Билет №12

1. Природні сили й гігієнічні чинники як засоби фізичного виховання.

Такі природні чинники, як сонячна радіація, властивості повітряного і водного середовища, можуть служити важливими засобами зміцнення здоров'я, гартування і підвищення працездатності людини. Їх загальне значення як життєве середовище добре відоме. Досить сказати, що проблема збереження її є зараз одній з актуальних загальнолюдських проблем (не випадково при ЮНЕСЬКО діє спеціальна комісія з охорони природного середовища).

В процесі фізичного виховання використання природних сил природи йде по двох напрямах:

1. Як супутні умови занять фізичними вправами (проведення занять на відкритому повітрі, при сонячному опромінюванні, в умовах гірського клімату і так далі), коли природні чинники середовища доповнюють, підсилюють і оптимізують дію фізичних вправ.

2. При організації спеціальних процедур (повітряні, сонячні і водні ванни, сеанси гартування і тому подібне) в ході яких дія цих природних чинників дозується певним чином як відносний самостійний засіб гартування і оздоровлення. В даний час все ширше використовується порівняно тривале перебування в незвичайних умовах середовища (найчастіше в горах) в цілях стимулювання зростання працездатності (на основі адаптації організму до умов кисневої недостатності і інших чинників гірською або іншого незвичного середовища).

Одним з основних результатів доцільного використання природних чинників середовища в процесі фізичного виховання є гартування людини, тобто підвищення стійкості організму до впливу охолоджування, зігрівання, сонячної радіації, у тому числі і при різких коливаннях впливаючих чинників. Гартування, якщо в ході його не порушується міра пристосовних можливостей організму, веде до зміцнення здоров'я і зростання працездатності. Його необхідно систематично забезпечувати з найранішого віку. Для різностороннього гартування важливо застосовувати засоби, по разному що впливають на організм (вода і повітря різної температури, сонячна радіація різної сили у поєднанні з іншими чинниками), причому гартуючий ефект природних чинників середовища може бути посилені при поєднанні їх з фізичними вправами.

Істотно, що ефект гартування, досягнутий в процесі фізичного виховання, володіє здібністю до «перенесення», тобто він виявляється не тільки в тих умовах, які його викликали, але і в інших зокрема в різноманітних умовах трудової і військової діяльності. Це, зрозуміло, підсилює прикладне значення фізичного виховання. Як свідчать спеціальні дослідження, поєдную фізичні вправи з природними чинниками гартування, можна підвищити загальну стійкість організму до ряду несприятливих дій, з якими стикається людина в умовах сучасного життя і професійної діяльності (вібрація, перевантаження, стан невагомості) і ін.

Гігієнічні чинники

Реалізація принципу оздоровчої спрямованості радянської системи фізичного виховання можлива тільки за умови, якщо заняття фізичними вправами стануть органічною частиною життєдіяльності людини.

З іншого боку, фізичні вправи дадуть належний ефект тільки при дотриманні необхідних гігієнічних норм. Будучи неспецифічними засобами фізичного виховання, гігієнічні чинники набувають великого значення для повноцінного вирішення завдань фізичного виховання. Як би добре не був організований педагогічний процес, він ніколи не дає бажаного результату при порушенні режиму харчування, сну, якщо заняття проходитимуть в антисанітарних умовах. От чому в шкільній програмі по фізичному вихованню є розділ теоретичних відомостей, що містить об'єм гігієнічних знань школяра.

Гігієнічні чинники є обширною групою різноманітних засобів, що умовно розділяють на дві підгрупи. У першу підгрупу входять засоби, які забезпечують життєдіяльність людини поза процесом фізичного виховання: норми особистої і суспільної гігієни праці, навчання, побуту, відпочинку, живлення, тобто умови для повноцінних занять фізичними вправами.

