Тема № 9-10 Політичні ідеї українського руху в Галичині в другій половині XIX сторіччя (4 години)
План
Політичний світогляд В.Антоновича
Проблеми формування правової соціальної держави в роботах Б.Кистяківського.
Розвиток національно-державницької концепції у працях О.Бочковського.
Джерела і література
Джерела:
Історія держави і права України. Хрестоматія / За ред. О.О.Шевченко. - К., 1996. – С. 10 - 18.
Бочковський О. І. Вступ до націології. Мюнхен, 1991-1992. – С. 175-179, 257-259, 324-327.
Антонович В. Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори / Упор. О. Тодійчук, В, Ульяновський. Вст. ст. та коментарі В. Ульяновського. — К.: Либідь, 1995. — 816 с. («Пам’ятки історичної думки України»)
Література:
Кухта Б.Л. З історіі української політичної думки.-Київ, Основа, 1994. – 345 с.
Левенець Ю. Теоретико-методологічні засади української суспільно-політичної думки: проблеми становлення та розвитку.– К.: Стилос, 2001. – 585 с.
Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В. Горбатенко; За ред. Ю. Шемшученка, В. Бабкіна, В. Горбатенка – К.: Генеза, 2004. – 736 с.
Рудич Ф.М.Політологія. Курс лекцій. Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів освіти. – К.: Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України – 2000. – 200 с.
Себайн Джордж Г., Торсен Томас Л., Історія політичної думки / Пер. з англ. – К.: Основи, 1997. – 409 с.
Салтовский О.І. Концепції української державності в історії вітчизняної політичної думки. – К.: Вид-во ПАРАПАН, 2002.– 336 с.
Шляхтун П.П. Політологія (Теорія та історія політичної науки): Підручник. – К., 2002. – 576 с.
Методичні матеріали
Австро - Угорська імперія, до якої входили західноукраїнські землі, порівняно з Російською була більш ліберальною державою - українське політичне життя тут було різноманітне. Діяльність суспільно-політичних організацій. “Руська Трійця” складалася з вихованців Львівської греко-католицької духовної семінарії - Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький. Розвиток національної української культури. Підготували збірки творів “Син Русі”, “Зоря” – заборонені цензурою. Третя збірка “Русалка Дністрова” була надрукована в угорській столиці Буді. Наскрізною ідеєю збірки була думка про єдність українських земель по обидва боки російсько-австрійського кордону. “Весна народів” – широкий революційний рух, що охопив у 1848 році практично всю Європу. Національно-визвольні повстання у Чехії, Угорщині, у столиці Відні, Галичині, Буковині.
Події 1848 року прискорили формування національної свідомості українців Галичині. Це використовувала австрійська адміністрація на противагу польському національному протесту (губернатор Галичини Ф.Стадіон “вигадав русинів”). За свою лояльність до Габсбургів українці отримали назву “тірольців Сходу”. З українців було створено мілітарні національні організації “Народну гвардію” та “Батальйон гірських руських стрільців”, що блокував гірські перевали в Карпатах з метою не допустити об’єднання польських та угорських повстанців.
2 травня 1848 року утворилася головна Руська Рада – перша організація галицьких українців у Львові для оборони прав українців з представників греко-католицького духовенства та міської інтелігенції. На її чолі стояв єпископ Г.Якимович. Організували часопис “Зоря галицька”, де сповістили про введення 25 березня 1848 року Конституції, яка гарантувала права та свободи громадян країни та про утворення представницького органу галицьких українців під назвою “Рада народна Руська”. Чітко проводилася ідея про єдність усіх українців. Заклик “Будьмо народом!”.
За ініціативою Руської Ради був скликаний Собор руських вчених у Львові. Його учасники, зокрема Яків Головацький, виступили з обґрунтуванням ідеї проте, що українська мова є спільною і для Західної, і для Східної України, мовою одного народу, що розділений між двома імперіями. Ідея єдності нації розглядалася як фундаментальний принцип.
Боротьба за об’єднання усіх українських земель в територіальну автономію Скориставшись виборами в Австрійський парламент українцям вдалося сформувати групу з 36 депутатів, які відстоювали вимогу об’єднати в єдиний коронний край Східної Галичини, Буковини, Закарпаття, Лемківщини.
Ідея створення з австрійських земель, населених українцями єдиного коронного краю з широкими автономними правами, з власним парламентом, українськими університетами та школами , надовго стала одним з головних лозунгів українського руху. Ця ідея стала основою так званої мінімальної програми галицьких українців аж до розвалу Австро-Угорської імперії у 1918 році. На жаль ця ідея була лише прожектом, бо австрійська влада, не дивлячись на лояльність українців вирішила підтримати польську громаду, так як вона була представлена не священиками і інтелігенцією, а заможними землевласниками.
У розпалі революційних подій австрійський уряд пішов на деякі поступки, але після придушення революції виконав лише одну обіцянку: наприкінці 1848 року у Львівському університеті відкрив кафедру української мови, яку очолив Я.Головацький.
