Билет №17

1. Загальна характеристика методів, які використовуються у фізичному вихованні. Сутність наочних методів.

Метод - система дій вчителя в процесі викладання, а учня при освоєнні вченого матеріалу.

Методичний прийом - спосіб раелизации методу відповідно до конкретної завданням навчання. Внутр. Кожного методу Ісспользуй різноманітні методичні прийоми.

Вибір методів і методичних прийомів визначається конкретним педагогічним завданням, особливостями змісту учбового матеріалу, підготовленістю учнів, конкретними зовнішніми умовами. В процесі фізичного виховання застосовуються різноманітні методы навчання. Три групи: словесні, наочні і практичні методи.

Методи цієї групи забезпечують зорове і слухове сприйняття рухового, що вивчається. Наочне сприйняття сприяє швидшому, глибшому і міцнішому засвоєнню вправ, підвищують інтерес до рухових дій, що вивчаються.

До методів наочного сприйняття відносяться показ, демонстрація наочної допомоги, плакатів, малюнки крейдою на дошці, зарисовки, наочна допомога, кінофільми, звукова і світлова сигналізація.

Плакати відображають ті моменти рухів, які важко акцентувати при показі.

Плакати відображають ті моменти рухів, які важко акцентувати при показі.

Показ вправ в цілому або по елементах, сповільнено або в звичайному темпі відноситься до методів натуральної демонстрації.

Зарисовка дозволяє графічно виразити власне розуміння рухової дії, продумати виконання, знайти помилки.

Разом з традиційними способами забезпечення наочності у фізичному вихованні все ширше використовуються методи дії на різні аналізатори (слухові, зрительные) задаючі певний темп, напрям, амплітуду рухів.

2. Функції оцінки знань, умінь і навичок та методи їх перевірки.

Функції оцінки: навчальна, контролююча, виховна, діагностувальна.

Сприяє:

- повторенню і систематизації учбового матеріалу;

- своєчасному виявленню труднощів, з якими стикається учень в учбовій діяльності;

- встановленню рівня готовності до освоєння нового матеріалу;

- формуванню уміння відповідально працювати, використовуючи прийоми - самоперевірки і самоконтролю;

- стимулюванню відповідальності і бажання змагатися що вчаться.

при цьому вчитель проводить

• попереднє оцінювання для визначення рівня;

• потокове оцінювання;

• тематичне оцінювання;

- підсумкове оцінювання

Методи перевірки знань, умінь і навиків

Метод спостереження – навмисне сприйняття вчителем різних дій учнів з метою їх оцінювання.

У практиці використовуються наступні форми:

відкрита форма спостережень, коли діти знають, за ким спостерігатиме вчитель і кого оцінювати;

прихована форма – відомо, що вчитель спостерігатиме за певними видами діяльності і результати повідомить в кінці уроку;

змішана форма – використання відкритих і змішаних спостережень.

Метод опиту – пояснення, бесіда, опис вправ, і аналіз, оцінка і так далі

Форми опиту:усна; письмова.

В процесі опиту використовуються наступні способи:

індивідуальний – виклик учнів для відповіді на оцінку у присутності своїх однолітків або наодинці з вчителем;

фронтальний – збігла перевірка знань порівняно великої кількості учнів. Відповіді короткі, лаконічні, такі, що привчають дітей швидко мислити, узагальнювати і систематизувати учбовий матеріал;

груповий – в одній групі опит, а інші займаються руховою діяльністю. Може бути як індивідуально, так і фронтально.

Метод вправ (практичний метод) – для перевірки і оцінки рухових, організаторських умінь і навиків, виконання домашнього завдання, розвитку фізичних якостей з використанням індивідуального, фронтального і групового способів організації дітей. Велике значення має метод змагання.

Комплексний метод – це поєднання перевірки знань з руховими уміннями і навиками, розвитком фізичної культури.

3. Культура і техніка мовлення вчителя. Функції, форми та комунікативні якості мовлення вчителя. Взаємозв’язок вербальних та невербальних засобів у педагогічній діяльності вчителя.

Мовлення вчителя є показником його педагогічної культури, засобом самовираження і самоутвердження його особистості.

-Мовлення вчителя – це мовлення, пристосоване для розв’язання специфічних завдань, що виникають у педагогічній діяльності, спілкуванні

-Отже, рівень майстерності мовленнєвої діяльності вчителя визначається рівнем культури його мовлення і спрямуванням його комунікативної поведінки:-По-перше, професійне мовлення вчителя повинно відповідати вимогам культури мови. Це важливий показник рівня його інтелігентності, освіченості, загальної культури. Його умовою є знання мови, адже мовлення є засобом існування, використання мови.-По-друге, професійне мовлення вчителя має бути своєрідною “словесною дією”, мета якої – здійснення інтелектуального, емоційно-вольового, морального впливу на учнів-Третя умова ефективності професійного мовлення вчителя – його спрямованість, зверненість до учнів. Головна мета спрямованості мовлення – викликати учнів на діалогу з учителем, залучити їх до співпраці, створити атмосферу співроздумів і співпереживання.

Обов’язковою передумовою ефективності професійного мовлення вчителя є також володіння його технікою.

-Компоненти техніки мовлення – голос, темп, дикція, інтонація – визначаються як акустична система відтворення людини людиною. Вони виконують при цьому важливі функції: створюють імідж людини, який закріплюється у свідомості довколишніх; дають змогу виявити психічну індивідуальність людини, визначити її емоційний стан.

Існуються такі шляхи у формуванні мовленнєвої культури: 1. Самоконтроль і розвиток культури мовлення, створення установки на оволодіння літературною мовою в різних ситуаціях спілкування. 2. Самоконтроль і розвиток умінь виразного мовлення. 3. Самоконтроль і розвиток комунікативних умінь, здібностей, соціальних установок у спілкуванні. 4. Розвиток загальних психофізичних особливостей своєї особистості, які є передумовою оволодіння вміннями професійно-педагогічного мовлення.

Основні комунікативні якості мовлення учителя: правильність, логічність, чистота, ясність, виразність, емоційність.

Функції мовлення вчителя: забезпечення повноцінної передачі знань; забезпечення ефективної навчальної діяльності; забезпечення продуктивних взаємовідносин між учителем і учнем; самопрезінтація атракції - функція нравитися; мотиваційна; психотерапевтична функція - не нашкодь словом

Спілкування - це зв'язок між людьми, який призводить до виникнення психічного контакту, що проявляється в обміні інформації, взаємовпливі, взаємопереживанні та взаєморозумінні.

Спілкування людини підтримується певними засобами. Свої почуття, думки людина здатна виражати й закріплювати в словах і жестах, створюючи певний комунікативний простір, у якому об'єднуються, співіснують її внутрішній світ і світ зовнішній, об'єктивний. Такими засобами, які людина використовує в своєму спілкуванні, є вербальні (словесні) і невербальні засоби (міміка, пантоміміка, виражальні рухи тіла).