Як король повинен дбати про прихильності підлеглих?
Ти вже знаєш, з ким варто жити і в якому місці. А тепер, оскільки твоє життя не є ні особистим, ні приватним, а спільним і громадським, - від самого початку старанно дбай, щоб здобути прихильність людей, якими правиш. Лише вона є запорукою королів. Без прихильності підлеглих влада королів неміцна й нетривала.
І якщо вже. опорою твого королівства є шляхта, схиляй її до себе всіма способами, прошу. В цього ти найкраще досягнеш двома шляхами. По-перше, якщо нічого не називатимеш у державі своїм, а вважатимеш, що все належить лише республіці, покажеш, що ти, король, є ніби сторожем держави. Бо сторож жодну річ з того, що стереже, не може назвати своєю. Інакше він не сторож цих речей, а господар. Так само не давай підстав запідозрити тебе у пожадливості, навпаки, вселяй у них надію на щедрість. Другий шлях, який викликає велику доброзичливість підлеглих до правителів, - це твоя ласка до тих, хто тебе оточує. Ця настанова є вельми важливою.
Що ж до найприкрішого падіння найхоробрішого й досвідченого лицаря Мартина Зборовського, ми повинні нагадати: його нещастя стало для твого батька найбільшим звинуваченням. Про цю людину багато, повір мені, говоритимуть нащадки, й настане час, коли вірність його твоєму батькові при обороні республіки та любов до батьківщини найславніше виявляється. Але цього не буде, якщо не зникне ненависть і справжня мужність не прийде до нащадків, які правдиво і безпристрасно про нас судитимуть. Та це вже не стосується суті нашої справи. Уникай підлеглих, які дуже дбають про прибутки короля, інакше станеш неприємним як для тих, хто нехтує багатством, так і для відважних лицарів.
ПРО ТЕ, ЯК ТРЕБА ЗАХИЩАТИ ДЕРЖАВУ
Мусиш знати не тільки про те, як здобути прихильність серед своїх підлеглих, а як їх захистити, - якщо вже Бог дав тобі до рук «скіпетр рівності, скіпетр держави», захищати яку завжди було важко. Декому не до вподоби збирання грошей на оборону тому, що щорічні податки виснажують державу. Інші кажуть, що молодь звикла до розкішного й безтурботного життя й нелегко її виховувати та змушувати робити щось на благо держави. Тому треба змінити всю систему оборони. І якби ти захотів знати, який спосіб мені подобається, я б відповів: «Той, який завжди подобається мудрим». Вся наша республіка, якщо не помиляюся, розділена на 13 воєводств. Зроби так, щоб певний час по черзі воювало кілька воєводств: одного року, наприклад, певні якісь три воєводства, наступного року - інші три. У такий спосіб найкраще державу захистиш. Проти особливо великої ворожої сили варто готувати посполите рішення.
Така військова служба, дивись, і принесла б нам блага. По-перше, посполиті спочили б від податку, молодь утримувалася б від розкошів потребою у військовій службі й поволі призвичаїлася до праці та звикла б до труднощів.
Крім того, їхні батьки, ніби змагаючись між собою, уважніше б відбирали для своїх дітей коней, зброю, слуг. Та й іншу війському амуніцію завжди вдома напоготові матимуть, якщо певні будуть, що через три чи чотири роки, згідно з чергою, розпочнеться для них служба. Я вже мовчу про те, наскільки все у них тепер занедбано, щоб ненароком не зачепити і моїх русинів. Більш мудро, гадаю, чинили давні греки, які саме завдяки цьому і позбулися розкошів юнаків, і ворога тримали на відстані від дому. Я сказав, шо знав. А якщо моє не до вподоби, наслідуй кращих і за їхнім зразком у час миру і в час війни державою прав.
ЩО В ДЕРЖАВІ БІЛЬШЕ: ЗАКОН ЧИ КОРОЛЬ?
У твоїй державі все підпорядковано потребам миру або війни, і республіка обмежена цими обов'язками. Тому здається недоречним ставити питання: чому в твоєму королівстві є ще й такі дві гідності, як «закон» і «король», або хто з них вищий? Переборовши всякий сумнів, скажу: «Буде найсправедливіше, якщо ти перебуватимеш у межах свого обов'язку». Бо якби ми зважали на римських законників, тобто похлібців тиранів, то всю зверхність у державі, без сумніву, приписали б королеві і таким чином підпорядкували йому саму юстицію, а його власні закони вихваляли. Ніколи б не ставили королеві запитання «чому?». Ніколи б не нагадували йому про присягання. Показували б лише, що сам він є паном нашого життя й смерті. А ті дармоїди тим певніше б нашіптували з усіх боків королеві про «злочинців», які непоштиво ставляться до короля.
