Билет №24

1. Швидкість і методика її виховання.

Швидкість – це здатність людини здійснювати різні рухи в мінімальний для даних умов проміжок часу. При вихованні швидкості завдання полягає в тому, щоб, по-перше, розвинути здібності, що визначають швидкість рухових актів, а, по-друге, розвинути швидкість рухової реакції. Вирішуючи першу задачу, застосовують так звані швидкісні вправи. У числі методів виховання швидкості широко застосовуються методи повторної, повторно-прогресуючої і змінної вправи. Велике стимулююче значення для проявів швидкості має використання в заняттях ігрового і змагання методів. методичних прийомів:- виконують рухи в порядку змагання тих, що займаються, застосовують лідирування (наприклад, біг за лідером), сигнали рухи (наприклад, звуколидер), що диктують темп, використовують похилу доріжку при бігу або розгонах в стрибках, полегшують снаряди при метаннях. Виконання швидкісних вправ втрачає сенс, як тільки унаслідок стомлення знижується швидкість рухів і швидкість рухової реакції. У зв'язку з цим навантаження при вихованні швидкості мають відносно короткочасний характер. Якість швидкості розвивається насилу і регресує за відсутності вправ вельми скоро. Все це вимушує при вдосконаленні якості швидкості керуватися правилом – займатися частіше, але помалу (у сенсі об'єму навантаження в кожному занятті).

2. Класифікація і зміст уроків фізичної культури.

Класифікація по двох ознаках: по дидактичних завданнях; за змістом учбового матеріалу.

По дидактичних завданнях (типи): по етапах формування рухових умінь і навиків ( ввідний, вивчення нового метеріалу, повторення, вдосконалення, контрольний, змішаний).

За змістом ( види): Гімнастика, легка атлетика, ігри, плавання, ритміка.

Пропонується виділити 3 компоненти: легка атлетика ( швидкість, витривалість, спритність); гімнастика спортивна, силова або ритмічна ( сила, координація, гнучкість, спритність); Ігрові види спорту (швидкістно силові показники, швидкість, спритність, прості і складні реакції).

Зміст: Фізичні вправи (регламентуються программой і підбираються з урахуванням контингенту, умов, підготовка вчителя); Зміст діяльності вчителя (постановка завдань, організація класу, установка снарядів. Роздача і збір інвертаря, допомога, страховка і інша навчально-методична діяльність); Зміст діяльності учня (слухання, аналіз, спостереження, виконання фіз. вправ, формування інструктивних навиків).

3. Традиції виховання та навчання особистості в українській народній педагогіці. Засоби народного виховання дітей та молоді. Форми та методи народного виховання зростаючої особистості.

Народна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання.

Вершиною української народної педагогіки сучасні дослідники вважають козацьку педагогіку, яка втілює в собі «національну психологію, характер, правосвідомість, мораль та інші компоненти національної свідомості, духовності народу». Основою виховання дітей змалку були провідні ідеї козацького руху (свобода і незалежність України, непорушність прав людини і народу, суверенність особи, народовладдя). У малечий період, а далі — на родинно-шкільному ступені провідне значення мали культ Батька і Матері, Бабусі й Дідуся, Роду і Народу.

Серед видатних просвітителів, які збагатили вітчизняну педагогіку, почесне місце належить Григорію Савичу Сковороді (1722-1794). Він перший в українській педагогіці в центрі уваги поставив дитину - її почуття, стосунки зі світом, її справи, нахили і обдарування; визначив мету гуманістичного процесу - формування "істинної" людини: мислячої, чуйної, освіченої, зі світлим розумом, гарячими почуттями, підготовленої до праці задля її щастя і блага народу.

Великий внесок у розвиток наукової педагогіки зробив визначний вітчизняний педагог Костянтин Дмитрович Ушинський (1824— 1870), автор стрункої й оригінальної педагогічної системи, що охоплювала основні проблеми виховання і навчання. Основною ідеєю цієї системи була народність, яку він розумів як своєрідність кожного народу, обумовлену його історичним розвитком, соціальними умовами життя, географічними особливостями. Найголовнішими рисами народності педагог вважав любов до батьківщини, рідну мову, віру в могутні сили народу. Основною метою виховання повинна бути підготовка всебічно розвиненої людини, а наріжним каменем теорії виховання — вчення про трудове виховання, що стверджує: в трудовій діяльності розвивається і формується людина.

А.С. Макаренко висунув і перевірив на практиці принципи створення дитячого колективу, педагогічного керівництва ним, запропонував методику трудового виховання, вивчав проблеми формування свідомої дисципліни і виховання дітей у сім'ї. В.О. Сухомлинський досліджував проблеми розумового, морального, естетичного та фізичного виховання школярів, питання політехнічної освіти, теорії навчання, виховання дітей у сім'ї, самовиховання і самоосвіти, професійної майстерності вчителя, здійснення загального навчання та керівництва школою. Багато його порад, влучні спостереження зберігають своє значення і при осмисленні сучасних шляхів розвитку педагогічної думки та реформуванні школи.