Витяги 3 джерел Із "Слова про закон і благодать" Їларіона (1037-1050 рр.)
Благословен Господь Бог Ізраїлів, Бог християнський! Він навідав людей своїх і сотворив їм вибавлення. Він не дав до кінця творінню своєму ідольським мороком одержимому бути і в бісівському слугуванні гинути, а направив спершу плем'я Авраамове скрижалями і законом, а потім Сином своїм усі народи спас, Євангелієм і хрещенням увівши їх в оновлене буття, у життя вічне... Закон бо предтечею був і слугою благодаті й істині. Істина ж і благодать слугами суть майбутньому віку, життю нетлінному. Як закон привів узаконених до благодатного хрещення, так хрещення впускає синів своїх у вічне життя Мойсей бо і пророки про Христове пришестя повідали, а Христос і апостоли його — про воскресіння і про майбутній вік...
Образ же закону і благодаті — Агар і Сарра, спершу — рабиня, а потім — вільна. Аби зрозумів той, хто читатиме, як Авраам бо в юності своїй Сарру мав за жону собі, вільну, а не рабиню, так і Бог з передвіку зволив і умислив сина свойого у світ послати і тим у благодаті себе явити...
Благодать же сказала Богу: "Як не настав ще час зійти мені на землю і спасти світ, то зійди на гору Сінай і закон встанови". Послухав Авраам мови Сарриної і увійшов до раби Її Агарі. Послухав же і Бог благодаті словес і зійшов на Сінай. І народила Агар-рабиня од Авраама рабинича, і нарік Авраам його Ізмаїлом. Зніс бо і Мойсей із Сінайської гори закон, а не благодать, тінь, а не істину. По сьому, коли вже старі були Авраам і Сарра, з'явився Бог Аврааму, як сидів той перед дверима шатра свойого опівдні при дубі мамврійському. Авраам же вийшов назустріч Йому, поклонився Йому до землі і прийняв Його в шатро своє. Коли ж вік сей став до кінця наближатися, навідав Господь рід людський і зійшов із небес, в утробу дівиці ввійшовши. Прийняла його дівиця з поклоном у шатро плоті своєї безболісно, кажучи так до архангела: "Я раба Господня, хай же буде мені по мові твоїй". Тоді бо одімкнув Бог лоно Саррине і, зачавши, народила вона Ісаака, вільна-вільного.
І як навідав Бог людське єство, з'явилося безвісне й утаєне, і народилася благодать і істина, а не закон — син, а не раб. І як одняли отроча Ісаака од сосців материних, і як зміцнів він, то скликав Авраам гостину велику на честь того, що однімається Ісаак, син його, од сосців матері своєї. А як був Христос уже на землі і не зміцнілою ще була благодать, то ссала вона за тридцять літ, поки Христос таївся.
Коли ж уже одлучилася вона і зміцніла, то з'явилася благодать Божа усім людям в Іорданській ріці1. Скликав Бог гостину і частування щедре урядив телям, угодованим од віку возлюбленим сином своїм Ісусом Христом, зібравши на спільне свято усіх небесних і земних, разом ангелів і людей. ...
Хвалить же похвальними голосами Римська сторона Петра і Павла, бо од них увірувала в Ісуса Христа, Сина Божого; Азія, й Есрес, і Патм — Іоанна Богословця, Індія — Тому, Єгипет — Марка. Всі краї, і городи, і народи почитають і славлять кожний свого учителя, того, що навчив їх православній вірі. Похвалімо ж і ми, по силі нашій, хоч малими похвалами, того, хто велике і дивне діло сотворив, нашого вчителя і наставника, великого кагана нашої землі Володимира, онука старого Ігоря, а сина славного Святослава, про мужність і хоробрість якого в літа його володарювання слух пройшов по багатьох сторонах, а звитяги його і могутність поминаються й пам'ятаються ще й нині в худорідній бо і невідомій землі володарював той, а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі. ...
Показує нам і переконує нас сам Спас Христос, якої тебе слави і честі сподобив на небесах, кажучи: «Кожного, хто визнає мене перед людьми, визнаю і я перед Отцем моїм, який є на небесах» (Матфей 10, 32). Отож того визнає Христос перед Богом-Отцем, хто визнає Його перед людьми. Як же ти похвалений од нього маєш бути, не тільки визнавши, що Сином Божим є Христос, а й визнавши віру в нього й утвердивши її не в одному соборі, а по всій землі сій, і церкви Христові поставивши, і служителів йому ввівши?
