Тема № 5-6 Початок національного відродження (перша половина XIX ст.) (4 часа) план

1. Політична ідеологія дворянських революціонерів. "Русская правда" П.Пестеля.

2. Кирило-Мефодіївське товариство і його ідеї державного політичного устрою суспільства.

3. Пам'ятки політичної думки часів Кирило-Мефодіївське товариства:

1. Муравьев М. ("Проект Конституції");

2. Пестель П.( "Русская правда");

3. Шевченко Т. ("Кобзар");

4. Костомаров М. ("Книги Буття Українського народу");

5. Бєлозерський В. ("Записка").

Джерела і література

Джерела:

Історія держави і права України. Хрестоматія / За ред. О.О.Шевченко. - К., 1996. – С. 10 - 18.

П. И. Пестель. РУССКАЯ ПРАВДА или Заповедная Государственная Грамота Великаго Народа Российскаго служащая Заветом для Усовершенствования Государственнаго Устройства России и Содержащая Верный Наказ как для Народа так и для Временнаго Верховнаго Правления. http://vivovoco.astronet.ru/VV/LAW/VV_PES_W.HTM

Література:

1. Кухта Б.Л. З історіі української політичної думки.-Київ, Основа, 1994. – 345 с.

2. Левенець Ю. Теоретико-методологічні засади української суспільно-політичної думки: проблеми становлення та розвитку.– К.: Стилос, 2001. – 585 с.

8. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В. Горбатенко; За ред. Ю. Шемшученка, В. Бабкіна, В. Горбатенка – К.: Генеза, 2004. – 736 с.

9. Рудич Ф.М.Політологія. Курс лекцій. Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів освіти. – К.: Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України – 2000. – 200 с.

10. Себайн Джордж Г., Торсен Томас Л., Історія політичної думки / Пер. з англ. – К.: Основи, 1997. – 409 с.

11. Салтовский О.І. Концепції української державності в історії вітчизняної політичної думки. – К.: Вид-во ПАРАПАН, 2002.– 336 с.

12. Шляхтун П.П. Політологія (Теорія та історія політичної науки): Підручник. – К., 2002. – 576 с.

13. Катренко А.М., Беззуб Ю.В. Український національний рух XIX століття (По сторінках праць Михайла Драгоманова): Навч. посібник. — К., 1997.-51с.

14. 114. Кирило-Мефодіївське товариство: У 3-х т.т. — К., 1990. — Т.1. — 544 с.

15. 115. Кирило-Мефодіївське товариство: У 3-х т.т. — К., 1990. — Т.2. — 694 с.

16. 116. Кирило-Мефодіївське товариство: У 3-х т.т. — К., 1990. — Т.З. — 435 с.

МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ

Початок XIX сторіччя в українській історії нагадував період так званого "сумерку" кінця XIV-початку XVI століть — Україна нібито й існувала — існувала земля, міста і села, народжувались і вмирали люди — і не існувала, оскільки про її державно-політичну самостійність, окремішність, в тогочасних умовах, на думку багатьох, не могло бути й мови. Втративши національну політичну еліту і залишки державності, розділена між двох континентальних імперій — Російської і Австрійської — вона, здавалося, була приречена. Це виглядало тоді як доконаний історичний факт.

Декабристський рух в Російській імперії виник як результат проникнення на територію держави ідей Великої французької революції. Незважаючи на прагнення скасувати соціальну і політичну нерівність, радикалізм і декларовану демократичність, декабристський рух на території України свідомо ігнорував прагнення українців до державно-політичної самостійності.

П. Пестель притримувався такого погляду на національна питання обґрунтовуючи свою позицію тим, що Україна поряд з Фінляндією, Естляндією, Ліфляндією, Курляндією, Білорусією, Грузією та іншими країнами і народами ніколи "не могла і не може" користуватись державною самостійністю, тому що завжди належала чи то до Росії, чи то до "іншої сильної держава". А тому всі ці народи повинні назавжди відректись від прав самостійності по "праву благоугодства". У програмних документах "Північного товариства", правда, говорилось про можливість територіальної реформи в Росії на засадах обласної автономії і виділялись, серед інших, дві області — Україна, з центром в Харкові, та Чорномор’я з центром в Києві.

У цьому ідеї Товариства "Об’єднаних слов’ян" справили певний вплив на позиції і програмні документи Кирило-Мефодіївського товариства, що виникне на кілька десятків років пізніше в Києві.