Другу групу складають засоби що включаються в процес фізичного виховання: оптимізацію режиму навантажень і відпочинку, відповідно до гігієнічних норм, забезпечення раціонального харчування на дистанції, створення зовнішніх умов для занять фізичними вправами (чистота повітря, достатня освітленість, штучна аероіонізація, справність інвентаря, зручність одягу і так далі) і відновлення після них (масаж, банячи, ультрафіолетове опромінювання і тому подібне).

2. Особливості складання сітки годин на рік.

У пояснювальній записці програми указується, що вчитель фізичної культури повинен скласти:

1. Графік розподілу і проходження учбового матеріалу і встановити кількість годинника для кожного розділу.

2. Робочий план реалізації розділів програми на рік або півріччя.

3. План конспект уроку на групу або систему уроків.

4. План проведення оздоровчих і фізкультурно-оздоровчих заходів в школі.

Особливості:

1. Паралельне проходження програмного матеріалу з урахуванням пори року (виділяється матеріал з різних розділів). Буває послідовне, тобто почергове, вивчення (легка атлетика, гімнастика) і змішане (поєднання 1-го і 2-го).

Тому планування на весь навчальний рік важливе, оскільки продумывается порядок розподілу учбового матеріалу по семестрах, чвертям і визначається кількість годинника.

2. Орієнтиром в розподілі часу між розділами програми є зразкова сітка годинника і тривалість кожної чверті.

3. Учбовий матеріал розподіляється з урахуванням сезонності, наявності матеріально-технічної бази, інвентаря, фізичної підготовки школярів і особистого досвіду вчителя.

4. На кінець 4-ої чверті намічати вправи, що не вимагають великої напруги і інтенсивності роботи.

5. У річному плані плануються тематичні або видові уроки.

Особливості складання сітки годинника на рік

1. Враховуємо кількість годинника на кожен семестр і чверть:

I семестр	I чверті – 18 ч
	II чверті – 14 ч
IIсеместр	III чверті – 20 ч
	IV чверті – 16 ч
68 годин

При 2-х разових уроках

2. Вибираємо реально види учбового матеріалу для конкретного класу.

3. Дивимося в зразкову сітку годинника пояснювальної записки і реально визначаємо кількість годинника.

3. Педагогічна культура, її компоненти. Шляхи та засоби розвитку педагогічної культури.

Культура педагогічної діяльності — рівень виконання вчителем своїх професійних обов'язків.

Педагог повинен бути людиною з високим рівнем професійної культури, яка виявляється у здатності знаходити задоволення в праці; творчій діяльності, спрямованій на

формування особистості учня; оволодінні культурною спадщиною, в особистих моральних якостах. Засвоєні педагогом

культурні багатства втілюються в його діяльності, поведінці, у ставленні до світу та самого себе.

Учитель повинен прагнути до духовного збагачення учнів, поважати невичерпність і унікальність кожної людської

особистості, організовувати педагогічний процес як духовну взаємодію в умовах психологічного комфорту, інтелектуальної

співпраці, співтворчості, діалогової культури,

іюєднувати педагогіку впливу з педагогікою взаємодії і фасилітації (лат. facilitate — стимулювати, активізувати), що

забезпечують взаємозбагачення, гармонійний розвиток і саморозвиток суб’єктів педагогічного впливу. Бути фасилітатором означає сприяти гармонізації особистості учня, допомагати йому, актуалізувати потребу в особистісному зростанні, розвивати здатності до творчої адаптації та самозмін. За словами В. Сухомлинського, любов до дитини — це «...плоть і кров вихователя як сили, здатної впливати на духовний світ іншої людини. Педагог без любові до дитини — це все одно, що співак без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору». Той, хто не любить і не поважає дітей, учнів, не може досягти успіху в педагогічній праці, бо тільки щира любов і глибока повага педагога до вихованців породжують відповідну любов і повагу до нього. Як посередник між дітьми та системою ідей, традиціями, культурою свого народу й людства педагог покликаний виховувати гідних людей, здатних примножувати здобутки людської цивілізації.