також невід'ємна частина конструктивної діяльності.
Організаторський компонент. Важливе місце в структурі педагогічної діяльності займає організаторська діяльність, складової єдине ціле з конструктивною. Все, що планує вчитель провести протягом уроку, повинно поєднуватися з його вмінням організувати весь навчально-виховний процес. Тільки в цьому випадку учні будуть озброюватися знаннями. Організаторський компонент включає три напрями: організація свого викладу; організація своєї поведінки на уроці; організація діяльності дітей; постійна активізація їх пізнавальної сфери.
Комунікативний компонент. Він включає в себе встановлення і підтримання відносин з учнями, батьками, адміністрацією, вчителями. Саме ставлення вчителя до учнів визначає успіх його конструктивної та організаторської діяльності та емоційне благополуччя школяра в процесі навчання. Виділяють п'ять типів емоційних відносин вчителів до учнів: емоційно-позитивний активний, емоційно-позитивний пасивний, емоційно-негативний активний, емоційно-негативний пасивний, неврівноважений.