Подібний ти до великого Константина, рівний розумом, рівний христолюбством, рівний честю служителям його. Той із святими отцями Нікейського собору закон людям поклав — ти ж із новими нашими отцями-єпископами, виходячи на бран, з великим смирінням радився, як між людьми сими, котрі щойно пізнали Господа, закон встановити. Той у еллінів і римлян царство Богу покорив, а ти між руссю: вже бо й у них, і у нас Христос царем зоветься. Той із матір'ю своєю Єленою, хрест із Єрусалима принісши, по всьому світу своєму розславивши, віру утвердили. Ти ж із бабою твоєю Ольгою, принісши хрест із нового Єрусалима, Константинограду, по всій землі своїй поставивши, утвердили віру. Тож подібний тому єси, з ним однакової слави і честі достойний.
Спільником своїм зробив тебе Господь на небесах, заради благовір'я твойого, яке мав ти у житті своєму.
Добрим свідком благовір'я твойого, о блаженниче, є свята церква Святої Богородиці Марії, що її звів ти на правовірній основі, де й мужнє твоє тіло нині лежить, ждучи труби архангельської.
Вельми добрим і вірним свідком його є також син твій Георгій, що його Господь зробив наступником твоєї влади. Він не порушує твоїх уставів, а утверджує їх, не умаляє заслуг твого благовір'я, а ще приумножує їх, не спотворює, а довершує те, що було недокінчене тобою, як Соломон по Давиді .
Він храм великий святий Божій Премудрості воздвиг на святість і освячення городу твоєму і всілякою красою його прикрасив, золотом, і сріблом, і камінням дорогим, і потирами та дискосами дорогоцінними, так що церква та стала дивом і славою на всі навколишні країни, бо іншої такої не знайдеться по всій півночі земній од сходу до заходу.
Він славний город твій Київ величчю, як вінцем, обклав і доручив людей твоїх і город святій всеславній, скорій до помочі християнам Святій Богородиці, їй він і церкву на великих воротях звів на честь першого Господського празника — Святого Благовіщення, аби благословення, що його архангел дав дівиці, було і городу сьому. До неї ж бо мовилось: «Радуйся, обрадувана, Господь з тобою!» (Лука 1, 28). До города ж: «Радуйся, благовірний городе, Господь з тобою!»
Встань, о чесная голово, з гробу твойого, встань! Струси сон! Не вмер бо єси, а спиш до спільного всім устання. Встань! Не вмер єси, бо годі тобі вмерти, увірувавши в Христа, життя всього світу. Струси сон, возведи очі, поглянь, якої тебе честі Господь там сподобив і на землі не безпам'ятного зоставив у сина твойого. Встань! Поглянь на чадо своє Георгія! Поглянь на утробу свою! Поглянь на милого свойого! Поглянь на того, що Господь вивів з лона твойого! Поглянь на того, який красить престол землі твоєї! І возрадуйся і возвеселися! Поглянь же ще і на благовірну невістку твою Ярину! Поглянь на онуків твоїх і правнуків, як живуть, як хранить їх Господь, як благовір'я держаться, заповіданого тобою, як у святі церкви учащають, як славлять Христа, як поклоняються імені Його! Поглянь же і на город, як сяє величчю! Поглянь, як церкви квітнуть! Поглянь, як християнство росте! Поглянь, як город іконами святих освітлюється і виблискує, як тиміаном пахне, як хвалами і богослужіннями і співом святим олунюється!
І се все бачучи, возрадуйся і возвеселися і восхвали благого Бога, всього сього Сотворителя. Хай і не тілом, так духом дає тобі Господь побачити все се. Тим бо радуйся і веселися, що насіння твоєї віри, посіяне тобою, не висушилося спекою невір'я, а дощем Божої помочі зволожилося і рясно розбуялось.
Радуйся, між владиками апостоле! Не мертві тіла ти воскрешав, а нас, душею мертвих, умерлих од хвороби ідолослужіння, воскресив. Тобою ж бо обожилися і життя Христове пізнали, будучи скорчені од бісівської облуди. Тобою ми випрямлені і на путь життя виведені, сліпі бувши од бісівської облуди. І завдяки тобі сердечними очима, осліплені невіданням, прозріли на світло трисонячного Божества. Німі були, а завдяки тобі розговорились, і нині вже, малі й великі, славимо єдиносущну Трійцю. Радуйся, учителю наш і наставниче У благовір'ї! Ти правдою був наділений, міццю припоясаний, істиною взутий, смислом увінчаний і милостинею, як гривною і шатою золотими, прикрашений.