Вороже ставлення до українців польської громади та недовіра австрійської влади приводили до розвитку москвофільства. Росія багатьом задавалася більш придатною, ніж Польща. Організаційне оформлення москвофільства в Галичині пов’язане з діяльністю відомого професора Московського університету М. Погодіна, автора офіційної в Російській імперії теорії “триєдиного руського народу”, що у 1835 та 1839-40 рр. працював у Львові. Під час свого перебування в Галичині він познайомився з істориком Д.Зубрицьким, навколо якого з часом сформувався гурток, що отримав назву “погодінська колонія”.
Культурне та політичне москвофільство. Ряд відомих галичан захопилися ідеєю культурно-національної єдності Галичини та Росії (Я. та І.Головацькі, Петрушевич та ін.).
Деякі заяви галицьких москвофілів були настільки одіозними, що визвали негативну реакцію навіть у російських вчених. Так, у 1866р. орган українських галицьких консерваторів “Слово” заявив, що ніяких українців взагалі не існує, а є лише єдиний російський народ від Карпат і до Камчатки, єдина російська мова, тому не варто творити власне українську літературу. Б.Дідицький не лише видавав “Слово”, але й був автором скандально відомої брошури “В один час научиться малорусину по великоруски”, в якій доводив, що існує єдина мова с двома вимовами. Проти цього виступив Микола Чернишевський статтею “Национальная бестактность” в петербурзькому журналі “Современник”.
Але все ж москвофільство користувалося напівофіційною підтримкою російської влади і розгорнуло бурхливу діяльність. Ними видавалися часописи “Зоря”, “Русская Рада”, “Наука”, “Пролом”, Галичанин”, “Русское слово”. В 1870 році було створено громадську організацію “Русская рада”, а в 1900 році політичну організацію “Русская народная партия”.
Бурхливий розвиток москвофільства був зупинений світовою війною та появою нового “народівського руху”.
Проти консервативного московофільского табору виступила прогресивна молодь, яка засновувала українські громади в Галичині. Перша така молодіжна організація виникла у Львові наприкінці 1861 року. Її заснували молоді письменники та громадські діячі В.Шашкевич, Ф.Заревич та ін. Саме звідси бере початок народівська українофільська течія. Вони не мали такої фінансової підтримки , але змогли організувати журнали “Мета”, “Нива”, “Русалка”. Вплив М.Драгоманова. 1880 – знаменитий часопис галицької інтелігенції “Діло”.
Зростання політичної свідомості народовців отримало організаційне оформлення у 1890 році з організацією Руської Радикальної партії, яка стала першою легальною політичною організацією українців, що відстоювала їх права легітимними методами. Розкол 1899р – ліва ідея – Українська соціал-демократична партія, помірковані (старші) – Національно-демократична партія, що стояла на ліберальних позиціях. Різнила ці партії не мета боротьби, а методи її досягнення та конкретні форми організації держави.
ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ
СЛОВНИК
Хлопомáнство — народницько-культурна течія української інтелігенції на Правобережній Україні 50-ті-60-ті роки 19 століття, яка прагнула зближення з народом.
Політична па́ртия – (греч. Πολιτική – "мистецтво управління державою"; лат. pars - "частина") – особлива громадська організація (об'єднання), що безпосередньо ставить перед собою завдання опанувати політичну владу в державі або взяти в ній участь через своїх представників в органах державної влади і місцевого самоврядування. Більшість партій мають програму: виразник ідеології партії, перелік її цілей і способів їх досягнення.національно –демократичний.
Москвофільство – (москалефільство, русофільство) — мовно-літературна і суспільно-політична течія серед українського населення Галичини, Буковини і Закарпаття у 1819-1930-х рр. Відстоювала національно-культурну, а пізніше — державно-політичну єдність з російським народом і Росією. Основна передумова виникнення москвофільства: втрата українським народом власної державності, багатовікове іноземне поневолення, роздробленість і відособленість окремих земель, денаціоналізація освіченої еліти та низький рівень національної самосвідомості мас.
ІМЕННИЙ
СЛОВНИК-ДОВІДНИК
Антоно́вич Володи́мир Боніфа́тійович (18 (30) січня 1834, Махнівка — 21 березня 1908, Київ) — український історик, археолог, етнограф, археограф, член-кореспондент Російської АН з 1901; професор Київського університету з 1878; належав до хлопоманів; співорганізатор Київської Громади.
Кістяко́вський Богда́н Олекса́ндрович (1868—1920) — український філософ права, громадський діяч, юрист, соціолог, один з організаторів Академії наук України.
Бочко́вськийО́льгерд-Іполи́т (чеськ. Hyppolit Olgerd Boczkowski; 1 березня 1885 станція Долинська, Херсонська губернія (нині Кіровоградська область) — 9 листопада 1939, Прага) — чесько-український соціолог, політолог і етнолог, один із провідних європейських фахівців з теорії нації та національних відносин першої половини 20 століття; педагог, публіцист і громадський діяч.