На початку 40-х років XIX ст. центром українського національно-визвольного руху стає Київ. Студенти і молоді викладачі університету організували тут таємний гурток "Київська молода", поставивши за мету сприяти розвитку духовних сил української нації та звільненню селян із кріпацтва. На своїх засіданнях гуртківці обговорювали майбутнє України, вивчали праці французьких філософів-утопістів — Сен-Сімона, Фур’є, цікавилися процесами відродження сусідніх народів: поляків, чехів, хорватів, сербів, болгарів, словаків, словенців і мріяли "щоб усі слов’яни стали добрими братами" і "брат з братом обнялися і поговорили слово тихої любові во віки і віки". Цей гурток став ідейним та організаційним предтечею найбільш відомого українського політичного товариства кінця 40-х років XIX ст. — Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія, більш відомого в літературі як Кирило-Мефодіївське товариство.

Товариство виникло в кінці 1845 — на початку 1846 року і проіснувало, за оцінками істориків, не більше п’ятнадцяти місяців.

Основні політичні ідеї Кирило-Мефодіївського товариства було викладено в його програмних документах, до яких належать “Статут слов’янського товариства св. Кирила та Мефодія”, відозви “Брати українці” та “Братья великоросияне и поляки”, “Книги буття українського народу”.

Статут (Василь Бєлозерський) складається з двох частин. Перша – “Головні ідеї” – містить у концентрованому вигляді вихідні положення ідеології та основні цілі діяльності, а друга – “Головні правила товариства” – присвячена визначенню способів та засобів реалізації програмних засад товариства.

Основні ідеї:

1. побудова слов’янської спілки християнських республік;

2. знищення кріпацтва та абсолютистської царської влади в Російській імперії як необхідні умови заснування цієї спілки;

3. поширення християнського суспільного ладу на весь світ як здійснення християнського заповіту слов’янами.

Першим пунктом “Головних ідей” значилося – “Приймаємо, що духовне і політичне поєднання слов’ян є їх призначенням, до якого вони повинні прагнути”. Ідея об’єднання слов’янських народів є вихідним пунктом, на якому ґрунтуються усі подальші розробки.

Слов’янофільство учасників Кирило-Мефодіївського товариства відрізнялося від слов’янофільства росіян. Як підкреслює П.Кузик: “... на противагу російському варіанту об’єднання “слов’янські струмки зіллються в російське море” (О. Пушкін), кирило-мефодіївці висунули зовсім іншу форму слов’янського союзу. Йдеться, фактично, про ідею створення добровільної федерації вільних слов’янських націй”. В статуті чітко наголошується, що кожний слов’янський народ повинен мати свою державну самостійність.

Іншою передумовою створення майбутнього слов’янського союзу було встановлення республіканської форми правління та політико-правової рівності громадян.

Основою справедливого суспільно-політичного устрою у слов’янських народів повинні стати непорушні і керівні принципи християнської моралі. “...правління, законодавство, право власності і просвітництво у всіх слов’ян повинні основуватись на святій релігії господа нашого Ісуса Христа”.

Передбачалося створення законодавчого органу влади для вирішення спільних справ – загальнослов’янського собору з представників усіх народів.

У другій частині статуту розглядаються основні принципи організації братства а також тактичні цілі на шляху досягнення союзу. Називалося:

1. Знищення письменної, релігійної ворожнечі.

2. Ліквідація соціальної нерівності і особливо кріпацтва.

3. Просвітництво широких народних мас.

4. Поширення ідей християнського громадського устрою, свободи та рівності.

5. Виховання молоді у дусі християнських громадських ідей.

6. Наближення до народу, пізнання його життя та потреб, піклування про його освіту та добробут.

7. Розвиток української мови та культури, переклад на українську мову кращих творів світової літератури.

8. Формування свідомості взаємного братерства слов’ян.

Підкреслювався еволюційний, реформістський шлях вирішення політичних проблем, здійснення морального впливу шляхом просвітництва та вдосконалення моральності людини. Особливу надію вони покладали на особисту чесність правителів.

Один з членів братства Григорій Андрузький розробив навіть начерки майбутньої Української республіки, де велика увага приділялася самоврядуванню. Основою суспільного життя вважалася община, яка повинна об’єднувати понад 2 тис. родин. Держава мала об’єднати 7 автономних штатів, кожен із штатів повинен був мати свого президента, віце-президента та сенат. У цій слов’янській конфедерації не було передбачено місця для Росії. Чітко визначався принцип виборності влади, поверхово окреслювалися функції виконавчих і судових інституцій.

Автором центрального програмного документу Кирило-Мефодіївського товариства був Микола Костомаров. Трактат “Книги буття українського народу” – написаний у релігійній формі, проникнений євангельським демократизмом, ранньохристиянською соціально-політичною доктриною.