З другого боку, ми виросли не в королівстві Нерона, а в славній батьківщині Сигізмунда. І наші предки виховували нас так, щоб ми знали, що король вибирається для держави, а не держава існує задля короля. На цій підставі гадаємо, що держава набагато шляхетніша й достойніша за короля. Закон же, якщо він є душею і розумом держави, значно кращий за непевну державу і вищий за короля. Отже, закон дорівнює королеві і навіть кращий і набагато вищий за короля.
А тепер поясню тобі, що таке закон. Він, як я вже показував, сам є правителем вільної держави, але мовчазним, сліпим і глухим. Згідно з ним обирається одна людина, яку ми називаємо королем. Він - вуста, очі й вуха закону. Якби закон сам міг вислуховувати, вести бесіду, ніхто не обирав би короля, бо закон сам навчає, що треба робити. А оскільки закон цього робити не може, то вибирає собі посередника - короля. Коли ж якийсь Требоніан або один з римських рабів, наприклад Ульпіан, підлещуючись до тебе, скаже, що ти наймогутніший у своїй державі, не погоджуйся. Скажи, що у твоїй батьківщині править не людина, а закон. Отже, якщо тебе запитають: хто ти? - відповідай побожно й правдиво так: я король - вуста, очі й вуха закону, а точніше, інтерпретатор закону, який присягнувся віру в королівстві зміцнювати і нічого іншого не робити, як тільки те, що закон велить.
(…) Та оскільки я поспішаю до іншого й не хочу набридати, додам ще трохи насамкінець: якщо ти визнаєш, що закон у державі є немов другим королем, хай зробить тоді Бог тебе й королівство твоє щасливим, бо ти добровільно віддаси всього себе його волі. Та якщо зміниш цей порядок і скажеш, що ти пан закону, змінить тоді Господь королівство твоє і віддасть його або ворогові, або рабові твоєму. Коли ж побачиш, що перевага законів і держави є також незначною, що повсякчас стаєш попереду них і вище обох, згадай тоді: добре й належним чином керувати державою - труд не для одної людини (а ти його один нести збираєшся!). Важчий тягар і зусиль вимагає більших, ніж ті, яких докласти сам можеш. Для цієї справи потрібні вірні однодумці, які певною мірою візьмуть на себе разом з тобою нелегкий тягар і підтримають тебе працею й порадами спільними.
[Станіслав Оріховський «Напучення польському королеві Сигізмунду Августу» Дається за: [Stanislai Orichovii]. Fidelis subditus sive de institutione regia ad Sigismundum Augustium libri duo, 1543. - Warszawa, 1900. Переклад В. Литвинова]
1 Йдеться про Болеслава II.
2 Авторство дистиха встановити не вдалося.
3 І Тим. 6, 10.
4 Вислів українською мовою в латинській транскрипції.
5 Вергілій. Енеїда, IV, 86 - 89.
6 Вергілій. Енеїда, І, 522.
7 Вергілій. Енеїда, IV, 83.
8 l Kop. 6, 18.
9 Йдеться про імператора «Священної Римської імперії» Фердинанда I.
Навчальне завдання
? за допомогою тексту документа визначте якості «ідеального монарха», на яких наголошує автор.
? Знайти у тексті цитати, що підтверджують роль польського монарха як єдиного джерела державного суверенітету.
? Порівняти «Повчання…» (Оріховсбкого-Роксолана) та працю «Державець» (Маккіавелі) та виділити спільні та відмінні риси, сильні та слабкі сторони зазначених державницьких проектів.
Контрольні питання:
1. Як співвідноситься монарх та республіканський устрій у документі?
2. Що для автора є первиним (найголовнішим): держава, монарх чи закон?
3. Кому повинно належати право обрання та призначення епископів?
4. Які країни, на думку автора, загрожували Польщі? (Знайдіть фрагмент).
5. Якого монарха автор вважає взірцевим? Чому?