Ти був, о чесна голово, для голих одежею, ти був для голодних кормителем, ти був для спраглих утроби охолодою, ти був для удовиць помічником, ти був для мандрівників пристановищем, ти був для незахищених захистом, ти був для скривджених заступником, для вбогих збагаченням. Візьми ж за благі діла свої і за все інше заплату на небесах - блага, що їх приготував бог вам, тим, які любите Його.
На солодке лице Його досхочу надивляючись, помолися за землю свою і за людей тих, над якими благовірно владарював. Хай сохранить їх Бог у мирі й у благовір'ї, переданім тобою! І хай славиться в них правовір'я! І хай проклинається всіляке єретицтво! І хай убереже їх Господь од всілякого бойовища й полоніння, од голоду і всілякої скорботи й туги!
Помолися ще за сина твойого, благовірного кагана нашого Георгія, щоб він у мирі й у здоров'ї вир життя сього переплинув і до пристані небесного безвітряного спокою пристав, неушкоджено корабель душевний і віру зберігши, і з багатством добрих діл, нехибно Богом доручених йому людей управивши, став разом із тобою без сорому перед престолом Вседержителя Бога і за труд випасу людей Його прийняв од Нього вінець слави нетлінної з усіма праведними, які трудилися заради Нього!
[За виданням: Іларіон Київський. Слово про Закон і Благодать / Давня українська Джерела і література. Хрестоматія. — К., 1992. — С. 626-628.]
НАВЧАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ
? Доведіть, користуючись текстом документа,що наскрізною ідеєю “Слова про закон та благодать” Іларіона було доведення рівності Київської Русі з Візантійською імперією.
? Які технологічні прийоми використав Іларіон , створюючи політичний імідж князя Володимира.
? Визначте та підтвердить текстом релігійно-політичні ідеї митрополита Іларіона.
? Визначте та підтвердить текстом основні ідеї «Слова про закон і благодать».
? На підставі вивчення тексту розкажіть про суспільно-політичні та правові ідеї у праці Іларіона «Слово про Закон і Благодать».
ЛІТОПИС АСКОЛЬДА
І від тих слов’ян розійшлися по землі і прозвалися своїми іменами – де хто сів, на якому місці. Ті, що прийшли і сіли над річкою Моравою, прозвалися моравою, а інші чехами нарікалися. Ті слов’яни прийшли і сіли над Віслою і прозвалися ляхами, а від тих ляхів прозвалися поляни ляські, а другі – лютичі, інші – мазовшани, а ще інші поморяни. І ото слов’яни: хорвати білі, серби і хорутани.
Так само від тих же слов’ян і сіли над Дніпром і нарікалися поляни, а другі – деревляни, бо сиділи в пущах, а другі сіли поміж Прип’яттю і Двіною і нареклися дреговичі; інші сиділи над Двіною і нарікалися полочани – заради річки, що втікає в Двіну, ім’ям Полота. Словіни ж сіли довкола озера Ільмень і прозвалися власним іменем (тобто слов’яни), а другі сиділи над Десною над Сеймом і над Сулою і нарікалися сівер. А радимичі і в’ятичі – від ляхів. Були-бо два брати в Польщі: Радим, а другий – В’ятко. І прийшли, і сіли над Сожем, і прозвалися радимичами; а В’ятко сів із своїм родом над Окою, від нього прозвалися в’ятичі.
Через тривалий час сіли суть слов’яни над Дунаєм, де нині земля Болгарська. І так розійшовся слов’янський народ.
Поляни же жили окремо, кожний із своїм родом, на своїх місцях. І володіли своїм родом: хорвати, дуліби, бужани, що сиділи над Бугом і над Дніпром до самого моря, сягаючи аж по Дунай, і було їх багато, і суть городи їхні й до сего дня. Всі вони звалися у греків Велика Скуф (Велика Скіфія).
Мали власні звичаї і закони своїх батьків, і настанови, і свій норов. Поляни мали батьківські звичаї, тихі й лагідні, і стидалися невісток своїх, і сестер, і матерів своїх. І невістки до свекрів своїх і діверів великий сором мали. І шлюбні звичаї були в них: не ходив жених по наречену; але приводили звечора, а на ранок приносили посаг – що за неї давалося.
А деревляни жили по-скотському. І вбивали один одного, їли все нечисте, і шлюбу в них не було, а викрадали дівок біля води. А радимичі, і в’ятичі, і сівери однаковий звичай мали: жили в пущі, і їли всяку погань, і срамослів’я в них було перед батьками і перед невістками; і шлюбу не бувало в них, а ігрища між селами. І сходилися на ігрища, на плясання і на різні бісівські співи, і тут викрадали собі жінок, хто з якою змовився. Мали ж по дві і по три жінки. А коли хто вмирав, творили тризну над ним, і по тому робили велике багаття і на нього клали мерця і спалювали, а після збирали кістки, складали їх у малу посудину і ставили на стовпі понад шляхом, як це роблять в’ятичі й нині. Такі ж звичаї мали й кривичі та інші погані, що не відають закону Божого, але самі собі стверджують закони.