Будуючи власну історіософську концепцію автор розглядає її як усвідомлення народами Божої благодаті, як усвідомлення ідеї свободи, братерства та рівності всіх людей, що прийняли христове вчення. Розгортається світова історія через певні етапи, на кожному з яких носіями загально світового начала виступають певні народи.

Першими історичними народами були євреї та греки Але вони не змогли скористатися з наданого шансу – євреї мали істинну віру, але мали й царів. Греки прагнули рівності, але не мали істинної релігій та розвивали рабство. Римська імперія була втіленням несвободи і тому бог послав до них сина свого Ісуса, щоб вказати людям вірний шлях.

Після падіння Риму божа благодать перейшла на греків, романців, німців та слов’ян. Кожен з цих народів вніс свій вклад до загально людської скарбниці, але всі народи залишили “царів та панів” і тому не змогли в повній мірі виконати своє призначення.

Головна ідея християнства, на думку Костомарова, свобода та рівність, але вони не зможуть бути здійснені самі по собі без справжньої християнської моралі. Головна помилка французів, що після революції вони, знищивши царів, заперечили бога і поставили замість нього особистий інтерес “егоїзм”.

Наймолодшими серед європейських народів, що прийняли християнство після падіння Риму були слов’яни. Вони зуміли сприйняти вчення Христа зрозумілою слов’янською мовою, а не латиною, це дало змогу глибше усвідомити сутність християнства, його етичну основу. Лихом же слов’ян було те, що вони постійно ворогували один з одним та перейняли у старших братів німців та романців “панів”. За це вони опинилися в неволі у сусідів. Наймолодшими серед слов’янських племен були українці. Історія України за задумом Костомарова є апогеєм світової історії. Українці переймають від інших народів місію виконання великого задуму Божого – організувати життя людського суспільства на засадах рівності та свободи, в основі яких лежать християнські чесноти.

Не всі кирило-мефодієвці сприйняли месіанську ідею Костомарова. П.Куліш вважав, що вона заведе у глухий кут. Але цілком ідея прижилася і пояснювалося це тим, що Костомаров зміг очистити її від ідеї панування українців над іншими, ідеї зверхності, а залишив лише прагнення до втілення істинних християнських ідей.

Українці повинні стати ядром майбутнього слов’янського об’єднання саме тому, що не піддалися омані можновладців. Для них характерним є не сприйняття державної влади як такої і тому ні один справжній українець не хотів стати паном. Україна змогла зберегтися у важких умовах саме тому, що не зрадила справжнім цінностям християнської моралі. Костомаров формулює тезу про безелітність української нації як визначальну особливість. Основою української нації є висока релігійність, неприйняття держави як форми панування одних людей над іншими, стійкі традиції самоуправління та постійне прагнення до свободи. Визволення українців можливе лише в межах загальнослов’янської федерації незалежних національних республік. На думку Костомарова, Україна не може відбутися як традиційна держава, бо не має власної еліти. Як політичний ідеал Костомаров пропонує народоправство у протилежність традиційній державі. Історична місія України – реалізувати ідеал народоправства, борючись за власну свободу, звільнити всі слов’янські народи від тиранії та різних форм пригнічення.

Інші праці М.Костомарова - “Думки про федеративний принцип у старій Русі”, “Дві руські народності”, “Риси народної південно-руської історії”.

Поняття федерації – Костомаров порівнює майбутню слов’янську державу з Сполученими Штатами або давніми грецькими державами. Можна припустити, що поняття “федерація” Костомаров інтерпретував дещо інакше, ніж сучасні політологи, він шукав зразки для майбутньої держави в історичному минулому слов’янщини, зокрема в “федеративному принципі старої Русі”. Цей федеративний принцип за словами Костомарова проявлявся у племінній спорідненості населення, близькості мови, спільності віри, традицій, приналежності князів до однієї династії, тобто в рисах культурної, расової, а не політико-правової спільності.

Стаття Костомарова “Дві руські народності”. Автор здійснив спробу науково обґрунтувати те найсуттєвіше, що складало національні відмінності російського та українського народів. Вказується на дві причини, що вплинули на самобутній характер українців: 1) географічне положення України, завдяки якому вона весь час співіснувала з іншими народами як “прикордонна цивілізація”; 2) недостатня розвиненість впродовж історії в Україні державно-правових інституцій і державно-правових традицій, що було зумовлено бездержавним або напівдержав ним розвитком українського народу.

