1. «Національна спортивна класифікація».

Це нормативні документ, який видається на Олімпійський цикл і забезпечує єдину систему оцінки рівня спортивної майстерності і спортивних досягнень і встановлює нормативи і вимоги для привласнення спортивних розрядів і звань, а також норми, згідно яким спортсмен може бути позбавлений спортивного звання.

У класифікації визначаються умови і вікові обмеження для привласнення спортивних розрядів (III, II, I – юнацькі; III, II, I – дорослі; КМС) і звань (МС, МСМК), їх підтвердження, має рацію і обов'язки спортсменів.

2. «Державні тесті і нормативи оцінки фізичної підготовленності населення Україні».

Тест – пробне завдання, досліджень, випробування.

«Норма» - певна величина, прийнята за уніфікований показник того, що повинне бути досягнуте в результаті діяльності.

Це основа нормативних вимог до фізичної підготовленості населення як критерію фізичного здоров'я, життєдіяльності, здібності до високопродуктивної праці і захисту Батьківщини.

Мета – стимулювання і напрям подальшого розвитку фізичної культури серед всіх громадян і категорій населення для забезпечення їх здоров'я;

- визначення рівня фізичної підготовленості всіх основних груп і контингентів населення;

- визначення рівня фізичної готовності, який він повинен досягти на певному віковому етапі;

- визначити ефективні засоби і методику фізичного виховання і фізичної підготовки;

- направити діяльність дошкільних, шкільних організацій країни на досягнення необхідного рівня фізичної підготовленості населення.

Систематичне оцінювання (1 раз на рік, в місяць), аналіз і узагальнення результатів дають можливість визначити рівень здоров'я населення і намітити шляхи і засоби для усунення недоліків в руховій підготовці.

Організаційні основи.

Організаційні основи системи фізичного виховання представлені двома формами керівництва і організації: державними і суспільно-самодіяльними.

Державні форми організації і керівництва здійснюються на основі єдиних державних програм фізичного виховання, обов'язкових занять відповідно до учбового плану, наявності встановленого державою штатного розкладу, а також забезпечення матеріально-технічними і фінансовими засобами.

По державній лінії фізичне виховання проводиться в дошкільних установах, загальноосвітніх школах, середніх спеціальних учбових закладах, вузах, армії.

Керівництво фізичним вихованням в даних установах проводять Міністерство освіти і науки, Міністерство оборони, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство культури.

Суспільні самодіяльні форми організації фізичного виховання об'єднують всіх охочих займатися фізичною культурою, від учнів до дорослого населення. Безпосереднє керівництво і організація занять проводиться в спортивних клубах, суспільствах і спортивних товариствах, національних спортивних федераціях, національних Олімпійських комітетах, дитячо-юнацьких спортивних школах.

Основним принципом, на основі якого організовуються і проводяться заняття є принцип демократичного централізму.

Загальне керівництво всіма формами забезпечення фізичного виховання здійснюється комітетами при виконавчих районних, міських, обласних Рад народних депутатів.

Державне управління фізичним вихованням на Україні здійснюється Державним комітетом з фізичної культури і спорту. Ухвали і інструкції по питаннях розвитку масової фізичної культури входять в його компетенцію і обов'язкові для міністерств, відомств і громадських організацій, які вирішують питання фізичного виховання різних вікових груп населення наший країни.

2. Особливості методики проведення уроків фізичної культури у старшому шкільному віці

Конкретні завдання: Сприяння гармонічускому ФР, вироблення вмінь використовувати засоби фізичного виховання для зміцнення здоров'я., Формування уявлень про престижність високого рівня здоров'я і ФП. Формуванню ФК особистості. Навчання новим видам спортивних і прикладних вправ. Формування знань про закономірності ФВ і спортивного тренування, про роль фізичної готовності для виконання функцій материнства і батьківства.

Особливості методики (гендарний підхід): Роздільне проведення уроків з юнаками та дівчатами. Початок тренування сили і швидкісно-силових здібностей. Органічний у дівчат використання вправ, пов'язаних з сильним струсом тіла. Ширше пріманять метод індивідуальних завдань з урахуванням нахилів, фізичної та технічної підготовленості юнаків цілеспрямовано готувати до служби в армії.

Основні засоби: гімнастичні та акробатичні вправи; легкоатлетичні вправи; лижна підготовка; плавання; елементи едіноборства для юнаків.

3. Дидактика як галузь педагогіки, її виникнення і розвиток. Категорії дидактики.

Дидактика (грец. сіісіакіікиз — навчаю) — галузь педагогіки, яка розробляє теорію навчання та освіти.

Об’єктом вивчення дидактики є навчальний процес, а її сутність зумовлює виокремлення широкого кола питань, що становлять предмет вивчення дидактики: мета і зміст навчального процесу, обґрунтування принципів, правил навчально-виховного процесу на основі дослідження

закономірностей навчання і вироблення організаційних форм, методів, прийомів і засобів (навчально-матеріальної бази).

Першим почав використовувати термін «дидактика» німецький педагог Вольфганг Ратке (1571—1635), який тлумачив її як наукову дисципліну, що досліджує теоретичні

та методичні засади навчання. Статус науки дидактика отримала завдяки працям чеського педагога Яна-Амоса Коменського (1592—1672), який у книзі «Велика дидактика»(1632) виклав основні принципи навчання і форми його організації. Він був ініціатором запровадження існуючої класно-урочної системи, поділу учнів на класи, навчального часу — на навчальні роки, чверті з канікулами між ними, щоденних занять — на 45-хвилинні уроки і 10—20-хвилинні перерви; започаткував предметну систему викладання за програмами і підручниками, екзамени наприкінці року.

Проблемно-смислова структура дидактики обумовлена такими елементами навчально-виховної діяльності; навчання, освіта, викладання, учіння, знання, уміння, навички,

а також закономірності, принципи, форми, методи навчання.

Навчання — процес взаємодії вчителя та учня, в результаті якого учень засвоює знання, набуває вмінь і навичок.

Освіта — процес засвоєння систематизованих знань і формування

на іх основі свпогляду, розвитку пізнавальних сил (мислення, уяви, пам’яті тощо) та результат цього процесу досягнення певного рівня освіченості.

Викладання — організація та управління вчителем пізнавальною діяльністю учнів, в результаті чого відбувається розвиток і виховання школярів.

Учіння — власна навчальна діяльність учня.

Знання — цілісна система нагромаджених людством відомостей, фактів, наукових теорій, законів, понять.

Кожен учень повинен оволодіти навичками та уміннями.

Навички — автоматизовані, звичні, безпомилково виконувані дії.

Усвідомлене і творче застосування навичок свідчить про

сформованість умінь.

Уміння — здатність свідомо діяти на основі засвоєних знань і навичок.

Дидактика виділяє такі види знань:

— основні терміни і поняття. Забезпечують розуміння,

тлумачення, сприйняття наукових положень;

— факти щоденної дійсності й наукові факти. Допомагають

пізнанню законів будь-якої науки, формуванню переконань,

формулюванню, обстоюванню ідей;

— основні закони науки. Розкривають зв’язки і відношення

між різними об’єктами та явищами дійсності;

— теорії. Містять систему наукових знань про певну сукупність

об’єктів, про методи пояснення та передбачення

явищ конкретної предметної галузі;

— знання про способи діяльності. Вони є сукупністю методів

набуття і нагромадження знань;

— оцінні знання. Відомості про норми ставлення до різних

явищ життя.