Говорить Георгій (Амартол) у літописанні: “Ібо кожному язику є написаний ним закон”; звичаї замість закону, а ті, хто не знає закону, приймають замість нього батьківські заповіти. Серед них – перші сірійці, що живуть на краю землі, замість закону мають звичаї своїх предків: не любодіяти, не перелюбствувати, не красти, не зводити наклепи, чи вбивати, чи взагалі зло діяти. Такий же закон у бактріан, прозваних рахманами та островитянами, які не їдять м’яса, не п’ють вина, не творять блуду, не виношують злоби – заради страху Божого. Натомість сусіди їхні, індійці, – суть вбивці, сквернослівці, схильні до гніву понад міру. Та й в глибині їхньої (бактріан) країни поїдають людей, вбивають мандрівників, їдять же, яко пси. Певний закон мають і халдеї та вавилоняни: матерів брати в ліжко, з дітьми братів блудити, убивати. І всяке ганебне діяння за доброчесність уважають, коли навіть далеко від своїх країн перебувають. А інший закон у гілян: жінки їхні орють, будують храми та інші мужські справи вершать, але й любов’ю займаються, скільки хочуть, не стримувані своїми чоловіками і не соромлячись того. Серед них є хоробрі жінки, здатні ловити великого звіра. Володіють жінки чоловіками і разом з ними вершать звитяги. В Британії же кілька мужів сплять з однією жінкою і кілька жінок – з єдиним чоловіком похотствують; беззаконня яко закон предків своїх творять беззаздрісно і нестримно. Амазонки ж чоловіка не беруть, а подібно до безсловесної худобини раз на рік, навесні, вийшовши зі своєї землі, з’єднуються з сусідніми чоловіками, вважаючи цей час за торжество і велике свято. А як зачнуть від них во череві, то розбіжаться звідтам геть. А як прийде термін родити і народиться хлопчик – убивають його, а як немовля жіночої статі, то годують і виховують ретельно.
Ми же, християни, – в усіх країнах, що вірують во святу Трійцю і в єдине хрещення, в єдину віру, – закон маємо єдиний, оскільки во Христа хрестилися і во Христа облеклися.
Полянам же була путь в Грецію і з Греції вздовж Дніпра. Ріка Дніпро-бо витікає з Оковського лісу і тече на південь. А Двіна з того лісу біжить на північ і впадає в море Варязьке. З того ж лісу тече і Волга на схід і втікає сімдесятьма гирлами в море Хваліське. Тим-то з Русі можна йти Волгою в болгари і в хваліси, і на схід дійти в жереб Симів, а Двіною – до варягів, а з варяг і до Риму, від Риму же аж до племені Хамова.
А Дніпро втікає в Понтійське море трьома гирлами, а море те зветься Руським; понад ним же вчив, як кажуть, святий апостол Андрій, брат Петрів.
А вчив Андрій у Синопі. І прибувши до Корсуня, дізнався, що поблизу – вустя Дніпровське. І звідтам пішов він Дніпром вгору, і приключилося, що прийшов і став під горами на березі. І на ранок вставши, сказав учням, що були з ним: “Бачите гори ці? Отож на цих горах возсіяє благодать Божа, буде й місто велике, і церков багато Бог воздвигне”. І піднявся на гори ці, і благословив їх, і поставив хрест, і, помолившись Богу, зійшов з гори тої, де після постав Київ.
А на горах тих жили поляни. І було три брати: одному ім’я Кий, а другому – Щек, а третьому – Хорив; і сестра в них була Либідь. І сидів Кий на горі, що нині зветься Щекавиця, а Хорив – на третій горі, що від нього прозвалася Хоривицею. І спорудили городок в ім’я старшого брата, і нарекли його Київ. Були мужі мудрі і розважливі, звалися поляни; від них же суть поляни в Києві до сего дня.
[електронний ресурс [режим доступу] //ww.rius.kiev.ua/biblioteka/metod1/4]
НАВЧАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ
? Доведіть, користуючись текстом документа,що наскрізною ідеєю «Літописа Аскольда» було доведення політичної рівності Київської Русі з сусідами., та хрещення Русі.
? Які технологічні прийоми використано у документі підтверджуючи легітимність правління Рюріковічей.
? Визначте та підтвердить текстом основні ідеї «Літописа Аскольда».