Специфіка національного характеру українців за Костомаровим:

1. Для української ментальності властивій розвій особистої свободи при непевності, невизначеності її форм.

2. Українці не схильні до насильства та організованої політичної діяльності, їм бракує холодного розрахунку, твердості у поступі до намічених цілей.

3. Перевага особистої свободи над общинною психологією.

Таким чином, основні підвалини суспільно-політичної концепції Костомарова складають народно-месіанська ідеологія та демократизм.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Волость — у ХІХ ст., починаючи з 1961 р. — нижча адміністративна одиниця станового селянського самоуправління.

Конституція - (лат. Constitutio — установлення, устрій, порядок). Основне — основний державний документ (закон), який визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян.

Концепція - (лат. conceptio – розуміння) – система поглядів на ті чи інші явища, процеси; спосіб розуміння, трактування певних явищ, подій; ідея певної теорії. Термін вживають також для позначення головного задуму в науковій, художній, політичній та інших видах діяльності людини.

Кири́ло-Мефо́діївське бра́тство (товариство: Кирило-Мефодіївське братство) — українська таємна політична організація, що виникла в грудні 1845 — січні 1846 у Києві.

ІМЕННИЙ СЛОВНИК-ДОВІДНИК

Пе́стель Павло́́ Іванович (1793-1826) – дворянський революціонер, лідер декабристів в Україні, полковник. Ідеолог декабристського руху, автор програми Південного товариства (1821), що мала назву «Русская Правда», прихильник повалення царату, скасування кріпацтва і встановлення республіканського ладу. Одночасно з цим не визнавав права неросійських народів на самовизначення і був противником перебудови Російської імперії на федерацію. До незалежності України ставився негативно. Страчений у справі декабристів.

Муравйов Микита Михайлович (9 вересня 1795 — 28 квітня 1843) — декабрист, капітан Гвардейського генерального штабу.Походив із дворян. Батько — Муравйов Михайло Микитич (25 жовтня 1757 — 7 липня 1807), попечитель Московського університету, товариш міністра народної освіти, сенатор. Мати — Колокольцева Катерина Федорівна (2 листопада 1771 — 21 квітня 1848). Виховувався вдома, освіту здобув в Московському університеті. Учасник закордоних походів 1813 — 1814 років, військових дій періоду «Ста днів». Знаходився у Парижі до листопада 1815 року. Масон з 1817 року. Один із засновників Союзу спасіння, член Корінної ради Союзу благоденства, один із засновників Північного товариства, член Верховної думи Північного товариства, його керівник, автор проекту Конституції.

Заарештований 20 грудня 1825 в майєтку свого тестя - с. Тагіно Орловської губергії, 26 грудня 1825 року доставлений до Петропавлівської фортеці. Засуджений по 1 разряду і по конфірмації 10 липня 1826 року засуджений до каторжних робіт на 20 років, 22 серпня 1826 — срок скорочено до 15 років. Покарання відбував у Читинському острозі і Петровському заводі. В 1832 срок скорочено до 10 років. За указом 14 грудня 1835 переведений на поселення в с. Урік Іркутського округу. Автор ряду історико-публіцістичних робіт. Помер і похований в селі Урік. Дружина — Муравйова Олександра Григорівна (Чернишова), поїхала за чоловіком до Сибіру.

Тара́с Григо́рович Шевче́нко (відомий також як Кобзар, 9 березня 1814 — 10 березня 1861) — український поет, письменник, художник, графік, громадський діяч.

Член Кирило-Мефодіївського братства. У творах на історичну тему показав боротьбу українського народу проти соціального й національного поневолення.

Мико́ла Іва́нович Костома́ров (16 (4) травня 1817, Юрасівка Острогозького повіту Воронезької губернії на Подонні; 19 (7) квітня) 1885 р., Петербург) — видатний український і російський історик, поет-романтик, мислитель, громадський діяч.

Білозерський Василь Михайлович (1825, хутір Мотронівка, Чернігівщина — 20 лютого (4 березня) 1899 р.) — український громадсько-політичний і культурний діяч, журналіст. В 1843—1846 роках здобув вищу освіту в Київському університеті св. Володимира. 1846—1847 — учитель Петровського кадетського корпусу у Полтаві. Разом з М. Костомаровим і М. Гулаком виступив організатором Кирило-Мефодіївського братства. Брав участь у створенні «Статуту Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія». Був автором «Записки» — пояснень до статуту братства. Розвинув ідеї християнського соціалізму, виступав за об'єднання всіх слов'янських народів у республіканську федерацію, в якій провідну роль відводив Україні.